Соціалізація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Соціаліза́ція — комплексний процес та результат засвоєння й активного відтворення людиною соціально-культурного досвіду (знань, цінностей, норм, моралі, традицій тощо) на основі її діяльності, спілкування і відносин, обов’язковий фактор розвитку особистості. Виступає одним із основоположних соціальних процесів, що забезпечує повноправне існування людини в середині суспільства. Соціалізація є двостороннім процесом, оскільки відбувається не лише збагачення соціальним досвідом, а й реалізація людиною соціальних зв’язків. Її сутність зводиться до поєднання в процесі соціалізації особи адаптації та обособлення, тобто збереження суб’єктності людини в умовах певного суспільства.[1]

Включає в себе як цілеспрямоване виховання чи вплив на дорослу особистість, так і стихійні чи спонтанні процеси, що впливають на її формування. Соціалізація знаходиться на межі різних наук і вивчається філософією, психологією, соціальною психологією, соціологією, історією, етнографією, педагогікою та теологією.

Крім того, соціалізацією є також процес пристосування (адаптації) дорослої людини, яка з певних обставин (перебування в певній «антисоціальній» групі, наприклад, довготермінове перебування у в'язниці тощо) довгий час була поза суспільством, або перемістилася з одного суспільства в інше (зміна громадянства тощо.)

Соціалізація та етапи життя[ред. | ред. код]

Процес соціалізації проходить відповідно до статі та етапів життя, які поділяються на:

  1. Дитинство (Головне завдання — формування довіри до навколишнього світу завдяки батьківській турботі й любові.)
  2. Раннє дитинство (Формування почуття самоцінності й автономії.)
  3. Вік гри (5-7 років. Формування почуття ініціативи.)
  4. Шкільний вік (Дитина вчиться досягати поставлених цілей.)
  5. Юність (Виникає почуття власної неповторності.)
  6. Молодість (Виникає потреба і здатність до психологічної близькості.)
  7. Дорослість (Характеризується творчою діяльністю, продуктивною працею, піклуванням про інших, зокрема про своїх дітей.)
  8. Зрілість (Почуття задоволення від виконаного обов'язку.)

Соціалізація може бути

  • Первинною
  • Вторинною

Первинна соціалізація — охоплює дитинство, юність та молодість і є характерною тим що людина соціалізується через своє безпосереднє оточення (родина, друзі, родичі). Інститутами соціалізації є сім'я та освіта. Тут дитина поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі (цивілізації тощо) певного суспільства, в якій він (або вона) народився (народилася).

Вторинна соціалізація- охоплює зрілість та старість і характеризується тим що людина соціалізується через вплив вторинних соціальних груп та соціальних інститутів. Інститутами соціалізації є ЗМІ (ЗМК), виробництво, культура, економіка, право тощо.

Завдання соціалізації в педагогіці[ред. | ред. код]

Завданнями соціалізації в педагогіці є:

  • Забезпечення рівних можливостей для всіх дітей і молоді в оволодінні надбаннями культури;
  • Створення умов для виявлення та розвитку творчої обдарованості дитини;
  • Захист прав та інтересів соціально неадаптованої молоді, попередження і подолання проявів бездоглядності й правопорушень;
  • Забезпечення системи гарантій для дітей та підлітків з особливими потребами;
  • Здійснення соціальної реабілітації дітей, які потрапили у складні життєві ситуації.[1]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Соціалізація // Енциклопедія освіти / Академія пед. наук України; головний редактор. В. Г. Кремінь. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – С. 834-835. ISBN 978-966-667-281-3

Література[ред. | ред. код]

  • Социально-психологические проблемы исследования личности
  • Економічна соціалізація молоді: соціально-психологічний аспект: монографія / заг. ред. В. В. Москаленко / — К. : Український центр політичного менеджменту, 2008, — 336 с.
  • Москаленко В. В., Шайгородський Ю. Ж., Міщенко О. О. Економiчна культура особистостi: соцiально-психологiчний аспект: монографiя. — К. : Центр соціальних комунікацій, 2012, — 348 с.
  • Соціаліза́ція — Усуспільнення приватної власності.