Олександрівка (Хустський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Олександрівка
Олександрівка, Церква св. Параскеви 2010 (5764).jpg
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Хустський район
Рада/громада Олександрівська сільська рада
Код КОАТУУ 2125380201
Основні дані
Населення 2279
Площа 16 км²
Густота населення 0 осіб/км²
Поштовий індекс 90444
Телефонний код +380 31-42
Географічні дані
Географічні координати 48°08′15″ пн. ш. 23°30′36″ сх. д. / 48.13750° пн. ш. 23.51000° сх. д. / 48.13750; 23.51000Координати: 48°08′15″ пн. ш. 23°30′36″ сх. д. / 48.13750° пн. ш. 23.51000° сх. д. / 48.13750; 23.51000
Середня висота
над рівнем моря
260 м
Місцева влада
Адреса ради 90444, с. Олександрівка, вул. Миру, 112 , тел. 73-116
Карта
Олександрівка. Карта розташування: Україна
Олександрівка
Олександрівка
Олександрівка. Карта розташування: Закарпатська область
Олександрівка
Олександрівка
Мапа

CMNS: Олександрівка у Вікісховищі

Олекса́ндрівка — село в Хустській міській громаді у Закарпатській області в Україні. Колишня назва — Шандрово.

Історія[ред. | ред. код]

Перша згадка у 1455-році як Sandorfalwa. Село було заселено угорськими поселенцями у верхній частині потоку Секленце на початку 15 століття та належало родині Росалія Куна. Пізніше його власниками ставали інші угорські дворяни з родин Кемені, Реті, Толді та Шолосі.

Слава села на початку ХХ століття гриміла по усіх Карпатах. І принесла її цьому селу невелика криниця, з якої добували ропу — сильно солену воду, яка нагадує своїм зовнішнім видом мармелад який утворився від сильної концентрації солі. Раніше знаменита шандрівська криниця приносила значний дохід селу. Сюди з усіх усюд з'їжджалися люди на возах з бочками, аби набрати в них ропи, яку потім використовували для квашення фруктів та овочів, а жителі села випаровували її і таким чином добували чисту сіль. Через великий транспортний потік Олександрівка розширила свою інфраструктуру, особливо розвинулося бондарство та солеваріння. Але історичний час змінився, сіль перестала цінитися і криниця занепала разом із старою славою. Одиноко стоїть криниця посеред села і чекає на своє відродження, адже соляної води — ропи там не поменшало.

Церква святої Параскеви[ред. | ред. код]

Окрасою села є дерев'яна церква св. Параскеви П'ятниці, збудована у XV ст. і перебудована 1753 року.

Церква св.Параскеви та дзвіниця

Дві дерев’яні будівлі – церква св. Параскеви (XV ст. – 1753 р.) і розташована на захід від неї дзвіниця (XIX ст.) – ефектно завершують високий мальовничий пагорб у центральній частині села, посилюючи виразність навколишніх гірських краєвидів.

Церква в своїй основі має три послідовно розташовані по осі захід-схід зруби: прямокутний, витягнутий у поперечному напрямку бабинець, рівношироку з ним наву квадратної в плані форми та витягнутий у поздовжньому напрямку прямокутний вівтар. Центральний та східний зруби перекриті коробовим склепінням, а західний – плоскою стелею, причому приміщення бабинця та вівтаря помітно поступаються наві за висотою. Ця традиційна для української дерев’яної церкви структура внутрішнього простору ускладнена ззовні влаштуванням високої каркасної вежі над бабинцем, а також перепадом рівнів двосхилого даху над навою та трисхилого – над вівтарем. Завдяки цьому загальна композиція храму набула підкреслено асиметричного характеру, а головний акцент у сприйнятті споруди перемістився на її західний фасад. Крім послідовного нарощування об’ємів у західному напрямку, це досягнуто влаштуванням перед головним входом ажурної аркади-галереї на різьблених стовпчиках, а над нею (в основі вежі) – ще однієї аркади, трохи менших розмірів. Обидва елементи вирізняються тонким моделюванням форми та вишуканими пропорціями, логічно завершуючись у пластичному вінчанні західної вежі з аркадою-галереєю, підсябиттям і стрімким готичним шпилем з чотирма декоративними маківками біля його основи.

Довершеність архітектурних форм пам’ятки доповнюється декоративно-пластичним вирішенням інтер’єру, у якому провідна роль належить настінним малюванням нави, виконаним у 1779 р. майстром “Стефаном, маляром Теребельським”, а також монументальному чотириярусному іконостасу 17 – 18 ст. Зазначені особливості пам’ятки та її ефектне розташування серед навколишньої забудови дають змогу вважати її одним з найкращих зразків дерев’яних храмів хустської групи.

У середині XIX ст. стіну церкви прорізали. Вівтар, перекритий коробовим склепінням, відгороджено чотирирядним іконостасом.

У 1751 р. так описано церкву: “Дерев’яна з вежею в дуже бідному стані, скоро розпадеться. Образами якось прикрашена… Свічник один дерев’яний… Книги літургічні всі належать церкві… Посвячена св. Параскевії”. Відомо, що церкву переносили в межах села.

Пам’ятку відреставровано архітектором І. Могитичем у 1969 р.

Дзвіниця розташована на захід від храму і відіграє роль важливого акценту в архітектурно-просторовій організації ансамблю і всієї навколишньої забудови Це двоярусна, квадратна в плані споруда каркасної конструкції. В її основі та завершенні влаштовано дві традиційні аркади-галереї на стовпчиках. Своєрідне вінчання дзвіниці з додатковим заломом, як і певний схематизм у вирішенні її окремих елементів, свідчать про більш пізнє походження цієї споруди, цінність якої визначається насамперед її містобудівним значенням.

Церква св. великомучениці Параскевії. 1934.

Дерев’яну церкву споруджено у манері, характерній для православних церков 1920-х – 1930-х років. Головне приміщення з крилосами утворює в плані грецький хрест. Невелика вежа на західному фасаді увінчана дещо масивною грушеподібною банею. Приміщення при вході добудували пізніше.

Галерея[ред. | ред. код]

Відомі уродженці[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]