Базалія
| смт Базалія | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Хмельницька |
| Район | Хмельницький район |
| Громада | Теофіпольська селищна громада |
| Код КАТОТТГ: | |
| Облікова картка | Базалія |
| Основні дані | |
| Засноване | 1570 |
| Перша згадка | 1574 |
| Магдебурзьке право | 1578 |
| Статус | із 1957 року |
| Площа | 4,703 км² |
| Населення | ▼ 1582 (01.01.2018)[1] |
| Густота | 336,3 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 30650—30651 |
| Телефонний код | +380 3844 |
| Географічні координати | 49°43′04″ пн. ш. 26°28′15″ сх. д. / 49.71778° пн. ш. 26.47083° сх. д.Координати: 49°43′04″ пн. ш. 26°28′15″ сх. д. / 49.71778° пн. ш. 26.47083° сх. д. |
| Висота над рівнем моря | 295 м |
| Водойма | р. Случ
|
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Війтівці |
| До станції: | 30 км |
| До райцентру: | |
| - автошляхами: | 17,7 км |
| До обл. центру: | |
| - автошляхами: | 58,8 км |
| Селищна влада | |
| Адреса | 30602, Хмельницька обл., Хмельницький р-н, смт Теофіполь, вул. Небесної Сотні, 19 |
| Карта | |
  Базалія | |
 Базалія | |
| |
|
| |
Базалі́я — селище міського типу в Україні, у Теофіпольській селищній громаді Хмельницькому району Хмельницької області. Розташоване у верхів'ях річки Случі (притока Горині), за 30 км від залізничної станції Війтівці на лінії Гречани — Тернопіль, за 18 км на південь від Теофіполя.
Назва[ред. | ред. код]
Єдина версія щодо походження назви містечка виводить її від імені засновника Базалії князя Василя Костянтина Острозького. Спершу містечко мало назву Базилея Руська[2] (лат. Basylea Russiae[3], від латиномовного варіанту імені Василь — Basilius), а вже згодом назва трансформувалася у сучасний варіант — Базалію.[4] Назва Базилія вживалася до кінця XVIII століття (в імператорському указі від 5 (16) липня 1795 року про розділ губерній на повіти повіт названо Базилійським[5], а вже в указі від 22 січня (2 лютого) 1796 року щодо затвердження гербів повітових центрів нових губерній місто назване Базалією[6]).
Щодо сучасного наголосу назви селища, то існують дві різні тенденції — одна підтримується чинними словниками, інша є поширеною розмовною практикою серед мешканців селища. Сучасний орфографічний словник вказує наголос на передостанній склад — Базалі́я.[7] Однак мешканці самої Базалії і довколишніх сіл при розмові роблять наголос на другий склад — База́лія.
Географія[ред. | ред. код]
| Нас. пункт | Відстань, км |
|---|---|
| Теофіполь | 18 |
| Війтівці | 29 |
| Чорний Острів | 36 |
| Красилів | 37 |
| Волочиськ | 42 |
| Антоніни | 43 |
| Ланівці | 46 |
| Хмельницький | 56 |
| Сатанів | 60 |
| Старокостянтинів | 72 |
За геоморфологічним районуванням Базалія розмістилася на підвищеній лесовій частині Волині у Подільській височині.
Річка Случ, у верхів'ях якої розкинулася Базалія, бере свій витік біля села Червоний Случ Теофіпольського району, омиває селище з півдня і сходу. Історично Базалія розташована на двох пагорбах, оточених з двох боків вигином річки, а з третього — струмком. Підвищення рельєфу забезпечувало надійний візуальний зв'язок між двома частинами містечка і контроль над будь-якою його частиною і прилеглими територіями.[8]
У межах Базалії в заплаві річки Случі і струмка, що в неї впадає, утворено три стави.
Екологічна ситуація Базалії характеризується як нормальна.[9]
Клімат у Базалії помірно-континентальний.
Історія[ред. | ред. код]
Річ Посполита[ред. | ред. код]
Точна дата заснування містечка невідома. Вперше згадується в документі від 1574 року в зв'язку з суперечкою за ґрунти, на яких розташоване містечко, між Чолганськими і князями Острозькими. Обидві сторони дійшли згоди і Василь Костянтин Острозький назвав містечко власним іменем[10]. Тоді базалійським війтом був Петро Лось[11].
На Базалію неодноразово нападали і спалювали татари, зокрема у 1576 і 1583 роках.
