Сарісаріньяма

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сарісаріньяма
ісп. Sarisariñama
Sarisarinama.jpg

4°33′ пн. ш. 64°14′ зх. д. / 4.550° пн. ш. 64.233° зх. д. / 4.550; -64.233Координати: 4°33′ пн. ш. 64°14′ зх. д. / 4.550° пн. ш. 64.233° зх. д. / 4.550; -64.233
Країна Flag of Venezuela (1954–2006).svg Венесуела
Регіон Болівар
Тип гора
Висота 2300 м
Ідентифікатори і посилання
Peakbagger.com 8693
Сарісаріньяма. Карта розташування: Венесуела
Сарісаріньяма
Сарісаріньяма
Сарісаріньяма (Венесуела)

Сарісаріньяма (ісп. Sarisariñama) — гора-тепуй в штаті Болівар, Венесуела, біля кордону з Бразилією на території Національного парку Хауа-Сарісаріньяма[d] (Jaua-Sarisariñama). Висота гори 2 300 м.

Ця столова гора — одна з наайвіддаленіших у країні, найближча дорога проходить в сотнях кілометрів від неї. Наразі доступ обмежений лише для наукових дослідників.

Найвідзначніша й найсвоєрідніша ознака цього тепуя 2300 м заввишки — це наявність на його верху сливе круглих карстових порожнин, які й досі є загадкою геології. Ці глибокі западини мають діаметр 350 м, завглибшки вони так само 350 м. Стіни цих колодязів, повністю вертикальні і відтак неподоланні для істот, що населюють дно прірви, дозволили заховати неповторну екосистему, що має унікальні види рослин і тварин, що не зустрічаються більше ніде на планеті (ендеміки). Першого разу ці колодязі було досліджено й задокументовано 1974 р.[1][2][3]

Історія вивчення[ред. | ред. код]

Тепуй Сарісаріньяма знаходиться за кількасот кілометрів від найближчої автомобільної дороги, через що довгий час ніхто його не вивчав. Перший помітний дослід було зреалізовано в листопаді 1964 р.: пілот Гаррі Ґібсон пролетів над горою на літаку й побачив величезні западини.[4] Перше успішне приземлення на Сарісаріньяму здійснив орнітолог Вільям Г. Фелпс молодший у березні 1967 р.[5] У лютому 1974 р. експедиція під керівництвом Чарльза Бруера-Каріаса вивчала тепуй і колодязі. В експедиції брали участь такі наукові дослідники: ботанік Джуліан Стаєрмарк,[2] Вільям Г. Фелпс молодший, орхідеологи Столкі Данстервілл і його дружина Нора.[1] Їхні висновки показали, що обидва колодязі мають унікальну екосистему з багатьма видами тварин і рослин.[6]

Біогеографія[ред. | ред. код]

Сарісаріньяма, подібно до інших тепуїв, складається з кварциту формації Рорайма, що належить до Палеопротерозойської ери.[7] Поверхня вершини тепуя Сарісаріньяма складає 482 км². Поврехня схилу складає 482 км². На відміну від більшості тепуїв Гаяни, Венесуели й Бразилії більша частина поверхні Сарісаріньями дуже лісиста, показує велике різноманіття лісових видів рослин 15—25 м заввишки. Її відокремлена екосистема особливо багата на ендемічні види тварин і рослин.

Цікаві дані[ред. | ред. код]

Западини[ред. | ред. код]

Найсвоєріднішою відзнакою цього тепуя є його западини, чи колодязі. Наразі відомо чотири колодязі. Два з них, печера-колодязь Гумбольдта й колодязь Мартель, названі на честь природознавців Александра фон Гумбольдта й Едуарда-Альфреда Мартеля,[10][11] на погляд незвичайні, величезні, добре вивчені, з відокремленою лісовою екосистемою на дні кожного з них. Найбільша з усіх, печера Гумбольдта, сягає 352 м завширшки й 314 м завглибшки.[12]

Дівіться також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Brewer Carias, Charles. 1976. Las simas de Sarisariñama. Boletín de la Sociedad Venezolana de Ciencias Naturales. XXII(132/133):549-624.
  2. а б Brewer Carias, Charles. y Julian A. Steyermark. 1976. Simas de Sarisariñama y su vegetación. Boletín de la Sociedad Venezolana de Ciencias Naturales. XXII(132/133):179-405.
  3. Lindsay Elms. "Mount Roraima: An Island Forgotten by Time". http://members.shaw.ca/beyondnootka/articles/roraima.html.
  4. Otto Huber and John J. Wurdack. 1984. History of Botanical Exploration in Territorio Federal Amazonas, Venezuela. Smithsonian Institution Press, City of Washington, www.sil.si.edu/smithsoniancontributions/botany/pdf_hi/sctb-0056.pdf
  5. Stefania riae. International Union for Conservation of Nature and Natural Resources, abgerufen am 7. Januar 2010.
  6. David Nott: Into The Lost World. Prentice-Hall, 1975, ISBN 0-13477-190-7.
  7. Schubert, Carlos. y Huber, Otto. 1989. La Gran Sabana. Panorámica de una región. Cuadernos Lagoven Lagoven, S.A. Caracas. 107p. ISBN 980-259-238-2
  8. Pérez-Hernández, R., P. J. Soriano & Lew D. 1994. Marsupiales de Venezuela. Cuadernos Lagoven, Lagoven, S. A. Caracas – Venezuela. 76p. ISBN 980-259-612-4
  9. Stefania riae International Union for Conservation of Nature and Natural Resources, abgerufen am 7. Januar 2010. http://www.iucnredlist.org/apps/redlist/details/56032/0
  10. Wondermondo.com Enigma of the mountain of Evil Spirit http://www.wondermondo.com/Countries/SA/VEN/Bolivar/SimaHumboldt.htm
  11. https://www.youtube.com/watch?v=-HhXOz0EsP0
  12. Miguel Lentino, Diana Esclasans: Áreas importantes para la conservación de las aves en Venezuela In: BirdLife International y Conservation International. Áreas importantes para la conservación de las aves en los Andes Tropicales: sitios prioritarios para la conservación de la biodiversidad., Quito, Ecuador: BirdLife International (Serie de Conservación de BirdLife No. 14), S. 621-730, 2005.

Посилання[ред. | ред. код]

  • The Lost World — опис віддалених районів Венесуели