Симфонія № 14 (Шостакович)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Симфонія № 14, тв. 135 — симфонія Дмитра Дмитровича Шостаковича, написана в 1969 році і вперше виконана у тому ж році. Симфонія № 14 присвячена Бенджаміну Бріттену. Її написано під впливом вокального циклу Мусоргського «Пісні і пляски смерті», що був оркестрований Шостаковичем незадовго перед створенням симфонії. Виконавський склад: сопрано, камерний оркестр, що включає групу струнних (10 скрипок, 4 альти, 3 віолончелі, 2 контрабаси), ударні та челести. У симфонії №14 композитор звернувся до теми смерті - насильницької, передчасної, трагічної. В симфонії автор використав тексти Гарсіа Лорки (частини № 1,№ 2), Гійома Аполінера (частини №№ 3-8), В.Кюхельбекера (частина № 9) та Райнер Марія Рільке (частини № 10, № 11). Симфонія складається з 11-ти частин:

  1. De Profundis(«з глибини», лірико-філософська)
  2. Малагенья (зловісно-гротескне скерцо, з атональними елементами)
  3. Лорелея (романтична балада про фатальне зіткнення краси із середньовічним фанатизмом)
  4. Самогубець (скорботна елегія)
  5. Напоготові (марш-кульмінація образів смерті)
  6. Мадам, подивіться! (сюрреалістичний дует про загублене серце)
  7. У в'язниці Санте (монолог засудженого)
  8. Відповідь запорізьких козаків константинопольському султанові (сатира, глузування)
  9. О Дельвіґ, Дельвіґ! (велично благородна елегія, утвердження високого етичного начала
  10. Смерть поета (розв’язка трагедії)
  11. Заключення (всевладна смерть)

Ознаки сонатно-симфонічного циклу: № 1-2 – вступ, №3 – експозиція сонатного алєґро, №4 – повільна частина, № 5 – скерцо; № 6-9 – розробка, № 10 – реприза, № 11 – кода. Через всі частини проходить тема-зерно,що символізує оплакування померлого(соло скрипки).

Як і більшість пізніх творів Шостаковича, ця симфонія значною мірою автобіографічна.

Посилання[ред.ред. код]

музика Це незавершена стаття про музику.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.