25 березня 1577 року князь Василь Костянтин Острозький надав містечку Базалії магдебурзьке право, а король Стефан Баторій підтвердив це надання 23 вересня 1578 року.[12] Локаційним привілеєм у Базалії дозволено проводити чотири ярмарки на рік і щотижневі торги. Останні відбувалися у суботу[13]. Міщани зобов'язувалися ремонтувати, у разі пошкодження або стихійного лиха, та підтримувати міський став, греблю і млини «бо кожному вони потрібні». Під 1582 роком згадується в'язниця. У 1586 році зведено костел. Під 1597 і 1615 роками згадується Базалійський замок.
Станом на 1615 рік у Базалії вже було 11 вулиць. Найбільшими серед них були — Чаполовська, Війтівська, Спаська, Козлова. У місті нараховувалося близько 475 будинків, церква Святого Спаса, шпиталь і школа, ратуша, ринок на якому було 35 «крамничих комор». У місті мешкали 13 шляхетських родин. Працювали 25 ремісників. Основним заняттям мешканців було сільське господарство. В етнічній палітрі міста переважали українці, але були також поляки і євреї. Місто з трьох боків оточувала вода, з напільного боку було захищене ровом і валом. На валу розташовувався дерев'яний паркан з вісьмома вежами. До міста можна було потрапити через три брами. Місто володіло значною збройовою потугою.[14][15][16]
Містечко входило до Острозької ординації, відтак перейшло від Острозьких до Заславських, а потім до Санґушків.
Від 1750 року у власності Ігнатія Сапіги, після Кольбушівської трансакції (1753) — разом з волостю і зобов'язанням виставляти 33 вершників для захисту Вітчизни[17]. Центр Базалійської волості, у складі якої нараховувалося близько 30 сіл і хуторів. У межах Кременецького повіту Волинського воєводства.
Влітку 1764 року під Базалією відбулася битва між надвірними підрозділами віленського воєводи Карла Станіслава Радзивіла і російськими військами. Після запеклого опору, оточені волинці, через брак харчів здалися в полон, після чого всі були страчені росіянами[18].
Російська імперія[ред. | ред. код]
Унаслідок другого поділу Речі Посполитої 1793 року частини Поділля і Волині були приєднані до Російської імперії. На приєднаній території було створено Ізяславське та Брацлавське намісництва (губернії) і Кам'янецьку область.
Указом сенату від 1 (12) травня 1795 року на території, що входила до Ізяславської та Брацлавської губерній і Кам'янецької області, було утворено Волинську, Подільську і Брацлавську губернії. У складі Подільської губернії був утворений, зокрема, Базилійський повіт.
1797 року згідно з новим адмінподілом територія повіту перейшла до складу Волинської губернії, повіт був ліквідований, а Базалія перетворена на позаштатне містечко, згодом ставши волосним центром у складі Старокостянтинівського повіту.
Від 30 січня 1847 року у власності Ігнатія Собєщанського, а згодом, як посаг за його дочкою Евеліною, Ледухівських[10][19].
.jpg)
Станом на кінець XIX століття в містечку було 370 дворів, у яких мешкало 2013 душ. Тут було дві православних церкви, костел, синагога, єврейський молитовний дім, училище, школа, 19 крамниць, поташний завод і винарня.[20]
Національно-визвольні змагання[ред. | ред. код]
18 липня 1918 року стався протигетьманський виступ, що охопив Базалію, Авратин і Теофіполь. Німецькі війська притримувалися нейтралітету, однак заарештували 14 шляхтичів з Теофіполя, щоб погамувати протести[21][22].
У червні 1919 року в Базалії і околицях відбувалися великі бої незначної Волинської групи Січових Стрільців і 7-ї Запорізької дивізії з переважаючими силами більшовиків. Осідок місцевих «вільних козаків»[23][24].
Після українсько-радянської війни 1917—1921 років разом з частиною території Волинської губернії Базалія опинилася в складі УСРР, яка 30 грудня 1922 року ввійшла до складу новоствореного Радянського Союзу.
Радянський Союз[ред. | ред. код]
З 7 березня 1923 року по 3 лютого 1931 року Базалія була центром Базалійського району, що входив до Шепетівської округи (до 1930), згодом — Бердичівської округи (1930), а після ліквідації округ був районом республіканського підпорядкування (1930—1931).
10 грудня 1924 року була прийнята постанова ВУЦВК і РНК УСРР «Про встановлення точного списку міст і містечок на Волині», яка затвердила список міст і селищ міського типу Волинської губернії. Базалія не потрапила ні до списку міст, ні до списку смт, таким чином утративши статус містечка.
З 3 лютого 1931 року по 13 лютого 1935 року Базалія входила до Теофіпольського району, який 1932 року ввійшов до складу новоствореної Вінницької області.
