Синівці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Синівці
Церква Синівці.jpg
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Лановецький
Рада/громада Борсуківська сільська рада
Код КОАТУУ 6123880603
Облікова картка Синівці 
Основні дані
Засноване 1520
Населення 361
Територія 1.785 км²
Густота населення 202.24 осіб/км²
Поштовий індекс 47412
Телефонний код +380 3549
Географічні дані
Географічні координати 49°51′20″ пн. ш. 25°58′18″ сх. д. / 49.85556° пн. ш. 25.97167° сх. д. / 49.85556; 25.97167Координати: 49°51′20″ пн. ш. 25°58′18″ сх. д. / 49.85556° пн. ш. 25.97167° сх. д. / 49.85556; 25.97167
Відстань до
районного центру
9 км
Найближча залізнична станція Бережанка
Відстань до
залізничної станції
5 км
Місцева влада
Адреса ради 47412, с. Борсуки
Карта
Синівці is located in Україна
Синівці
Синівці
Синівці is located in Тернопільська область
Синівці
Синівці

Синівці́ — село Лановецького району Тернопільської області. Розташоване на півночі району.

Підпорядковувалося Борсуківській сільраді. Від вересня 2016 року ввійшло у склад Борсуківської сільської громади.

Колишні назви — Синівка, Синевич, Сенявці. Розташоване поблизу потоку Зелена Криниця, лівого допливу р. Жирак, за 12 км від районного центру і 6 км від найближчої залізничної станції Куськівці.

Хутори[ред.ред. код]

До села приєднано хутори Береги, Додатки, Заболотці, За Двором, Лиса Гора, Могила, На Озерах, Пеньки, Рудка.

  • Береги — розташований за 2,5 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі — 13 дворів (62 особи); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Синівці.
  • Додатки — розташований за 0,5 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі — 4 двори (12 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Синівці.
  • Заболотці — розташований за 2,5 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі — 3 двори (5 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Синівці.
  • За Двором — розташований за 0,5 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі — 2 двори (5 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Синівці.
  • Лиса Гора — розташований за 1 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі — 10 дворів (36 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Синівці.
  • Могила — розташований за 2 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі — 6 дворів (18 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Синівці.
  • На Озерах — розташований за 2,5 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі — 4 двори (18 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Синівці.
  • Пеньки — розташований за 1,5 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі — 6 дворів (17 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Синівці.
  • Рудка — розташований за 0,5 км від нього. У лютому 1952 р. на хуторі — 3 двори (7 осіб); тоді ж виведений із облікових даних у зв’язку з переселенням жителів у Синівці.

Преісторія[ред.ред. код]

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки черняхівської і давньоруської культур.

Історія[ред.ред. код]

Відоме від 1566 р., хоча, за переказами, поселення існувало ще в часи турецько-татарських набігів у 15 ст. — на північ від нинішнього села в урочищі Пеньки. Під час одного з таких нападів поселення спалили, а його мешканці переселилися в інше місце — під гору, в долину розмитого яру, де воно розбудувалося й розширилося. Назва походить, імовірно, від слова “синь” – синя вода, синє небо. Донині жителі села білять хати білим вапном із синюватим відтінком. За іншими переказами, поблизу поселення, поміж пшеницею й житом, щовесни цвіли сині волошки й дзвіночки; а хліб, випечений із зібраного там урожаю, мав синій відтінок.

Синівці належали ґрафам Мнішекам, від 1583 р. — Олександрі Вишневецькій.

У 1861 р. землями села володів ґраф Ржевуцький, тут було 80 дворів, 538 мешканців. Наприкінці 19 ст. у Синівцях було 140 дворів, проживало 809 осіб; тут діяла російськомовна початкова школа, де працював один вчитель і навчалися 30 учнів (переважно хлопчики).

У роки 1-ї світової війни чимало синівчан мобілізували до царської армії. За свідченнями старожилів, мешканці села К. Віннічук та М. Голячук стали Георгіївськими кавалерами: нагороджені чотирма хрестами (в тому числі золотими).

Учасниками національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. були мешканці Синівців: полковник Армії УНР В. Чабай (за фахом учитель), а також П. Когут, А. Марценюк, П. Черняк і В. Ковбасюк із Великих Кусківців, які служили в полку під командуванням Чабая. Полк пройшов через міста Ізяслав і Славуту та був розбитий силами Антанти біля м. Торчин на Волині.

