Святець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Святець
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Теофіпольський
Рада/громада Святецька сільська рада
Код КОАТУУ 6824784001
Облікова картка Святець 
Основні дані
Засноване 1420
Населення 2074 (на 1.01.2018)
Поштовий індекс 30613
Телефонний код +380 3844
Географічні дані
Географічні координати 49°50′38″ пн. ш. 26°17′51″ сх. д. / 49.84389° пн. ш. 26.29750° сх. д. / 49.84389; 26.29750Координати: 49°50′38″ пн. ш. 26°17′51″ сх. д. / 49.84389° пн. ш. 26.29750° сх. д. / 49.84389; 26.29750
Середня висота
над рівнем моря
288 м
Місцева влада
Адреса ради 30613, с. Святець, вул. Центральна, 1; тел. 9-43-48; 9-43-62
Карта
Святець. Карта розташування: Україна
Святець
Святець
Святець. Карта розташування: Хмельницька область
Святець
Святець

Святе́ць — село в Україні, в Теофіпольському районі Хмельницької області, за 9 км від районного центру. Населення становить 2074 осіб. Орган місцевого самоврядування — Святецька сільська рада.

Географія[ред. | ред. код]

Територія сільської ради становить: 6998 га

До складу сільської ради входять також входять села Лисогірка та Мар'янівка.

Селом протікає річка Калинівка, права притока Горині.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Перші згадки у архівних документах датуються 30 липня 1420 року. Село згадується під назвою Руда Святець. Очевидно, тут у ХV – ХVІІ столітті видобували болотяну залізну руду. Для цього потрібно було багато робочих рук. Отож власник рудника заснував невеличке поселення для трудівників. Мабуть, першим поселенцем був святець (святий отець) так раніше називали священників. Звідси і пішла назва Святець. Згодом поселення стало більше, воно займало чималу територію.

За однією із легенд часто робили набіги монголо-татари, схвачували в полон тутешніх жителів. Можливо, через те в назві села є слова “Схватець”, що з часом в устах людей трансформувалося у “Святець”.

Інша версія походження назви села така: з околиці села бере початок невеличка річечка, Калинівка, яка несе свої тихі води до річки Горинь і є її притокою. До ХХ століття ця річечка також мала назву Святець. Мабуть, тому, що навкруги цієї невеличкої річечки широко простяглись болота. На кілька десятків гектарів розрослись комиші, очерети. І ось озброєнні монголо-татари роблять набіги на наші землі, забираючи в полон красунь – українок. А чоловіків, які чинили опір завойовникам, вони страчували. Малих дітей забирали з собою і робили яничарами.

На північний захід від села знаходиться село В'язовець. На цій території монголо-татари пов’язали у полон багато людей (звідси й назва “В’язовець”).

Далі жінок і дітей погнали у неволю. Чоловіків, прогнавши 16 кілометрів на південь, страчували на спеціально підготовлених шибеницях. Звідси й назва населеного пункту Шибена.

Коли люди чули що насувається монголо-татарське іго, вони змушені були тікати. Ось тоді у пригоді стає та сама маленька річечка з великими непрохідними болотами та чагарниками. Багато людей вбереглось від монголо-татар, ховаючись у цій місцевості. Тоді ті, хто залишився живим і не потрапив у полон, це місце стали називати святим. Врятовані люди заснували поселення, якому і дали назву Святець (Святе місце).

Сільська громада у 70-х роках ХIX століття власними коштами збудувала в селі однокласне училище, яке й сама фінансово утримувала. Згодом цей освітній заклад став двокласним, додалася ще й жіноча церковно-парафіяльна школа. Перед першою світовою війною у Святці вже діяв фельдшерський пункт.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, Святецької волості Кременецького повіту Волинської губернії, мешкало 2050 осіб, налічувалось 299 дворів, існували 3 православні церкви, 2 часовні, школа, 2 постоялих двори, 2 постоялих будинки, лавка, вітряний млин, винокурний завод[1].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2865 осіб (1375 чоловічої статі та 1490 — жіночої), з яких 2770 — православної віри[2].

Пам’ятною подією у культурному житті села було урочисте відкриття в 1959 році красеня – будинку культури в центрі села. Для любителів художньої самодіяльності це розширило творчі горизонти. Тож не випадково згодом жіночий фольклорно-етнографічний ансамбль “Трудівниця” здобув високе звання лауреата фестивалю самодіяльного мистецтва України.

В центрі села споруджено пам’ятник воїнам односельчанам, які віддали своє життя в боротьбі із німецько – фашистськими загарбниками та братська могила в якій похоронені 194 радянських воїни. На могилі також встановлено пам’ятник.

З часом дійшла черга до ще одного радісного новосілля – у 1984 році відкрила двері сучасно триповерхова середня школа, розрахована на 800 учнів.

Проходять століття, село живе і розвивається. В середині ХХ століття селам, містам та вулицям присвоювали імена громадських діячів. В 1959 році, без відома і згоди жителів, село перейменовують на Мануїльське.

Більше сорока років святчани були мануїльцями. Але у 1991 році вчитель історії, голова Ради ветеранів села – Захарчук Максим Талімонович починає клопотання про повернення с. Мануїльське його історичної назви Святець. Всі люди села позитивно відгукнулися на добре починання. Це коштувало великих зусиль, але всі впевнено йшли до перемоги.

Так селу Мануїльське знову повертається його історична назва Святець. Особливо потрібно підкреслити, що відновлення історичної назви села співпало із утворенням незалежної Української держави 1991 року.[3].

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  2. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-23)
  3. Указ Президії Верховної Ради України N1890-XII
  4. Г. Галькевич. Сакович Xристофор / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — 708 с. — ISBN 978-966-528-279-2.— С. 223

Посилання[ред. | ред. код]