З 13 лютого 1935 року по 23 вересня 1959 року Базалія знову була районним центром (до 1937 року — у Вінницькій області, у 1937—1954 — Кам'янець-Подільській, у 1954—1959 — Хмельницькій).
У період Другої світової війни в селі розташовувалося гетто. У липні 1942 року євреїв з гетто було звезено до Манівців, де їх розстріляли.
27 липня 1957 року Базалію віднесено до категорії селищ міського типу.[25]
23 вересня 1959 року були ліквідовані 8 районів Хмельницької області, у тому числі Базалійський. Базалія ввійшла до складу Мануїльського району.
Станом на 1959 рік у селищі були маслозавод, харчокомбінат, птахо-інкубаторна станція, міжколгоспна електростанція, РТС, середня школа, школа робітничої молоді, будинок культури, дві бібліотеки.[26]
Указом Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року були ліквідовані ще 10 районів області, у тому числі Мануїльський. Базалія опинилася в складі Волочиського району.
За новим адміністративним поділом 8 грудня 1966 року Базалія ввійшла до відновленого Теофіпольського району.
Станом на 1974 рік у селищі знаходилися цегельний, хлібний заводи; комбінати: побутового обслуговування та комунальних підприємств; міжколгоспна племінна птахо-інкубаторна станція; тваринницький комплекс, відділення районного об'єднання «Сільгосптехніка», дві загальноосвітні школи, лікарня, поліклініка, будинок культури, дві бібліотеки.[27]
Герб містечка[ред. | ред. код]
Герб Базалії був затверджений 22 січня (2 лютого) 1796 року імператорським указом № 17435.[6] Російський геральдист П. П. фон Вінклер у своїй книзі «Гербы городовъ, губерній, областей и посадовъ Россійской Имперіи, внесенные въ полное собраніе законовъ съ 1649 по 1900 годъ» подає такий опис герба[28]:
|
У верхній частині щита герб подільський. У нижній — на знак торгівлі між російськими і закордонними купцями — у блакитному полі дві руки, протягнених одна одній, що лежать на товарах, які зв'язані у два срібні тюки.
Оригінальний текст (рос. дореф.) Въ верхней части щита, гербъ Подольскій. Въ нижней — в означеніе производившагося торга между Россійскими и заграничными купцами — въ голубомъ полѣ двѣ руки, одна другой подаваемая и положенныя на товарахъ, въ два серебряные тюка связанныхъ. |
|
Герб використовувався до розпаду Російської імперії і був скасований радянською владою.
Влада[ред. | ред. код]
Територіальна громада Базалії здійснює місцеве самоврядування через представництво селищної ради.
На виборах 2015 року на посаду селищного голови обраний Білоус Євгеній Анатолійович, безпартійний, самовисуванець.
Базалійська селищна рада налічує 14 депутатів, з них 9 самовисуванців і 5 представників партій:
- ПП «За конкретні справи» — 4
- Аграрна партія України — 1
Демографія[ред. | ред. код]
| Населення селища за переписами 1897—2001[29] років | ||
|---|---|---|
| Рік | Населення | Зміна |
| 1897 | 3362 | — |
| 1926 | — | |
| 1939 | — | |
| 1959 | 3073 | — |
| 1970 | 3098 | +0.8% |
| 1979 | 2751 | −11.2% |
| 1989 | 2316 | −15.8% |
| 2001 | 2114 | −8.7% |
Від часу заснування в етнічному відношенні Базалія є українським містечком. На початку XVII століття тут зафіксована також незначна кількість мешканців польського і єврейського походження.[15] Загалом на той час тут мешкало близько 3,5 тисяч мешканців.[16]
З кінця XIX століття кількість мешканців містечка сягала чотирьох тисяч.[30] У радянський період демографічна ситуація Базалії різко змінилася в бік свого погіршення. За переписом 2001 року в селищі нараховувалося лише 2114 мешканців.[31]. На 2011 рік кількість мешканців Базалії становить 1835 осіб[32]
Економіка й інфраструктура[ред. | ред. код]
Основним сектором базалійської економіки є сільське господарство, представлене ТзОВ «Мрія-97 плюс», ТзОВ «Україна-2001» і ФГ «АгроКП». ТзОВ «Мрія-97 плюс» також належить приміщення, у якому збирається селищна рада, і млин. На території селищної ради функціонують 15 різноманітних крамниць. У селищі мають свої відділення «ПриватБанк» і «Державний ощадний банк України».
Є машинно-тракторна станція (МТС), автозаправна станція, електропідстанція.
