Светлін Русев
| Светлін Русев | ||||
|---|---|---|---|---|
| болг. Академик Светлин Вълчев Русев | ||||
|
| ||||
| Народження |
14 червня 1933[1] Плевен, Болгарія[2][3] | |||
| Смерть | 26 травня 2018[1] (84 роки) | |||
|
Софія, Болгарія (інфаркт міокарда) | ||||
| Країна |
 Болгарія | |||
| Навчання | Національна художня академія Болгарії | |||
| Діяльність | художник, політик | |||
| Член | Болгарська академія наук і Королівська фламандська академія Бельгії з науки та мистецтвd | |||
| У шлюбі з | Lilyana Rusevad | |||
| Вчене звання | Почесний зарубіжний член РАМd | |||
| Автограф |
.jpg){kind=small} | |||
|
| ||||
 Светлін Русев у Вікісховищі | ||||
Светлін Ру́сев (14 червня 1933 — 26 травня 2018) — болгарський художник, іконописець, культурний діяч і колекціонер живопису. Професор, академік Болгарської академії наук (2003).
Светлін Русев народився у Плевені. Закінчив Художню академію в Софії, був учнем професора Дечко Узунова. З 1960 року брав участь у виставках в Болгарії та за кордоном. З 1967 року живе і працює в Софії. Удостоєний звання заслуженого художника Болгарії (1971).
З 1975 року — професор Художньої академії; в 1973—1985 роках — голова Спілки болгарських художників; у 1982—1984 роках — 1-й заступник міністра культури Болгарії; у 1985—1988 роках — директор Національної художньої галереї Болгарії.
Удостоєний безлічі нагород. У 1972 році його картина «День останній» була удостоєна Національної премії.
Він був членом осіннього салону Д'Отон (Париж) і фонду «Ніка-Кай» (Токіо), членом-кореспондентом Кюнстлерхаус (Відень), член академії «Медичі» та ін.
У 1985 році подарував рідному місту свою колекцію болгарського, африканського та східного мистецтва. Вона послужила основою постійної галереї, названої в честь дарувальника. На сьогоднішній день у ній міститься більше чотирьохсот найцінніших екземплярів — художніх полотен та скульптур, що збиралися Русевим протягом багатьох років.
Русев створив чимало портретів болгарських діячів науки і мистецтва (наприклад, Кіріла Петрова, Богомила Райнова), безліч жіночих образів, у тому числі цикл картин «Болгарки», пейзажі болгарських містечок (Балчик, Мелнік) [4]. Значне місце в його творчості займали стійкість, мужність і долі людей у трагічні моменти історії: розправа з болгарськими полоненими після битви при Клейдионі («Воїни Самуїла», 1975), боротьба з османськими завойовниками («Клятва», 1966), втрата Болгарією незалежності наприкінці XIV століття («Народ прощається з патріархом Евтімієм», 1968), трагедія села Батак за часів Квітневого повстання 1876 року («Церква в Батаку», 1976), боротьба за волю у 1920-ті роки («Перед розстрілом. 1923 рік», 1963), трагедія села Ястребино під час Другої світової війни («Ястребино. Урок історії», 1976)[5], військовий переворот в Чилі («Стадіон Сантьяго-де-Чилі», 1974)[6].
Светліном Русевим були написані ікони і фрески церкви Святої Параскеви, побудованої Вангою в с. Рупіте.
- ↑ а б http://en.isabart.org/person/8687
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #126877815 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ http://feed.snapdo.com/?publisher=Minutes&dpid=network2&q=Svetlin_Rusev
- ↑ Львова, 1981, с. 12—16.
- ↑ Львова, 1981, с. 18—26.
- ↑ Львова, 1981, с. 165.
- Светлін Русев: Альбом / Авт.-упоряд. Є. П. Львова: Образотворче мистецтво, 1981. — 167 с. — 10 000 прим.
- Светлін Русев [Архівовано 20 лютого 2019 у Wayback Machine.]
- Художня галерея «Светлін Русев»
- Біографія Светліна Русева [Архівовано 22 квітня 2016 у Wayback Machine.] (болг.)
- От и за Светлин Русев в Своден каталог НАБИС — национален каталог на академичните библиотеки в България
- Биография на Светлин Русев, сайт на БАН
- Елка Бакалова, Мария Василева, Светла Петкова, Станислав Памукчиев, «Светлин отвъд времето» [Архівовано 20 лютого 2019 у Wayback Machine.], в-к «Култура», бр. 21 (2945), 1 юни 2018
- "Непоказвани картини на маестро Светлин Русев в галерия «Сезони» [Архівовано 20 лютого 2019 у Wayback Machine.], artprice.bg, 12.04.2016
|
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |