Абсолютизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Форми правління
редагувати

Абсолюти́зм (від лат. absolutus — необмежений, незалежний, безумовний, самодержавство, абсолютна монархія) — форма правління державою, за якої верховна влада (суверенітет тощо) належить одній особі (царю, імператору, королю тощо), та для якої характерний найвищий ступінь централізації державної влади.

Абсолютна монархія – це форма правління, в якій вся повнота державної, а іноді і духовної влади знаходиться в руках у монарха. Абсолютна монархія відрізняється від обмеженої монархії, в якій влада монарха обмежена або юридично, або конституцією.[1]

Теоретично, абсолютний монарх здійснює всю владу, але практично, монархія врівноважується політичними групами з числа соціальних класів і каст, таких як аристократія, духовенство, середніх і нижчих класів.

Деякі монархії мають слабкі(символічні) законодавчі та інші урядові органи, які монарх може змінювати або розпускати за власним бажанням. Країнами, де монарх досі зберігає абсолютну владу є: Бруней[2], Катар[3], Оман[4], Саудівська Аравія[5], Свазіленд[6], ОАЕ[7] і Ватикан[8].

Характеристики[ред.ред. код]

«Монумент королю Луї XV для міста Ренн», ск. Жан-Батіст Лемуан, 1748 р. модель.

Абсолютизм характеризується тим, що держава досягає такого рівня розвитку, за якого створюється великий бюрократичний апарат влади, посилюються карні органи, формується професійна армія. Діяльність станово-представницьких органів влади майже припиняється або їх розпускають.

Абсолютизм допускає, на відміну від деспотичних, тоталітарних режимів, наявність латентних (прихованих) обмежень влади: економічних (існує відносний плюралізм власності), соціальних (наявність багатоманітної соціальної структури та спадкоємної аристократії), політичних (абсолютизм здатний до політичної динаміки, розширеного політичного відтворювання), ідеологічних (абсолютизм не вбачає в існуванні ідеологічної багатоманітності загрози для себе).

Історія[ред.ред. код]

Абсолютизм спочатку сприяв розвиткові ремесла та торгівлі, але згодом став гальмом розвитку продуктивних сил. Абсолютизм характеризується утворенням бюрократичного централізованого апарату, введенням постійних податків і постійної найманої армії. Буржуазія, яка виросла у значну силу, революційним шляхом знищила абсолютизм (в Англії в XVII столітті, у Франції у XVIII столітті). У Росії абсолютизм був знищений Лютневою революцією 1917 року.

Протягом історії Європи, божественне право королів як основа абсолютної монархії обгрунтовувалося теологічно. Багато європейських монархів, таких як російські, заявили про верховну самодержавну владу по божественному праву, та про неможливість їх підданих мати будь які права для обмеження влади монарха.

Джеймс VI Шотландський (пізніше Джеймс I Англійський) і його син Карл I з Шотландії та Англії намагалися імпортувати цей принцип. Спроба Карла І запровадити єпископський спосіб правління з церквою Шотландії призвела до Ковенантського повстання і Єпископських війн. Спроби Карла І встановити абсолютистський уряд за європейським зразком, були головною причиною громадянської війни в Англії, незважаючи на те, що він прийняв це правило на 11 років: починаючи з 1629 року, після розпуску парламенту на деякий час.

Існує велика кількість різних думок істориків щодо обсягу абсолютної влади серед європейських монархій. Деякі з них, такі, як Перрі Андерсон, стверджують, що досить багато монархій досягли рівня абсолютистского контролю над своїми державами, у той час як історики, такі як Роджер Меттам, оспорювали саму ідею абсолютизму[9]. У цілому, історики, які не згодні з терміном абсолютизм, стверджують що більшість монархів, позначені як прихильники абсолютизму, виявили не більше влади над своїми підданими, ніж будь-які інші неабсолютистські правителі, і ці історики, як правило, підкреслюють відмінності між абсолютистською пишномовністю монархів і реаліями ефективного використання влади цими абсолютними монархами.

Поширення[ред.ред. код]

Абсолютизм був вельми поширений в XVIIXVIII століттях, найяскравіше він проявився у Франції, особливо під час правління короля Людовика XIV, якому належить характерне висловлювання

« Держава — це я!  »

У Московській державі абсолютизм існував у формі самодержавства аж до початку XX століття.

На початок XXI століття абсолютна монархія збереглась в Бутані, Катарі, Об'єднаних Арабських Еміратах, Брунеї, Саудівській Аравії, Омані, Ватикані, Свазіленді.

Сучасні монархії[ред.ред. код]

Популярність поняття абсолютної монархії істотно знизилася після Французької революції, яка сприяла поширенню ідей про уряд, заснований на народному суверенітеті.

Багато народів з абсолютних монархій, таких як Марокко, перейшли до конституційної монархії. Хоча, в деяких випадках, монарх зберігає величезну владу, а впливом парламенту на політичне життя знехтує.

В Бутані уряд перейшов від абсолютної монархії до конституційної монархії, слідуючи запланованим парламентським виборам в Tshogdu в 2003 році і виборам Національних Зборів у 2008 році.

Непал хитався між конституційним правлінням і прямим правлінням, пов'язаний з Непальською громадянською війною, Маоїстським заколотом, і в 2001 році вбивством королівської сім'ї в Непалі, і з скасуванням непальської монархії 28 травня 2008 року. В Тонга, король мав мажоритарний контроль у парламенті до 2010 року.

З іншого боку, Ліхтенштейн перейшов до розширення влади монарха: принцу Ліхтенштейна були надані розширені повноваження після референдуму про внесення змін до Конституції Ліхтенштейну в 2003 році.

Правляча сім'я Кім в Північній Кореї (Кім Ір Сен, Кім Чен Ір і Кім Чен Ин) була описана як де-факто абсолютної монархії[10][11] [12] або "спадкова диктатура".[13]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Jerome Blum et al., The European World (1970) 1:267-68
  2. "Lavish birthday for Brunei ruler". BBC NEWS.
  3. "Qatar: regional backwater to global player". BBC News.
  4. "Q&A: Elections to Oman's Consultative Council". BBC News.
  5. Cavendish, Marshall (2007). World and Its Peoples: the Arabian Peninsula. p. 78. ISBN 978-0-7614-7571-2.
  6. "Swaziland profile". BBC News.
  7. Vatican to Emirates, monarchs keep the reins in modern world". Times Of India.
  8. "State Departments". Vaticanstate.va. Retrieved 2014-01-25.
  9. Mettam, Roger. Power and Faction in Louis XIV's France, 1991.
  10. Young W. Kihl, Hong Nack Kim. North Korea: The Politics of Regime Survival. Armonk, New York, USA: M. E. Sharpe, Inc., 2006. Pp 56.
  11. Robert A. Scalapino, Chong-Sik Lee. The Society. University of California Press, 1972. Pp. 689.
  12. Bong Youn Choy. A history of the Korean reunification movement: its issues and prospects. Research Committee on Korean Reunification, Institute of International Studies, Bradley University, 1984. Pp. 117.
  13. Sheridan, Michael (16 September 2007). "A tale of two dictatorships: The links between North Korea and Syria". The Times (London). Retrieved 9 April 2010.


Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / за ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — Київ: Гол. редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Маркс К. і Енгельс Ф. Маніфест Комуністичної партії. К., 1956.
  • Ленін В. І. Держава і революція. Твори. Вид. 4, т. 25.
  • (рос.) Сказкин С. Д. Маркс и Энгельс о западноевропейском абсолютизме. «Ученые записки Московского городского педагогического института», 1941, т. 3. Кафедры исторического факультета, в. 1.