До середини 2000-х років у селищі діяв Базалійський завод продтоварів, що спеціалізувався на виробництві безалкогольних напоїв (ситро).[33] У жовтні 2006 року підприємство збанкрутувало.[34]
Діє Базалійська районна лікарня.[32]
Через селище проходить автошлях Р48 Білогір'я — Теофіполь — Базалія — Війтівці — Сатанів — Кам'янець-Подільський.
Культура[ред. | ред. код]
У Базалії зареєстрована одна громадська організація — місцеве представництво Організації ветеранів України.
За офіційною інформацією при Базалійському будинку культури функціонують фольклорно-етнографічна група «Джерело», жіноча вокальна група вчителів «Калинонька», вокальна група молоді «Юність», дитяча вокальна група «Струмочок», чоловічий вокальний колектив, хор і дитячий театр.
У Базалії встановлені такі меморіальні об'єкти: пам'ятний знак на честь воїнів-земляків, загиблих під час Другої світової війни, пам'ятник на братській могилі солдат радянської армії загиблих під час Німецько-радянської війни, пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932—1933 років та репресованим, пам'ятник жертвам геноциду українського народу[35], меморіальна дошка фундатору містечкової лікарні, київському підприємцеві Григорію Гладинюку.[36]
У містечку діє православна парафія при Свято-Успенській церкві УПЦ (МП). Два діючих цвинтарі.
Освіта в Базалії представлена дитячим садочком, загальноосвітньою школою I—III ступенів і відділенням Теофіпольського професійного аграрно-промислового ліцею.[32]
Див. також[ред. | ред. код]
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Франц Ксаверій Сапєга — державний і військовий діяч ВКЛ;
- Григорій Гладинюк — київський підприємець, меценат;
- Матвій Шатульський — громадський діяч і публіцист, один з провідників робітничого руху в українській еміграції Канади;
- Ольга Ткаченко-Попович (псевдонім — Ольга Базалія) — поетеса, емігрантка;
- Олександр Приходнюк — художник-пейзажист, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України (2009).
- Францішек Мацкевич — кам'янецький єпископ РКЦ.
Джерела[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Базалія |
- Олександр Врублевський, Володимир Артеменко. Територіальна реформа: від моделювання до реалізації. Інформаційні матеріали для Хмельницької області
- Сергій Єсюнін. Адміністративно-територіяльний поділ Заславщини наприкінці XVIII — початку ХХІ ст. [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.]
- Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984—1986.
- Рибачок І. О. Базалія — місто Василя Острозького // Літопис Волині. Всеукраїнський науковий часопис. — Луцьк: Волинський національний університет ім. Лесі Українки, 2010. — Ч. 7. — С. 35-40.
- Рибачок І. О. Місто Базалія в другій половині XVI — першій третині XVII ст. // Науковий вісник «Межибіж»: матеріали ІІІ науково-краєзнавчої конференції «Стародавній Меджибіж в історико-культурній спадщині України» / Ред. О. Г. Погорільця, Л. В. Баженова, А. М. Трембіцького та ін. — Меджибіж; Хмельницький: ПП. А. А. Мельник, 2010. — Ч. 1. — С. 134—143.
- Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — 872 с. — ISBN 966-02-2681-0.
- Дубик М.Г. Довідник про табори, тюрми та гетто на окупованій території України (1941 - 1944). — Київ, 2000. — 86 с
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
- ↑ Дмитро Вирський. Річпосполитська історіографія України (XV — середина XVII ст.). Частина 1, с.185
- ↑ Дмитро Вирський. Річпосполитська історіографія України (XV — середина XVII ст.). Частина 2 (додатки), с.43
- ↑ J. M. G. Wzmianka o Bazalii na Wołyniu // Ziemia. 1914. T. 5. № 27. S. 419—421 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]; № 28. S. 435—436 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. (пол.) Процитовано 22.08.2011
- ↑ Указ № 17352 // Полное собрание законов Российской Империи. Собрание Первое. 1649—1825 гг. Том 23 — Санкт-Петербург — 1830 — С. 727—728
- ↑ а б Указ № 17435 // Полное собрание законов Российской Империи. Собрание Первое. 1649—1825 гг. Том 23 — Санкт-Петербург — 1830 — С. 859—865
- ↑ Базалі́я — іменник жіночого роду [Архівовано 2013-07-13 у Wayback Machine.] Процитовано 22.08.2011
- ↑ Гідрографічний фактор в формуванні розпланувально-просторової моделі історичних міст Волині // Містобудування та територіальне планування. — 2005. — Вип. 22. — С. 196—205. [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] Процитовано 22.08.2011
- ↑ Заставецький Т. Еколого-географічні проблеми розвитку міських поселень Хмельницької області // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Географія. — № 2. Частина 1. — 2004. — С.191-194. [Архівовано 24 лютого 2010 у Wayback Machine.] Процитовано 22.08.2011
- ↑ а б Wołyniak. Spis ważniejszych miejscowości w powiecie starokonstantynowskim na Wołyniu z 32 rycinami [Архівовано 31 травня 2014 у Wayback Machine.]. Stary Konstantynów 1910. S. 11-22, 653-84. (пол.)
