Симфонія № 12 (Шостакович)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Симфонія №12 (Шостакович))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Симфонія № 12
англ. Symphony No. 12
Композитор Шостакович Дмитро Дмитрович
Каталог 112
Створено 1961 і 1960[1]
Тональність ре мінор[1]
Інструментування симфонічний оркестр[1]
Тривалість 40 хв.[1]
Частин 4 частина[1]
Прем'єра
Дата 1 жовтня 1961
Місце Самара

Симфонія № 12 ре мінор, тв. 112 «1917 рік» (рос. 1917 год)— симфонія Дмитра Дмитровича Шостаковича, написана в 1957 році. Вперше виконана 1 жовтня 1961 року Ленінградським філармонічним оркестром під керуванням Євгена Мравінського. Симфонія присвячена пам'яті В. І. Леніна

Симфонія в 4-х частинах, кожна з яких має свою назву:

  1. Революційний Петроград. Moderato. Allegro
  2. Разлив. Allegro. Adagio
  3. «Аврора». Allegro
  4. Зоря людства (рос. Заря Человечества). Allegro. Allegretto

Характеристика[ред. | ред. код]

Створення[ред. | ред. код]

Шостакович намагався або, принаймні, оголосив про свій намір створити симфонію присвячену Леніну ще в 1930-х роках, про що повідомляв в інтерв'ю протягом двох з половиною років. Він планував цю симфонію як біографічну драму, простежуючи Леніна з юності до створеного ним радянського суспільства, використовуючи тексти Володимира Маяковського. У грудні 1940 року Шостакович зізнався, що йому не вдалося написати ленінську кантату на тексти Маяковського, але про ленінську симфонію продовжував говорити і в 1941 році до вторгнення Німеччини в червні.[2]

Влітку 1959 року Шостакович повертається до ідеї ленінської симфонії. «Якою буде форма моєї ідеї, чи буде це ораторією, кантатою, симфонією чи симфонічним віршем, я не хочу передбачати. Ясно одне: намагання втілити могутній образ найвеличнішої людини нашої найскладнішої епохи вимагатиме напруження всіх творчих ресурсів».[3] Хоча Шостакович висловив бажання підготувати твір до 90-ї річниці від дня народження Леніна в квітні 1960 р., вкластися в цей термін йому не вдалося. Процес заповільнився, коли композитор впав і зламав ліву ногу на весіллі свого сина Максима в жовтні 1960 року. Він закінчив роботу наступного року.[4]

Аналіз[ред. | ред. код]

Як і Одинадцята симфонія, Дванадцята — програмна. Програма обумовлює форму твору і назви частин, присвячені Російській революції . Як і Одинадцята, ця симфонія має чотири частини, що виконуються без перерви. Проте, на відміну від попередньої, Дванадцята меншою мірою схожа на кінохронікоу, натомість її частини є серією роздумів, що спонукають її називати «народним героїчним епосом», на відміну від Одинадцятої — «народної музичної драми».[5] Дванадцята також на відміну від експериментальної Другої симфонії, є надзвичайно традиційною, з швидкою першою частиною, викладеним за академічними канонами в дусіМясковського та його вчителя Глазунова.[6]

Політичні міркування[ред. | ред. код]

Локомотив поїзда Леніна, яким він прибув на станцію Фінляндія, Петроград у квітні 1917 року.

Деякі критики, особливо на Заході, вважають Дванадцяту найслабшоюю у музичному відношенні симфонією Шостаковича. Шостакович став членом партії в 1960 році і, можливо, відчував себе змушеним написати симфонію партійного змісту, щоб захистити себе. Те, що композитор почувався б змушеним зробити це в розпал хрущовської відлиги, може бути поставлене під сумнів, і уряд на даний момент його кар'єри, можливо, визнав політично доцільнішим експлуатацію Шостаковича, аніж переслідування.[7] Проте доктрина Жданова 1948 року була скасована лише в 1958 році, і Шостакович не забув звинувачень 1936 року.[8] І він не був абсолютно вільний висловити своє бажання, що незабаром показала політична суперечка щодо його Тринадцятої симфонії. Через ці обставини деякі критики вважають, що Дванадцята являє собою небажане проникнення офіціозу в композиторську творчість Шостаковича, окрім його патріотичних фільмів та інших замовлених творів.[9]

