Сивуч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сивуч
Steller sea lion bull.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Підряд: Псовиді (Caniformia)
Надродина: Ластоногі (Pinnipedia)
Родина: Вухачеві (Otariidae)
Рід: Сивуч (Eumetopias)
Gill, 1866
Вид: Сивуч
Біноміальна назва
Eumetopias jubatus
(Schreber, 1776)
Eumetopias jubatus distribution.jpg
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Eumetopias jubatus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Eumetopias jubatus
ITIS logo.svg ITIS: 180625
IUCN logo.svg МСОП: 8239
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 34886

Сивуч[1], стелерів морський лев[2] (Eumetopias) — монотипний рід морських ссавців родини Вухачеві (Otariidae). Один з 5 родів підродини «вухачеві» (Otariinae). Містить лише один сучасний вид — сивуч, або північний морський лев (Eumetopias jubatus).

Опис[ред. | ред. код]

Як і всі представники родини, сивучі — тварини з яскраво вираженим статевим диморфізмом. Розміри статевозрілих самців варіюють в межах 300—350 см, а маса коливається від 500 до 1000 кг. Самки набагато дрібніше самців, довжина їх тіла доходить до 260 см, а маса в середньому становить 350 кг. Подібні відмінності в розмірах тісно пов'язані з соціальною організацією виду і зі стратегіями життєвого циклу. Все вухаті тюлені утворюють лежбища у період розмноження тільки на берегах островів або прибережних кекурах, і лише іноді їх знаходять на льодах, де вони залягають для відпочинку. Причому для сивучів характерна сильніша прихильність до певного регіону[3]. Це виражається тим, що сивучі мігрують на відносно короткі відстані і в цей час як і раніше залишаються прив'язані до суші.

Річний цикл[ред. | ред. код]

У річному циклі цих тварин можна чітко виділити чергування 2-х періодів життя: номадного і лежбіщного. По завершенні номадного періоду, коли тварини роблять локальні міграції у море і виходять на берег тільки для відпочинку, настає лежбіщний репродуктивний період. Початок його припадає на ранню весну.

Лежбіщний період[ред. | ред. код]

Першими на репродуктивних лежбищах з'являються статевозрілі, здатні зайняти територію самці-сікачі. Статевозрілими самці стають до п'ятирічного віку, проте здатними зайняти територію на гаремній ділянці вони стають на 7-8-й рік життя. Коли розділ основної частини лежбища завершено, прямі територіальні контакти змінюються ритуалізованими прикордонними демонстраціями. У цей період, у другій половині травня — початку червня, починають прибувати самки.

Розмноження[ред. | ред. код]

Для сивучів характерна система розмноження, заснована на полігамії, коли один самець отримує можливість запліднити декілька самок. Багато авторів називають її гаремною. Але, на відміну від самців північного морського котика, сікачі сивуча не виявляють наполегливості в утриманні самок на своїх територіях, і самки розподіляються по лежбища відповідно до своїх потреб. З цієї причини деякі дослідники вважають за краще використовувати термін «гаремно-струмова» структура.

Після закінчення декількох днів після виходу на лежбище самки народжують одного цуценя. Для всіх вухатих тюленів характерно, що у перші дні після пологів у самок підвищується агресивність, і вони активно охороняють лежбище навколо себе. Самки майже невідлучно залишаються біля дитинчати аж до спарювання, які відбувається через 10-12 днів після пологів. Період пологів у сивучів розтягнутий з другої половини травня по кінець червня — перші числа липня. Спарювання відзначаються на різних лежбищах з кінця травня до 20-х чисел липня. З середини липня на репродуктивних ділянках лежбища починають розпадатися гареми, і самки залишають пляж, розподіляючись по інших ділянках/

Холостяки[ред. | ред. код]

Крім репродуктивних лежбищ влітку утворюються так звані холостяцькі лежбища. На них головним чином знаходяться молоді сивучі, а також молоді сикачі, які не зуміли зайняти територію на репродуктивній ділянці і старі сікачі, не здатні брати участь у розмноженні. Проте після закінчення репродуктивного періоду на лежбищах спостерігається перерозподіл тварин, і багато хто з тих, хто раніше залягав на репродуктивних частинах лежбища, переміщаються на холостяцькі лежбища.

Ареал[ред. | ред. код]

Поширені від Курильських островів до центральної Каліфорнії. Охотське море, Камчатка, Сахалін, Командорські острови, Алеутські острови, Аляска і узбережжя Північної Америки також є місцями їх проживання. Хоча сивучі і не є під загрозою вимирання, але є охоронюваним видом. У Червоній книзі IUCN внесені в категорію EN A1b — небезпека зникнення у недалекому майбутньому.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Маркевич, О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 240.
  2. Шарлемань, М. Ссавці. — Плазуни. — Земноводяні. — Київ : Держ. вид-во України, 1927. — С. 18.
  3. Виживання і участь у розмноженні аборигенних сивучів (Eumetopias jubatus) на репродуктивному лежбище о. Райкоке — тема наукової статті по рибному господарству і аквакультурі чи…

Посилання[ред. | ред. код]