Сингл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
45rpm.jpg

Синґл (англ. Single від Single Play record) — спочатку — грамплатівка, на кожній стороні якої містилася тільки одна музична композиція. Термін «синґл» з'явився в 1950-х рр., щоб позначити розбіжності між довгограючими і одно-, двопісенними платівками. В наш час синґли також виходять на компакт-дисках та DVD.

Формати синґлів[ред.ред. код]

Вінілові[ред.ред. код]

Найпопулярнішим і традиційним форматом синґлу є грамплатівка розміром 18 сантиметрів зі швидкістю обертання 45 обертів за хвилину (тому їх називають «сорокап'ятками»). Цей формат з'явився у США в 1949 році. Спочатку він продовжував концепцію уже існуючих на той час вінілових платівок зі швидкістю 78 об./хв. Однак з розвитком формату довгограючих платівок, синґли стали маркетуватися як попередники випуску повних альбомів нових пісень (особливо в популярній музиці). З 1957 року більшість американських лейблів стали випускати синґли винятково у форматі 45 об./хв. З початку 90-х рр. синґли втратили своє значення і тепер випускаються для ді-джеїв, для колекціонерів, шанувальників того чи іншого виконавця[1].

На першій стороні синґлу, в даному форматі міститься головна пісня, — колись, в основному, призначена для програвання на радіостанціях і в музичних автоматах (дані по програваннях складають один із критеріїв хіт-парадів), при цьому зворотний бік синґлу практично не програвався. Часто явної вказівки, яка сторона перша, а яка — друга, немає. Через це назва синґла не завжди визначається заголовком пісні на першій стороні (більш того, багато синґлів мають спеціальну назву, що не збігається з назвою жодної пісні на платівці). Зворотні сторони синґлів традиційно присвячувалися або інструментальним версіям головної пісні, або композиціям, не розрахованим на комерційний успіх. З початку 90-х рр. вінілові сингли утратили своє значення (з 1998 року їхній продаж, наприклад, більше не враховується в хіт-параді журналу «Біллборд», (англ. Billboard) і тепер у даному форматі випускаються лише обмеженим тиражем. Найбільш продаваним синглом у даному форматі в історії звукозапису є «White Christmas» Бінга Кросбі 1947 року (понад 10 млн екз.).

В другій половині 1970-х рр. з'явився новий формат синґлів  розміром 30 см (12 дюймів), що однак зберіг швидкість у 45 обертів. Розвинувшись завдяки музиці диско, даний формат дозволив не тільки збільшити час звучання композиції, відповідаючи, таким чином, потребі в танцювальних міксах, але і значно поліпшити якість звуку (недолік колишніх, звичайних синґлів, полягав у слабкому відтворенні низьких частот і зростанні рівня перекручування і перешкод при підвищенні гучності відтворення звуку). Такі синґли стали називатися дванадцятидюймовими чи максі-синґлами, щоб відрізнити їх від традиційних синґлів (ті, у свою чергу, стали семидюймовими). Максі-синґли одержали поширення в жанрах танцювальної електронної музики (диско, техно, хаус і т.д.). Як правило, друга сторона таких синґлів являла собою ремікс на головну композицію. Іноді на максі-синґлі містилося по дві композиції на стороні. У 80-і рр. для безлічі виконавців танцювальної музики формат максі-синґлів став основним, тому на звичайних синґлах виходили лиш урізані версії пісень з максі-синґлів, оскільки радіостанції не могли собі дозволити програвати повністю довгі версії. В наш час максі-синґли випускаються головним чином для ді-джеїв дискотек. Найбільш продаваним синґлом у даному форматі в історії звукозапису є «Blue Monday» групи New Order 1983 року (3 млн екз.).

Компакт-диски[ред.ред. код]

В другій половині 1980-х рр. стали випускатися синґли на компакт-дисках. Як правило, їхня композиція повторювала компакт-диск доповнювала вінілові максі-синґли. Такі синґли сягають іноді до 60 хвилин звучання. Вони також дозволяють включати відеокліпи (перші синґли з відеокліпами з'явилися в 1988 році). На початку 2000-х рр. у Великобритании було введено регламентацію формату синґлів на компакт-дисках: щоб вважатися синґлом (для обліку в хіт-парадах) компакт-диск повинен мати максимум дві-три композиції загальною тривалістю звучання не більше 20 хвилин. Це змушує лейбли випускати синґли з безліччю реміксів вроздріб. Синґл бі́льших обсягів, як і у випадку з вінілом, прийнято називати максі-синґлами (CD Maxi-Single). Також виходять синґли на компакт-дисках розміром 8,9 см (3,5 дюйми), як правило, лише з однією піснею.

Інші формати[ред.ред. код]

Сингли також короткий час (у 1980-і рр.) виходили дуже обмеженим тиражем на компакт-касетах і лазерних дисках. Нині існують DVD-синґли, головною відмінністю яких є наявність відеокліпу і поліпшена якість звучання.

Сучасний стан[ред.ред. код]

З початку 1990-х рр. сингли втратили своє значення і тепер випускаються або для ді-джеїв, або для колекціонерів, шанувальників того чи іншого виконавця. У певний період сингли становили інтерес з погляду наявності на них унікальних композицій і версій, що не зустрічаються більш ніде. З усе більш зростаючою практикою випуску всіляких антологій, збірок і доповнених видань альбомів на компакт-дисках, цінність вінілових синглів різко знижується.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Songs on records. wiseGEEK. Процитовано 27 травня 2016.