У листопаді 1918 р. на території нинішнього Лановецького району діяв Лановецько-Ямпільський партизанський загін під командуванням уродженця села В. Чабая.

Від 1921 р. село — під владою Польщі. Тоді карателі ув'язнили полковника В. Чабая в тернопільській, згодом — у львівській тюрмах. Він помер від туберкульозу в 1921 р. у родинному селі. Заарештували й синівчан М. Басюка, К. Волянюка, П. Когута, А. Пенцалюка, Й. Чабая, Р. Янчука.

У 1930-х рр. діяв осередок товариства «Просвіта», в якому найактивнішми були сестри з родини Панцелюків — Параскева (Буняк), Ольга (Вернигора) і Калина (Світач). У садибі П. Процюка розмістили хату-читальню, тут передплачували українські часописи, проводили патріотичні дійства, ставили аматорські театральні вистави. Діяльними просвітянами були мешканці села Я. Марценюк і Р. Янчук.

У 1931 р. в Синівцях проживало 813 осіб, були 163 малі й одне середнє сільські господарства; 4 крамниці; у садибі П. Волохатого функціонувала початкова школа з польською мовою навчання (2 вчителі). У 1934–1935 рр. споруджено половину навчального приміщення на 100 учнівських місць, повністю будівництво завершено у 1970–1974 рр.

Від вересня 1939 р. — радянська влада; тоді відкрито школу з українською мовою навчання, де працювали 7 учителів.

Від 2 липня 1941 р. до 5 березня 1944 р. село — під німецькою окупацією. На примусові роботи до Німеччини вивезли 26 мешканців Синівців, 8 із них згодом повернулися в родинне село. Під час трагічних подій 1943 р. в селі загинули 38 осіб польської національності. Цього ж року через Синівці пройшов партизанський загін під проводом С. Ковпака.

У 1944 р. до Червоної армії мобілізували 41-го синівчанина, з них 17 загинули, четверо повернулись інвалідами.

Членами ОУН були 25 мешканців села, 17 воювали в УПА, за зв'язки з ОУН і УПА 37 осіб (22 родини) вивезли на спецпоселення.

У жовтні 1949 р. організовано колгосп «Шляхом Леніна» (перший голова правління – Я. Волохатий), який у 1951 р. приєднали до колективного господарства в с. Борсуки. Спочатку об’єднане господарство назвали ім. Й. Сталіна, згодом — ім. ХХІІ з'їзду КПРС. Нині колишній колгосп реорганізовано у ПСП «Агрофірма “Горинь”» (керівник О. Гасюк).

Збереглися давні назви частин села: Заболотці, Загребля, Когутівка; урочищ – Висока межа, Додатки, Лиса гора.

Релігія[ред.ред. код]

Дерев'яна церква

Є церква Успіння Пресвятої Богородиці (1869 р., дерев'яна). Храм перевезли зі с. Старий Олексинець (Кременецький район) поставили на місці старої церкви, спорудженої у 1583 р.

Є «фіґура» Ісуса Христа.

Пам'ятники[ред.ред. код]

Пам'ятник односельчанам
  • воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (скульптор Г. Басюк).

Населення[ред.ред. код]

Дворів — 114 (2011).

Чисельність населення, чол.
1900 1910 1921 1931 1938 1959 1970 1979 1989 2001 2007 2011 2014 2015 2016
346[1] 331[2]

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

  • скульптор Георгій Басюк (1938 р. н.);
  • вчений у галузі радіоелектроніки, доктор технічних наук, член-кореспондент Міжнародної академії інформатизації, автор 160 наукових робіт і патентів на винаходи Михайло Басюк (1959–2010);
  • поліграфічний дизайнер, журналіст, дизайнер-верстальник популярних обласних і всеукраїнських газет та журналів, книг відомих авторів, член Національної спілки журналістів України Тарас Савчук (1979 р. н.).

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Діють ЗОШ 1–2 ступенів, дошкільний заклад, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, торговий заклад.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Г. Басюк, М. Бігус. Синівці // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 258. — ISBN 978-966-528-279-2.
  2. П. Когут, Б. Петраш, Т. Савчук, С. Трофимчук, Б. Петраш, В. Уніят. Синівці // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 2 : Г — Л. — С. 676–678. — ISBN 978-966-457-228-3.

Література[ред.ред. код]