Соціальна інженерія (соціологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Соціальна інженерія — сукупність підходів прикладних соціальних наук, які орієнтовані на цілеспрямовану зміну організаційних структур, що визначають людську поведінку і забезпечують контроль над ними. На становлення і розвиток соціальної інженерії істотний вплив зробили психологія, прикладна антропологія, управлінські науки, синергетика і соціальна синергетика — наука про самоорганізацію суспільства, яка визначає умови і фактори сталого розвитку суспільства. Багато дослідників приходять до висновку, що соціально-інженерний підхід до управління виробляє третій фактор, в якому вирішуються протиріччя відносин об'єкта і суб'єкта управління. Об'єкт соціальної інженерії перестає бути лише засобом реалізації соціальних програм, розроблених експертами, і сам стає суб'єктом. Формується тринітарний підхід «управління — співуправління — самоврядування». Соціально-інженерний підхід перетворює управління в інтерактивний процес, а завданням соціальних інженерів стає створення умов для розкриття внутрішнього потенціалу соціальної системи. Фахівці в галузі соціальної інженерії займаються соціальними проблемами на виробництві та у сфері взаємодії з громадськістю. Головною відмінністю соціального інженера від вузького фахівця є методологічна і технологічна широта підготовки.

Напрямки[ред.ред. код]

Соціальна інженерія розвивається за наступними напрямками:

  • соцієтальна — будівництво соціальних інститутів: державне будівництво, створення модернізованої системи освіти, охорони здоров'я тощо;
  • регіональна — формування регіональних спільнот;
  • муніципальна — формування місцевих співтовариств;
  • організаційна — будівництво організацій;
  • групова інженерія — формування цільових груп і команд.

Процедури[ред.ред. код]

Соціоінженерний підхід дозволяє змінити соціальну дійсність на основі методів планування, програмування, передбачення та прогнозування. Соціоінженерна діяльність включає в себе наступні процедури:

  • оцінка стану об'єкта соціоінженерної діяльності;
  • прогнозування найбільш ймовірних варіантів розвитку внутрішнього і зовнішнього середовища об'єкта прогнозу;
  • моделювання стану майбутнього об'єкта дослідження з використанням математичних, кібернетичних, прогностичних та інших методів;
  • розробка соціального проекту нового стану досліджуваного об'єкта;
  • соціальне планування згідно з соціальним проектом;
  • здійснення проекту за допомогою інноваційних соціальних технологій.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Философский энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия. Гл. редакция: Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов. 1983. (рос.)
  • Прикладная социология, Давидюк Г. П., Минск, 1979. (рос.)
  • Новая философская энциклопедия: В 4 тт. М.: Мысль. Под редакцией В. С. Стёпина. 2001. (рос.)
  • Резник Ю. М. Социальная инженерия: предметная область и границы применения// Социологические исследования, 1994, № 2. (рос.)
  • Социальная инженерия // Современная западная социология: Словарь. М., 1990. (рос.)
  • Социальная инженерия. Курс лекций // Под ред. Резника Ю. М., Щербины В. В. М., 1994. (рос.)
  • Антонюк Г. А. Социальное проектирование и управление общественным развитием. Минск: Наука и техника, 1936. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]