Сокирниця (Хустський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Сокирниця
Socirnicya gerb.png Socirnicya prapor.png
Герб Прапор
Церква св. Миколи, XVII ст., 1704
Церква св. Миколи, XVII ст., 1704
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Хустський район
Рада/громада Сокирницька сільська рада
Код КОАТУУ 2125387401
Основні дані
Населення 5217
Поштовий індекс 90450
Телефонний код +380 3142
Географічні дані
Географічні координати 48°07′27″ пн. ш. 23°23′59″ сх. д. / 48.12417° пн. ш. 23.39972° сх. д. / 48.12417; 23.39972Координати: 48°07′27″ пн. ш. 23°23′59″ сх. д. / 48.12417° пн. ш. 23.39972° сх. д. / 48.12417; 23.39972
Середня висота
над рівнем моря
183 м
Водойми р. Байлова, р. Помийниця
Місцева влада
Адреса ради 90450, с. Сокирниця, вул. Центральна, 98, тел. 78-141
Сільський голова Сабадош Ярослав Михайлович
Карта
Сокирниця. Карта розташування: Україна
Сокирниця
Сокирниця
Сокирниця. Карта розташування: Закарпатська область
Сокирниця
Сокирниця

CMNS: Сокирниця у Вікісховищі

Церква св. Миколи Чудотворця

Соки́рниця — село в Україні, в Закарпатській області, Хустському районі.

У 2000 році Закарпатською палеолітичною експедицією Інституту археології НАНУ відкрито багатошарову палеолітичну стоянку Сокирниця. Пам’ятка розташована на території каменедобувного цеолітового кар’єру. В результаті археологічних досліджень були відкриті шари середнього та початку верхнього палеоліту.

З наукової точки зору важливість цієї стоянки полягає у відкритті одного з найдавніших на території України та Центральної Європи культурного шару ранньої пори верхнього палеоліту, що датується часом 38-40 000 р. тому назад, коли культура неандертальців змінюється культурою людини сучасного типу. Знайдено багато знарядь праці (скребачки, різці, скребла, ретушовані пластини).

Перша писемна згадка: 1389 рік.

Назва села не змінювалася з часів його виникнення. Легенди розповідають, що село Сокирниця виникло ще в XIII — XIV ст. (перша згадка в документах датується 1389р.) і що навіть і раніше на його території жили слов’янські племена.

Про це свідчить назва вулиці в селі, яку ще й досі односельчани називають «татарською» (вул. А.Годинки, біля початкової школи). Таку назву вулиця дістала від стоянки — табору татарського війська, що просувалося зі сходу на захід, грабуючи народне добро. Під час перебування татар в селі одна жінка втопила в бочці татарина за те, що той хотів забрати її з собою. Але за це татари спалили все поселення, а людей забрали в полон.

Річку Ростоку, що впадає в річку Тису називають Побиванкою за те, що там колись під час війни з татарами було велике «побоїще», в якому загинуло

Час виникнення села відноситься до періоду будівництва Хустського замку, який нібито охороняв «Соляний шлях», що проходив по берегах Тиси із Солотвина, вглиб Угорщини.

На окраїнах Хустського замку, в дрімучих дубових лісах, починаючи з кінця XII ст. ховалися кріпаки, ті, що не хотіли коритися феодалам. Спочатку вони жили потай один від одного, а потім родинами і, нарешті, великими поселеннями. Ватажком одного з таких поселень був Сокирка, який довгий час з своєю групою нападав на проїжджих купців та багатіїв і грабував їх. Але його вислідили, напали на поселення, знищили всіх людей, а Сокирку повісили в урочищі «Мочарка» над криницею. З того часу і називають це місце Сокирницею.

Протягом XIII — XIV — XV століть село неодноразово знищувалось від набігів кочівників та феодалів і знову виникало. І лише починаючи з XVI ст.

село стало розвиватись. Першими поселенцями села були кріпаки, звільнені робітники і ремісники, казенні селяни, що працювали в Хустському замку або були зв’язані з ним. Про це свідчать прізвища перших поселенців, які вказували на рід занять чи професій людей, що жили в замку: Ковач (коваль), Кадар (боднар), Баняс (шахтар), Сабадош (звільнений селян), Потрогош (горбатий), Майор (вожак) та інші.

Перші згадки про село Сокирницю відносяться до XVII ст. Тоді головний «візітатор» Мукачівської єпархії робив «візитацію» (перевірку) по селах. Свої враження записав у щоденник: «…Сокирниця має 24 двори, церкву і корчму,…» В кінці XVIII ст. на прилеглих до населеного пункту землях виникло поселення » Санда», першими жителями якого були багаті євреї, що займалися перекупівлею солі, і це поселення проіснувало до 1944 року.