Також припускається, що наївність програми, структури та тематичного матеріалу Дванадцятої симфонії свідчить про те, що Шостакович швидко написав її, відмовившись від попереднього, можливо, безглуздого сатиричного проекту.[9] Джерелом цієї історії був друг композитора Лев Лебідінський, з яким композитор зв’язався за кілька днів до прем’єри твору. Ця теорія має дві основні проблеми. По-перше, у Шостаковича було лише кілька днів, щоб переписати 40-хвилинну симфонію. По-друге, робота вже була представлена у Спілці композиторів 8 вересня, тому будь-які суттєві зміни привернули б значну увагу та коментарі. Хоча лише детальний аналіз рукопису може підтвердити це, проте, виглядає ймовірнішим, що Шостакович радикально переглянув концепцію симфонії між літом 1960 року і літом 1961 року, коли закінчив роботу.[10]

Сприйняття[ред. | ред. код]

Дванадцята симфонія була добре сприйнята в Радянському Союзі, хоч і прохолодніше, ніж її попередниця. На Заході Одинадцяту симфонію сприйняли досить тепло, частково через імовірний натяк на угорське повстання 1956 року, але очевидно прокомуністична тематика Дванадцятої стала причиною прохолодного прийому на Заході.[11] Перший виступ у Великій Британії відбувся на Единбурзькому фестивалі 4 вересня 1962 р. за участю композитора.[12] Її невигідно порівняли з Четвертою симфонією, яка вперше вийшла за межі Росії лише через три дні. Успіх Четвертої в поєднанні з провалом Дванадцятої призвів до припущення, що творчі сили Шостаковича згасають.[13] Західні слухачі стали більш сприйнятливими після «холодної війни», але «Дванадцята» залишається серед найменш популярних симфоній Шостаковича через її замовний характер.[14]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Wise Music ClassicalWise Music Classical.
  2. Fay, 119-19.
  3. Quoted in Fay, 221.
  4. Fay, 221-2
  5. Quoted in Fay, 224.
  6. Fanning, Notes, 6.
  7. Steinberg, 570.
  8. Fanning, 5-6.
  9. а б Fanning, New Grove, 23:298.
  10. Fay, 223.
  11. Maes, 359-360.
  12. Edinburgh International Festival, 1962, in DSCH Journal No 37. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 16 лютого 2021. 
  13. Fay, 226.
  14. Layton, 217.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Fanning, David, ed. Stanley Sadie, "Shostakovich, Dmitry", The New Grove Dictionary of Music and Musicians, Second Edition (London: Macmillan, 2001), 29 vols. ISBN 978-0-333-60800-5.
  • Fanning, David, Notes for Deutsche Grammophon 431388, Shostakovich: Symphony No. 12, "The Year 1917"; Hamlet (suite); The Age of Gold (suite); Neeme Järvi conducting the Gothenburg Symphony Orchestra.
  • Fay, Laurel E. Shostakovich: A Life (Oxford and New York: Oxford University Press, 2000). ISBN 978-0-19-518251-4.
  • Layton, Robert, ed. Robert Simpson, The Symphony: Volume 2, Mahler to the Present Day (New York: Drake Publishing Inc., 1972). ISBN 978-0-87749-245-0.
  • Maes, Francis, tr. Arnold J. Pomerans and Erica Pomerans, A History of Russian Music: From Kamarinskaya to Babi Yar (Berkeley, Los Angeles and London: University of California Press, 2002). ISBN 978-0-520-21815-4.
  • Steinberg, Michael, The Symphony (Oxford and New York: Oxford University Press, 1995). ISBN 978-0-19-506177-2.
  • Wilson, Elizabeth, Shostakovich: A Life, Second Edition (Princeton and Oxford: Princeton University Press, 2006, 1994). ISBN 978-0-691-12886-3.
  • Volkov, Solomon, tr. Antonina W. Bouis, Testimony: The Memoirs of Dmitri Shostakovich (New York: Harper & Row, 1979.). ISBN 978-0-06-014476-0.