Селігей Олександр Минович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Минович Селігей
Народився 27 лютого 1939(1939-02-27)
Харків
Помер 24 листопада 2020(2020-11-24) (81 рік)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Країна Україна Україна
Національність українець
Alma mater НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Галузь обчислювальна техніка
Вчене звання доцент
Науковий ступінь кандидат технічних наук
Нагороди
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «Ветеран праці»
Заслужений винахідник України
Заслужений винахідник України

Олексáндр Ми́нович Селігéй (27 лютого 1939, Харків — 24 листопада 2020, Київ) — український інженер, учений і винахідник у галузі обчислювальної техніки. Створив новий напрям у цій галузі — запам'ятовувальні пристрої з перетворенням даних. Кандидат технічних наук (1973), доцент (2009), заслужений винахідник України (1998)[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Харкові в робітничій сім'ї. Після закінчення середньої школи вступив у 1956 р. до Київського політехнічного інституту, де в 1961 р. отримав кваліфікацію інженера-електрика зі спеціальності «Математичні й лічильно-розв'язувальні прилади та пристрої» (перший випуск)[2].

З 1961 р. працював на Київському заводі «Радіоприлад», а в 1965—1999 рр. — на Київському заводі обчислювальних і керуючих машин та в Київському науково-виробничому об'єднанні «Електронмаш» — інженером, провідним інженером, начальником конструкторського бюро, завідувачем відділу електроніки, обчислювальної техніки та зв'язку[3].

У 1999—2004 рр. працював в Українському інституті промислової власності (Укрпатенті) старшим науковим співробітником, завідувачем відділу, головним експертом. З питань винахідництва опублікував 9 праць.

У 2004—2014 рр. викладав у Кременчуцькому національному університеті імені Михайла Остроградського[4]. У 2009 р. отримав учене звання доцента кафедри комп'ютерних та інформаційних систем. Був членом бюро Кременчуцького регіонального центру з автоматичного керування при Кременчуцькому національному університеті імені Михайла Остроградського.

Могила Олександра Селігея, Байкове кладовище

Син — мовознавець, доктор філологічних наук Пилип Селігей (нар. 1975).

Помер у Києві 24 листопада 2020 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 33, тераса № 3).

Наукова та винахідницька діяльність[ред. | ред. код]

Упроваджував у серійне виробництво пасивний запам'ятовувальний пристрій керуючої машини широкого призначення «Дніпро», розробленої Інститутом кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України

Розробив і супроводжував у серійному виробництві:

  • довготерміновий запам'ятовувальний пристрій керуючої обчислювальної системи «Дніпро-2»;
  • блок мікрокоманд ЕОМ моделі М 4030;
  • постійний запам'ятовувальний пристрій ЕОМ моделі М 4030-1;
  • модулі пам'яті мікро-ЕОМ СМ-1800.

У 1973 р. без відриву від виробництва закінчив аспірантуру в Київському політехнічному інституті й захистив дисертацію «Постійні запам'ятовувальні пристрої з недвійковим представленням інформації» на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук (науковий керівник — член-кореспондент НАН України К. Г. Самофалов).

Наукові інтереси стосувалися захисту даних у запам'ятовувальних пристроях та їх обробляння з метою підвищення надійності й технологічності, а також патентоздатності об'єктів інформаційних технологій.

За результатами наукових досліджень опублікував 35 праць, створив 68 винаходів, на які отримав авторські свідоцтва СРСР, патенти України та Росії[5][6]. Більшість винаходів застосовано в промисловості. Винахід «Пристрій для контролю мікросхем ПЗС» відзначений грамотою Державного департаменту інтелектуальної власності в номінації «Кращий винахід — 2002».

Брав участь у роботі всесоюзних науково-технічних конференцій з проблем запам'ятовувальних пристроїв, завад у цифровій техніці, інтегральних мікросхем пам'яті. Був членом бюро секції «Запам'ятовувальні пристрої» Науково-технічного товариства радіотехніки, електроніки та зв'язку ім. О. С. Попова.

