Виховання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Вихова́ння дітей або батьківство (англ. Parenting, child rearing) — процес стимуляції та підтримки фізичного, емоційного, соціального та інтелектуального розвитку дитини від новонародженості (а інколи навіть до народження) до дорослості. Батьківство (материнство) стосується вирощування дітей та не обмежується ексклюзивністю біологічної спорідненості[1].

У вітчизняній етиці вихованням також називають соціалізацію — процес та практику засвоєння дитиною загальноприйнятих у суспільстві норм поведінки.

Найчастіше вихованням займаються біологічні батьки дитини, також це може бути старший сиблінг, дідусь чи бабуся, законний опікун чи опікунка, тітка, дядько чи інші рідні люди, а також друзі родини[2]. Уряди та суспільства також можуть брати участь у вихованні дітей. У багатьох випадках осиротілі або покинуті діти отримують батьківський догляд у стосунках, не підкріплених кровною спорідненістю. Інші можуть бути всиновлені, жити з прийомній сім'ї чи у сирітському притулку.

Навички батьківства (parenting skills) широко варіюються, а особа з хорошими навичками батьківства може вважатися хорошим вихователем / вихователькою (good parent)[3].

Стилі батьківства варіюються за історичним періодом, расою/етнічністю, соціальним класом та іншими соціальними змінними[4]. Дослідження також виявили, що батьківська історія з її якістю прив'язаності, як і батьківська патопсихологія, особливо внаслідок негативних досвідів, може суттєво впливати на чутливість батьків та наслідки для дітей, тобто стратегії та досвід батьківства транслюються між поколіннями[5][6][7].

Стилі батьківства[ред. | ред. код]

Докладніше — Стилі виховання[en]

Стилі батьківства або виховні стилі — це матриці поведінки, що найчастіше використовуються особами, котрі виховують дітей, у спілкуванні з ними.

  • Авторитетне батьківство (характеризується справедливістю та рівноправним діалогом з дитиною),
  • Авторитарне батьківство (характені контроль та системи заборон і покарань),
  • Вседозвільне батьківство (характерні гіперопіка і задобрювання дитини),
  • Відсторонене батьківство (характерне ігнорування та дистантність, див. Неглект).

В етиці[ред. | ред. код]

Визначення терміну[ред. | ред. код]

Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в чотирьох значеннях:

  • у широкому соціальному, йдеться про виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, який містить в собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти та протиріччя; тут особистість може не тільки формуватися під впливом соціального середовища, а й деформуватися, або, навпаки, загартуватись у боротьбі з труднощами, «робити саму себе»;
  • у широкому педагогічному, коли мається на увазі виховання в діяльності шкіл, технікумів, університетів та інших закладів, де персонал керується педагогічною теорією та її практичними методичними рекомендаціями;
  • у вузькому педагогічному, коли виховання є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога (наприклад, класного керівника в школі, куратора в вищому навчальному закладі), щоб досягти певної мети в студентському колективі;
  • у гранично вузькому, коли педагог або батько вирішують конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання (наприклад, у юнака прагнуть виховати чесність, ввічливість). (Педагогіка / За редакцією Ю. К. Бабанського).

Виховання та життєтворчість[ред. | ред. код]

Останнім часом поняття «виховання» в обмежено вузькому розумінні дедалі більше набуває значення життєтворчості.

Життєтворчість, приміром, передбачає відкритість життя студентів для добрих справ, колективної праці для інших людей (близьких і далеких), турботи про них, взаємодопомоги, милосердя та ін. У цьому контексті «виховання» означає спільну діяльність вихователя і вихованця, спрямовану на формування суб'єктивної основи особистості — її свідомості, духовних цінностей, переживань, досвіду.

Мотиви виховання[ред. | ред. код]

Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчинків людини, зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами.

А. І. Манастирський. Козацька школа.

Американський психолог Абрахам Маслоу (19081970) визначив ієрархічну багатоступеневу піраміду потреб людини, усі компоненти якої перебувають у діалектичному взаємозв'язку. У цілому вони ніби програмують виховний процес. Якщо якась ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже й програма виховного процесу.

Структура процесу виховання[ред. | ред. код]

Процес виховання є двостороннім (обов'язкова взаємодія (вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу вихованця, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя). Ефективність його залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.

Структура процесу виховання як соціалізації передбачає:

  1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки.
  2. Формування почуттів (стійких емоційних відносин людини до явищ дійсності).
  3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного).
  4. Формування умінь і звичок поведінки.

Напрямки виховання[ред. | ред. код]

Основним напрямком виховання є громадянське виховання — формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально і юридично дієздатною та захищеною. Покликане воно виховувати у вихованця високі моральні ідеали, почуття любові до Батьківщини, потребу у служінні їй. Громадянське виховання має бути спрямованим на розвиток патріотизму, національної самосвідомості, політичної культури, дбайливого ставлення до природи, моральності, культури поведінки особистості.

Перевиховання[ред. | ред. код]

Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Jane B. Brooks (13-07-2018). The Process of Parenting: Ninth Edition. McGraw-Hill Higher Education. ISBN 978-0-07-746918-4. For the legal definition of parenting and parenthood see: Haim Abraham, A Family Is What You Make It? Legal Recognition and Regulation of Multiple Parents (2017)
  2. Bernstein, Robert. «Majority of Children Live With Two Biological Parents». Перевірено 13-07-2018.
  3. Johri, Ashish. «6 Steps for Parents So Your Child is Successful». humanenrich.com. Перевірено 13-07-2018.
  4. JON., WITT, (2017). SOC 2018 (5TH EDITION ed.). [S.l.]: MCGRAW-HILL. ISBN 9781259702723. OCLC 968304061.
  5. Schechter, D.S., & Willheim, E. (2009). Disturbances of attachment and parental psychopathology in early childhood. Infant and Early Childhood Mental Health Issue. Child and Adolescent Psychiatry Clinics of North America, 18(3), 665—687
  6. Grienenberger, J., Kelly, K. & Slade, A. (2005). Maternal Reflective Functioning, Mother-Infant Affective Communication and Infant Attachment: Exploring The Link Between Mental States and Observed Caregiving. Attachment and Human Development, 7, 299—311.
  7. Lieberman, A. F.; Padrón, E.; Van Horn, P.; Harris, W. W. (2005). «Angels in the nursery: The intergenerational transmission of benevolent parental influences». Infant Ment. Health J. 26: 504—520. doi:10.1002/imhj.20071.

Література[ред. | ред. код]

  • М. Михальченко. Виховання політичне // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — 808 с. ISBN 978-966-611-818-2.
  • Тимошенко Людмила Николаевна. Воспитание старшеклассниц. Книга для учителя. — 2—е, дополненное и переработанное. — Москва : «Просвещение», 1990. — 192 с. — 800 000 прим. — ISBN 5-09-000789-6. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]