Гори навколо села (Саргич, Гурка, Чучків) складені із дуже цінної корисної копалини — цеолітів (за розташуванням родовища — сокирліти). Геологами виявлено поклади нафти (урочище «Черлене болото», кухонної солі (урочище «Когутове») і тому ця частина населеного пункту має назву Солотвино. Завдяки річці Тиса село має природні будівельні ма¬теріали пісок, гравій, камінь, який використовується як оздоблювальний матеріал.


Цікавим і досі не пояснений науковцями залишився факт виходу на поверхню термальних вод в районі вулиці Чкалова, яка розташована на південно-східному відрізі гори Саргич.

Як доказ багатства надр села є наявність джерел (криниць) із кришталево чистою водою (подейкують, що ця вода має цілющі властивості). Місцева назва таких криниць – кадуби.

Не можна не згадати про червону воду у Челленому болоті. Цієї води старші люди села побоювалися, бо кругом неї була трясовина і пере¬ходити болото у районі трясовини не хотів ніхто, бо розповіді ще старших мешканців села дійшли такі, що там колись затягнуло у трясо¬вину корову. Під час меліорації земель цей пам’ятний куточок болота був перетворений у канал і вода червонувата теж пропала.


Закарпатський цеолітовий завод

На північ від с. Сокирниця у діючому кар’єрі з видобутку цеолітів довжиною понад 250 м. та глибиною до 10 м., відслонюються поклади цеолітів (кліноптілоліт, морденіт та ін. мінерали цеолітової групи). Вони виникли внаслідок метасоматичної проробки ріолітових туфів верхньобаденського віку, потужність яких досягає декількох десятків метрів. В 1967 р. було побудовано Закарпатський цеолітовий завод.

греко-католицький храм в селі Сокирниця

Церква св. Миколи Чудотворця[ред. | ред. код]

Церкву було споруджено в с. Шашвар (нині — Тросник Виноградівського району) в XVII ст.

Церква св. Миколи Чудотворця. Початок XVII ст., 1704.

Дзвіниця. 1770.

Каплиця. XIX ст.

Церква Успіння пр. богородиці. 1993.

У селі стоїть ще один готичний шедевр. Дубові зруби храму вкриті високими дахами. Опасання має тільки більший зруб, що ділиться на наву і бабинець. Висока вежа трохи звужується догори і завершується арками голосниць. Вежу увінчує чотирисхилий шатор з високим шпилем і чотирма фіалами по кутах.

На головному фасаді – закритий ґанок з трикутними прорізами вікон і вхідним порталом. Одвірок бабинця обрамлено трьома смугами орнаменту типу “мотузка”. Зовнішня, четверта смуга утворює по верхніх кутах круги, заповнені різьбленням. Нижче кіл вирізано розетки з шестилисниками. Іконостас зроблено в 1748 p., як повідомляв напис на іконі св. Онуфрія.

У радянський період церква була закрита, ікони викрали. Нині старе малювання залишилося лише на тумбах під намісними іконами. На композиції “Трійця” написано дату АΨМИ (1748) ІАНУАРІЙ (січень).

Збережено обрамлення намісних ікон, різьблене в XVIII ст., на які прикріплено ікони початку XX ст. До старого різьблення належать “царські двері”, свічники, кивот. Поблизу кутових замків майже в кожному вінці просвердлено отвори діаметром 3 см, в які вбито кілки. Можливо, це спосіб запобігання деформації зрубів. Зліва від трикутного прорізу на північному зрубові закритого ґанку вирізано напис: “ПРЄСТАВИЛАСІА ПОДІЯ МАРЯ РОК АΨЗ (1707)

Згідно з версією реставраторів, сокирницьку церкву збудовано в селі Шашвар (нині Тросник Виноградівського р-ну) на початку XVII ст. у формі церкви-хати без вежі, з високими дахами, вкритими соломою. З того часу збереглися всі зруби церкви.

В 1770 p., після перенесення в Сокирницю церкву перебудовують, замінюючи перекриття на коробові склепіння над усіма об’ємами і встановлюють вежу над бабинцем. У єпископській візитації 1751 р. записано, що дерев’яна церква з вежею вкрита шинґлами, забезпечена всіма гарними образами та двома дзвонами. У 1801 р. записано, що церква дерев’яна, збудована із сильних дубових колод, стара, але ще добра, однак мала і вірників не вміщає, всередині прикрашена, має 4 дзвони.

