Середземноморська чайка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Середземноморська чайка
Зображення
Наукова назва таксона Larus michahellis Йоганн Фрідріх Науман, 1840[1][2][…]
Таксономічний ранг вид[1][2][…]
Батьківський таксон Мартин[1]
Вернакулярна назва gwylan goesfelen[5], Yellow-legged Gull[2][6][…], Mittelmeermöwe[2][3][…], Gaviota patiamarilla[2][3][…], gavià de potes grogues[2][3][…], racek středomořský[2][3][…], lõuna-hõbekajakas[2][3][…], Gulbeinmåke[2][3][…], Средиземноморская чайка[2][3][…], Middelhavssølvmåge[2], etelänharmaalokki[2][3][…], sárgalábú sirály[2][3][…], mewa romańska[2][3][…], čajka žltonohá[2][3][…], medelhavstrut[2][3][…], Geelpootmeeuw[2][3][…], Goéland leucophée[2][3][…], Gabbiano reale[2][3][…], gaivota-de-patas-amarelas[2][3][…], Middelhavs-sølvmåge[3][8][10], geltonkojis kiras[2][3][…], Vidusjūras kaija[2][3][…], geelpootmeeuw[7], goéland leucophée[7], yellow-legged gull[7], rumenonogi galeb[8][10], мартин скельний[8][10], Fiskesjuolskávli[8][10], Faoileán cosbhuí, Gouelan gris ar C'hreisteiz, Foillan cass-wuigh, galeb klaukavac[10], Gavià de potes grogues[11], Чайка жоўтаногая[11], Средиземноморска жълтонога чайка[11], Klapparmáfur[11], Mëttelmierméiw[11], жолтоног галеб[11], Pescăruș cu picioare galbene[11], Gawwija Prima[11], Gümüş martı[11] і Pulëbardha këmbëverdhë[11]
Охоронний статус згідно з МСОП найменший ризик[12]
Розмах крил 130 ± 10 см[13]
Мапа ареалу таксона
Статус у Червоному списку загрожених видів у Чехії not applicabled[14]
Інкубаційний період яєць 2 419 200 секунда[13]
CMNS: Середземноморська чайка у Вікісховищі

Середземноморська чайка[15] (лат. Larus michahellis) — птах сімейства мартинових.[16]

Опис[ред. | ред. код]

Larus michahellis, Kavala, Greece 2013.JPG

Середземноморська чайка довжиною 52-58 див, розмах крил становить 120—140 див. Статевий диморфізм відсутній. У дорослих птахів у шлюбному вбранні голова чисто біла також як шия, потилиця, вся нижня сторона та хвіст. Дзьоб та райдужини жовтого, а навколоочне кільце червоного кольору. Ноги жовті. Верхня частина тіла світло-сіра.

Молоді птахи мають сіро-буре оперення. Пір'я верхньої частини тіла темно-коричневе зі світлими кромками. Крила чорно-коричневі. Гузка та основа хвоста білі. Груди та бічні сторони вкриті бурими плямами, черево та підхвість білі. Дзьоб чорний, ноги тілесного кольору, райдужини темні.

Розповсюдження[ред. | ред. код]

Середземноморська чайка поширена від Макаронезії на схід до узбережжя Піренейського півострова та Біскайської затоки. Ареал виду охоплює узбережжя Середземного моря до Адріатики і на південь до Тунісу, Пелагських островів і Мальти, Егейське море, Крит і Кіпр і простягається вздовж Дарданелл, Мармурового моря і Босфору до Чорного моря, де вид зустрічається в західній частині, вгору по течії Дунаю а також на південно-східному узбережжі. Є невеликі гніздові популяції в Мавританії, Лівії, Ізраїлі та Єгипті. Також на півночі Західної та Центральної Європи є розсіяні колонії або окремі гніздування, наприклад у Швейцарії, південній Німеччині, Австрії, Польщі, Словаччині, Нідерландах та Великій Британії.

Середземноморська чайка у польоті

Чайка гніздиться на скелястому узбережжі або на скелястих і піщаних островах неподалік узбережжя, а також на островах з наносним ґрунтом або високою рослинністю, в лагунах, на соляних ставках та естуаріях. Іноді вид гніздиться на дахах будівель, розташованих біля узбережжя сіл, міст та портів, наприклад, у Стамбулі та Болгарії.

Поза періодом гніздування чайка мешкає переважно на узбережжі, де вона шукає харчування у відкритому морі чи рибальських гаванях чи пляжах. У глибині материка вона ведеться, головним чином, уздовж річок, а також на сільськогосподарських угіддях, біля водоймищ і на звалищах сміття.

В Україні[ред. | ред. код]

Середземноморські чайки гніздяться на чорноморському побережжі Криму.[17]

яйце Larus michahellis atlantis — Тулузький музей

Харчування[ред. | ред. код]

Спектр харчування так само різноманітний, як, наприклад, у мартина сріблястого. Більшу частину харчування складають риби та каракатиці, меншу — молюски та ракоподібні. Крім того, наземні тварини від равликів до дрібних ссавців, а також зерно, маслини, інжир, тощо також мають значення.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Integrated Taxonomic Information System — 2011.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ IOC World Bird List Version 6.3 — 2016. — doi:10.14344/IOC.ML.6.3
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш IOC World Bird List Version 6.4 — 2016. — doi:10.14344/IOC.ML.6.4
  4. IOC World Bird List. Version 7.2 — 2017. — doi:10.14344/IOC.ML.7.2
  5. Gwefan Llên Natur
  6. Червоний список Міжнародного союзу охорони природи — 1964.
  7. а б в г Belgian Species List
  8. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц IOC World Bird List. Version 10.1 — 2020. — doi:10.14344/IOC.ML.10.1
  9. Фінський інформаційний фонд з біорізноманіття — 2012.
  10. а б в г д IOC World Bird List. Version 10.2 — 2020. — doi:10.14344/IOC.ML.10.2
  11. а б в г д е ж и к л Avibase — 2003.
  12. The IUCN Red List of Threatened Species 2021.3 — 2021.
  13. а б del Hoyo, J., Elliott, A., Sargatal, J., Christie, D.A. & de Juana, E. (eds.). Handbook of the Birds of the WorldBarcelona: Lynx Edicions.
  14. Portál informačního systému ochrany přírodyAgentura ochrany přírody a krajiny České republiky.
  15. Средиземноморская чайка Larus michahellis — гнездящийся вид Черноморского побережья Крыма
  16. Welcome. IOC World Bird List (v) (англ.). Процитовано 16 серпня 2021. 
  17. Средиземноморская чайка (Larus michahellis). Птицы Европейской России.. erbirds.ru. Процитовано 8 серпня 2022. 

Література[ред. | ред. код]

  • Klaus Malling Olsen, Hans Larsson. Gulls of Europe, Asia and North America, Helm Identification Guides, Christopher Helm, London 2003, ISBN 978-0-7136-7087-5 .
  • Urs N. Glutz von Blotzheim, KM Bauer/Handbuch der Vögel Mitteleuropas, Band 8/I, Charadriiformes (3. Teil), Schnepfen-, Möwen- und Alkenvögel, AULA-Verlag, ISBN 3-923527-00-4 .
  • Pierre-Andre Crochet, Jean-Dominique Lebreton, Francois Bonhomme. Systematics of big white-headed gulls: Patterns of mitochondrial DNA variation in western European taxa, The Auk 119 (3), 2002: S. 603—620.