- ↑ Андрій Заяць. Війтівська влада у приватних містах Волині XVI — першої половини XVII ст. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 лютого 2013.
- ↑ Ярослав Ісаєвич. Перша друкарня у Львові. Архів оригіналу за 11 листопада 2013. Процитовано 20 лютого 2012.
- ↑ Заяць А. Є. До історії правової локації волинських міст XVI — першої половини XVII ст. // Архіви України. № 4-5. 2001 [Архівовано 24 жовтня 2014 у Wayback Machine.] Процитовано 22.08.2011
- ↑ Андрій Заяць. Урбанізаційний процес на Волині в XVI — першій половині XVII ст. Львів 2003.
- ↑ а б Ірина Рибачок. Інвентар «Подільських» володінь Януша Острозького 1615 року як джерело до вивчення історії міст Процитовано 22.08.2011
- ↑ а б Атаманенко В., Рибачок І. Структура населення і типологія міст південно-східної Волині (за інвентарями 1615 та 1620 рр.) [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Студії і матеріали з історії Волині, 2009. — Кременець — Тернопіль, 2009. — С. 74—85. Процитовано 22.08.2011
- ↑ .Baliński M., Lipiński T. Starożytna Polska: pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym. — Warszawa, 1845. — Т. 2. — Cz. 2. — S. 919. (пол.)
- ↑ Leon Rzewuski. Kronika Podhorecka, 1706—1779. Kraków, 1860. S. 234. (пол.)
- ↑ Kwartalnik historyczny. Т. 12. Lwów 1898. S. 614. (пол.)
- ↑ Базалія // Энциклопедическій словарь, подъ редакціей профессора И. Е. Андреевского. Томъ IIA. Ауто—Банки. — Санкт-Петербургъ : Семеновская Типо-Литографія (И. А. Ефрона), 1891. — С. 681.
- ↑ Комарницький О. Містечка Південної Волині в контексті Української революції 1917—1920 рр. [Архівовано 2 січня 2005 у Wayback Machine.] Процитовано 22.08.2011
- ↑ Zofia Kossak-Szczucka. Pożoga. Wspomnienie z Wołynia 1917—1919. Kraków 1923. S. 184. (пол.)
- ↑ Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- ↑ Олександр Удовиченко. Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917—1921. Вінніпеґ, 1954. [Архівовано 3 січня 2012 у Wayback Machine.] Процитовано 22.08.2011
- ↑ ВВР УРСР, 1957, № 7–8, с. 169
- ↑ Базалія // УРЕ, Том 1, 1-е видання
- ↑ Базалія // УРЕ, Том 1, 2-е видання. Архів оригіналу за 4 травня 2014. Процитовано 3 січня 2012.
- ↑ Герб Базалії з описом з гербовника Павла фон Вінклера
- ↑ Для переписів 1959—1979 років дані з сайту webgeo.ru[недоступне посилання], для 1989 року — з сайту demoscope.ru [Архівовано 2012-01-18 у Wayback Machine.].
- ↑ Bazalia // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 120. (пол.) Процитовано 22.08.2011
- ↑ Всеукраїнський перепис населення 2001 — Теофіпольський район. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 30 серпня 2011.
- ↑ а б в Паспорт Базалійської селищної ради [Архівовано 7 квітня 2016 у Wayback Machine.] Процитовано 22.08.2011
- ↑ Базалійський завод продтоварів [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] Процитовано 30.08.2011
- ↑ <Оголошення> // «Голос України», N 187, 7 жовтня 2006 року[недоступне посилання] Процитовано 30.08.2011
- ↑ Пам'ятники і пам'ятні знаки жертвам Голодомору 1932—1933 років у Теофіпольському районі[недоступне посилання з червня 2019] Процитовано 20.08.2011
- ↑ Сергій Єсюнін. Меморіальна дошка на пошану меценатові[недоступне посилання з червня 2019] Процитовано 20.08.2011
| ||||||||
| ||||||||
| ||||||||||
.jpg){kind=link}