Біля церкви стоїть висока каркасна дзвіниця, збудована в 1770 р. Могутній каркас встановлено на обв’язці з дубових брусів перетином 24: 28 см. Ще донедавна невелике підвищення з церквою і дзвіницею оточувала стародавня дерев’яна огорожа. Тепер її замінено на металеву сітку. Ансамбль чудово споглядався в центрі села, поки перед ним не збудували новий будинок сільради.

Неподалік дерев’яної церкви 24 вересня 1990 р. греко-католицька громада на чолі з Василем Пийтером розпочала будівництво великого цегляного храму за проектом ужгородського архітектора Петра Гайовича на кошти, зібрані в селі. Основними помічниками на будівництві були Олексій Петечел-молодший та Олексій Петечел-старший. Каркас п’ятирядного іконостаса зробив Михайло Білич. Храм освячено в кінці серпня 1993 р. Літургію відслужив єпископ Іван Маргітич, а першим священиком у новій церкві став Василь Бродій.

Через дорогу від церкви розташована дерев’яна каплиця з розп’яттям – чудове доповнення до релігійного ансамблю села. Таких каплиць колись було багато, але майже всі поруйновано. Збереглися три – в Кам’янському, Середньому Водяному та Сокирниці.

Ще кілька років тому каплиця була вкрита деревом, дерев’яними були огорожі, що прилягають до каплиці з обох боків. Нині дах каплиці й огорожі вкрито металом, а перед самою пам’яткою поставлено бетонний стовп електролінії.

Парох Сокирниці Іван Орос з 1948 по 1956 р. був ув’язнений у концаборах на півночі Росії.

Церква св. арх. Михайла. 1921, 1970-і.

Церква св. арх. Михайла. 1998.

Дерев’яну православну церкву, вкриту дерев’яною дранкою, почали будувати на кошти селян у 1921 р. стараннями Михайла і Антона Сабадошів та Стефана Фречки за священика о. Олексія.

Землю під будівництво дали Ганик і Митряк. Головним майстром був Олексій Сабадош. Через кілька років церкву збільшили на кілька метрів зі східного боку.

Муровану церкву підпільно споруджено довкола дерев’яної у 1970-х роках. Розміри споруди – 25: 9,5 м, висота – близько 15 м. Ікони до іконостаса намалював безкоштовно о. Боршош. Інтер’єр розмальовано за священика Шпільки.

Біля церкви була дерев’яна капличка та дерев’яна дзвіниця. Один дзвін, відлитий 1925 р. у Ф. Еґрі, купили за о. Миколи Плиски, другий виготовила ужгородська дзвонарня “Акорд” у 1938 р.

У 1993 р. розпочали і літом 1998 р. добудували нову цегляну церкву 33 м завдовжки, 12 м завширшки і 31,5 м заввишки, а стару розібрали.

Вели будівництво місцеві майстри Іван Баняс та Іван Васильович Левко, а проект виготовив хустський архітектор Володимир Довганич. 12 сотин землі подарував під церкву Антон Матей, кошти на будівництво зібрали вірники села. До спорудження храму причетний священик Іван Михайлович Левко, куратори Іван Сабадош та Іван Петечел. Іконостас вирізьбив Йосип Довганич.

Церква Успіння пр. богородиці. 1993.

Неподалік дерев’яної церкви 24 вересня 1990 р. греко-католицька громада на чолі з Василем Пийтером розпочала будівництво великого цегляного храму за проектом ужгородського архітектора Петра Гайовича на кошти, зібрані в селі. Основними помічниками на будівництві були Олексій Петечел-молодший та Олексій Петечел-старший. Каркас п’ятирядного іконостаса зробив Михайло Білич. Храм освячено в кінці серпня 1993 р. Літургію відслужив єпископ Іван Маргітич, а першим священиком у новій церкві став Василь Бродій.

Каплиця. XIX ст.

Через дорогу від церкви розташована дерев’яна каплиця з розп’яттям – чудове доповнення до релігійного ансамблю села. Таких каплиць колись було багато, але майже всі поруйновано. Збереглися три – в Кам’янському, Середньому Водяному та Сокирниці.

Ще кілька років тому каплиця була вкрита деревом, дерев’яними були огорожі, що прилягають до каплиці з обох боків. Нині дах каплиці й огорожі вкрито металом, а перед самою пам’яткою поставлено бетонний стовп електролінії.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]