Вибрані публікації[ред. | ред. код]

  • Деякі питання побудови постійних запам'ятовуючих пристроїв // Нові розробки засобів обчислювальної техніки та їх застосування. — К., 1970. — С. 12–13 (співавтор).
  • Долговременное запоминающее устройство управляющей вычислительной системы «Днепр-2» // Механизация и автоматизация управления. — 1970. — № 3. — С. 31–33 (співавтор).
  • О выборе системы счисления для представления информации в ДЗУ трансформаторного типа // Вестник КПИ. Серия автоматики и электроприборостроения. — 1971. — № 8. — С. 79–81.
  • Исследование помех в трансформаторных ПЗУ, работающих в системах счисления с основанием больше двух // Помехи в цифровой технике-71. — Вильнюс, 1971. — С. 107—110.
  • Вопросы оптимизации структуры трансформаторных ПЗУ // Приборостроение. — 1972. — № 9. — С. 68–73 (співавтор).
  • Постоянные запоминающие устройства с недвоичным представлением информации: Автореф. дисс. … канд. техн. наук (05.13.13). — К., 1973. — 28 с.
  • О сжатии информации в ПЗУ // Вопросы радиоэлектроники. Серия «Электронная вычислительная техника». — 1975. — № 1. — С. 31–46 (співавтор).
  • Помехи и быстродействие запоминающих устройств // Тезисы докладов 3-й Всесоюзной научно-технической конференции «Помехи в цифровой технике-82». — Паланга, 1982. — С. 124—126.
  • Программирование микросхем ППЗУ. — К.: Общество «Знание», 1982. — 24 с. (співавтор).
  • Полупроводниковые оперативные запоминающие устройства и их применение. — К.: Общество «Знание», 1984. — 16 с. (співавтор).
  • Современные средства программирования логических микросхем. — К.: Общество «Знание», 1989. — 21 с. (співавтор).
  • Умова промислової придатності винаходу і аналіз розмінностей // Інтелектуальна власність. — 2003. — № 2. — С. 29–31.
  • Винахідництво в сфері інформаційних технологій // Винахідник і раціоналізатор. — 2003. — № 1. — С. 6–7.
  • Патентоздатність об'єктів інформаційних технологій // Винахідник і раціоналізатор. — 2004. — № 3. — С. 6–7.
  • Сучасні засоби телекомунікацій і їх патентоздатність // Винахідник і раціоналізатор. — 2004. — № 5. — С. 10–13 (співавтор).
  • Адаптивне кодування в запам'ятовуючих пристроях // Вісник Кременчуцького державного політехнічного університету. — Кременчук, 2005. — Вип. 6. — С. 47–51.
  • Формула винаходу в інформаційних технологіях // Вісник Кременчуцького державного політехнічного університету імені Михайла Остроградського. — 2009. — № 5. — С. 59–61.
  • Винахідницька діяльність у Кременчуцькому державному університеті імені Михайла Остроградського // Вісник Кременчуцького державного політехнічного університету імені Михайла Остроградського. — 2010. — № 1. — С. 173—177 (співавтор).
  • Об'єкт винаходу: процес (спосіб) // Вісник КНУ імені Михайла Остроградського. — 2011. — Вип. 2; част. 1. — С. 158—164.

Відзнаки[ред. | ред. код]

У мережі[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Селігей Олександр Минович // Винаходи та інновації. Винахідники України. — Кн. ІІ. — К.: Логос Україна, 2012. — С. 93.
  2. ↑ Перша в Україні кафедра обчислювальної техніки (1960 р.) / За ред. проф. В. П. Широчина, проф. В. П. Тарасенка. — К: Корнійчук, 2010. — С. 7
  3. ↑ Свідрик Л. День інтелектуальної власності ми відзначали втретє // Хрещатик. — 2003. — 24 квітня (№ 60). Архів оригіналу за 5 липня 2015. Процитовано 27 грудня 2020.
  4. ↑ Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського. Кафедра комп'ютерних та інформаційних систем[недоступне посилання]
  5. ↑ База патентів СРСР
  6. ↑ База патентів України
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Селігей_Олександр_Минович&oldid=41797571