Священний союз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Священний союз (фр. La Sainte-Alliance, нім. Heilige Allianz, рос. Священный союз) — союз європейських монархів, укладений після краху наполеонівської імперії для боротьби проти революційного і національно-визвольного руху і забезпечення непорушності рішень Віденського конгресу 1814—1815 рр.

Історія створення[ред.ред. код]

Так званий акт Священного союзу було підписано 26 вересня 1815 р. в Парижі російським імператором Олександром I, австрійським імператором Францом II і прусським королем Фрідріхом Вільгельмом III.

19 листопада 1815 до Священного союзу приєднався французький король Людовик XVIII, а потім і більшість монархів Європи. Велика Британія, яка не приєдналася до Священного союзу, підтримувала його політику по ряду питань, особливо в перші роки після створення союзу, і брала активну участь у його конгресах. Провідну роль на конгресах відігравали Олександр I і австрійський дипломат Клемент фон Меттерніх.

Конгреси Священного союзу[ред.ред. код]

Аахенський конгрес[ред.ред. код]

На першому Аахенському конгресі 1818 р. було вирішено питання про дострокове виведення союзних окупаційних військ з Франції, вжито заходів по збереженню в Європі державних кордонів, встановлених Віденським конгресом, і абсолютистських режимів.

Троппауський та Лайбаський конгреси[ред.ред. код]

У листопаді 1820 на Троппауському конгресі Росія, Австрія та Пруссія підписали протокол, який проголошував право їх збройного втручання у справи інших держав з метою боротьби з революцією. Згідно з рішеннями цього конгресу Австрія придушила Неаполітанську революцію 1820—1821 і революцію 1821 в П'ємонті.

Лайбаський конгрес 1821 р., був продовженням конгресу у Троппау, санкціонував австрійську інтервенцію в Неаполі та П'ємонті.

Веронський конгрес[ред.ред. код]

На Веронському конгресі 1822 року, останньому конгресі Священного союзу, було прийнято рішення про збройне втручання в іспанські справи. 1823 р. французька армія вторглася в Іспанію, відновивши в ній абсолютизм. Конгрес засудив повстання проти турецького панування у Греції і відмовився прийняти грецьку делегацію, що приїхали за допомогою у Верону.

Розпад Союзу[ред.ред. код]

Загострювались протиріччя між Священним союзом та Великою Британією (зокрема, у зв'язку з відмінностями їх позицій на Веронському конгресі по відношенню до війни за незалежність іспанських колоній в Латинській Америці), а також всередині союзу — між Росією та Австрією з питання про ставлення до грецького національно-визвольного повстання 1821—1829 рр.

Революційний і визвольний рух продовжував розвиватися, всупереч усім зусиллям європейських монархів. У 1825 р. в Росії відбулося повстання декабристів. У 1830 р. спалахнули революції у Франції та Бельгії. Почалося повстання проти царизму у Польщі (1830—1831 рр.). Це завдало важкий удар самому існуванню спілки, спроби його відновлення скінчилися невдачею.

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]