Морозов Сава Тимофійович
Сава Тимофійович Морозов | |
---|---|
Сава Морозов | |
Ім'я при народженні | Сава Тимофійович Морозов |
Народився |
15 лютого 1862 Зуєво, Російська імперія |
Помер |
26 травня 1905 Канн, Франція ·самогубство або вбивство |
Поховання | Рогозьке кладовищеd |
Громадянство | Російська імперія |
Національність | росіянин |
Діяльність | підприємництво, благодійність |
Alma mater | фізико-математичний факультет Московського університетуd |
Титул | мануфактур-радник |
Батько | Timofey Savvich Morozovd |
Мати | Maria Morozovad |
Родичі |
батько — Тимофій Савич (1823—1889), мати — Марія Федорівна (1830—1911) брати: Іван (*1855), Арсеній (*1857), Сергій (1863—1944) сестри: Олена (*1849), Ганна (1849—1924), Алевтина (1850—1876), Олександра (1854—1903), Юлія (1858—1920) |
Брати, сестри | Q4303018? і Yulia Timofeevna Krestovnikovad |
У шлюбі з | Зінаїда Григорівна Зиміна (Морозова, Рейнбот, Резва) (1867—1947) |
Діти |
сини: Тимофій (1888—1919), Сава (1903—1964) дочки: Марія (1890—1933), Олена (*1895) |
Нагороди | два ордени Святої Анни — ІІ і ІІІ ступенів |
Са́ва Тимофі́йович Моро́зов (рос. Савва Тимофеевич Морозов; нар. 3 (15) лютого 1862, Зуєво, Богородський повіт, Московська губернія, Російська імперія — пом. 13 (26) травня 1905, Канн, Франція) — російський підприємець і меценат.
Біографія
Сава Морозов народився в старообрядницькій купецькій сім'ї Тимофія і Марії. Мав трьох братів і п'ять сестер (три дитини померли малими). Був спадковим почесним громадянином Москви.
Дитинство Сави минуло в Москві, у Трьохсвятительському провулку. 1881 року він закінчив Четверту московську гімназію біля Покровських воріт. Цього ж року вступив на природничий відділ фізико-математичного факультету Московського імператорського університету. Морозов поглиблено вивчав філософію й політекономію, відвідував лекції Василя Ключевського[1]. Тоді ж написав значну роботу — дослідження про барвники. Навчальний курс закінчив у 1885-му, не одержавши диплома.
У 1885—1887 вивчав хімію в Кембриджському університеті (Великобританія), водночас ознайомився з організацією текстильної справи на англійських фабриках (у Манчестері)[2].
Виробнича діяльність
Після одного з найбільших за історію Росії Морозовського страйку на Микільській мануфактурі, який тривав від 7 до 17 січня 1885 року, захворів Морозов-батько, і у 1886 році Сава Морозов став директором-розпорядником, а з 1887-го — власником і керівником Товариства Микільської мануфактури «Сави Морозова син і Ко».
У склад товариства входило шість основних підприємств і мережа допоміжних. На ньому збудовано турбінну електростанцію. Будівництвом, а згодом і самою станцією керував Леонід Красін[3].
|
Сава Морозов був власник бавовникових полів у Туркестані. Був також директор Трьохгорного пивоварного товариства в Москві. Мав паї цього товариства, а також Купецького банку й акції Торгового банку[4].
У 1890 році він придбав маєток на Уралі в селищі Всеволодо-Вільва Пермської губернії, маючи на меті використовувати ліс як сировину у виробництві хімічних реактивів. Реактиви були потрібні для створення нових барвників, що використовуються в мануфактурному виробництві. У Всеволодо-Вільві Сава Морозов перепрофілював колишній металургійний завод на хімічний, а згодом відкрив ще один завод такого ж профілю на річці Івак. Головним інженером на цих двох підприємствах був Борис Збарський.
1905 року Морозов заснував Анонімну спілку об'єднаних хімічних заводів «С. Т. Морозов, Крель і Оттман».
З самого початку своєї виробничої діяльности Сава Морозов скоротив на своїх підприємствах робочий день з дванадцяти до дев'яти годин, а згодом запровадив оплату на вагітність жінкам-працівницям. Будуючи фабрику за поліпшеним проектом, він подбав також, щоб при ній були казарми, лікарня, богадільня. Морозов влаштував також парк для народного гуляння, бібліотеку й заклав будову робітничого театру[5].
Особисте життя
1888 року Сава Морозов одружився з Зінаїдою Морозовою, першим чоловіком якої був його небіж Сергій Морозов. У 1892-му придбав садибу Покровське-Рубцово біля Істри, а наступного року взявся споруджувати нову оселю.
|
Благодійність і громадська діяльність
У (1890—1897) Сава Морозов очолював комітет Нижньогородського ярмарку, наступні три роки мав посаду гласного Московської міської думи. Крім того, був членом московського відділу Ради торгівлі та мануфактур і Спілки для сприяння поліпшенню та розвитку мануфактурної промисловости.
Він мав своїх стипендіатів у вищих технічних навчальних закладах Росії та зарубіжних країн. Морозовські робітники були краще освічені, ніж робітники інших російських промислових підприємств.[2]
Був почесний член Товариства допомоги нужденним студентам Московського університету.
Сава Морозов подав велику допомогу Московському художньому театру: у 1898 році увійшов до складу Товариства для установлення в Москві Загальнодоступного театру, регулярно вносив пожертви на будівництво та розвиток МХТ, завідував його фінансовою частиною (1901—1904), був ініціатором і головою правління пайової спілки з експлуатації МХТ (1901) та побудови нового театрального приміщення в Камергерському провулку (відкрито 1902 року), яку сам же й оплатив.
У роботу Московського художнього театру Морозов вклав 10 тисяч рублів. Загальні витрати цього мецената на театр становили близько 500 тисяч рублів (у ті часи хорошу кам'яницю в центрі Москви можна було придбати за 10 тисяч)[6].
|
На початку XX століття Сава Морозов підтримував стосунки з лідерами ліберального руху, в його будинку № 17 на Спиридонівці відбувалися напівлегальні засідання земців-конституціоналістів. Був пов'язаний також із революційним рухом, фінансував видання соціал-демократичної газети «Іскра», на його кошти засновано перші більшовицькі легальні газети «Нове життя» та «Боротьба». Морозов нелегально провозив на свою фабрику заборонену літературу і друкарські шрифти, у 1905 році ховав від поліції одного з лідерів більшовиків Миколу Баумана. Дружив з Максимом Горьким, був близько знайомий з Леонідом Красіним.
Після 9 січня 1905 року (Кривавої неділі) Морозов заявив голові Комітету міністрів Сергію Вітте про потребу покінчити з самодержавством; склав записку з вимогами свободи слова, друку і спілок, загальної рівноправности, недоторканности особи і житла, обов'язкової шкільної освіти, громадського контролю за державним бюджетом та інше.
Після страйку робітників Микільської мануфактури в лютому 1905-го Сава Морозов зажадав у правління Товариства прийняти їхні умови і передати в його руки повне розпорядження справами на фабриці, але мати — Марія Морозова — була проти цього. «17 березня 1905 на чергових зборах пайовиків Микільської мануфактури М. Ф. Морозова була переобрана на посаду директора-розпорядника, а Сава Тимофійович заступив місце директора-розпорядника. Те, що Саву Морозова, всупереч багаторічним твердженням радянських істориків, не усували від справ, підтверджує і вивчення журналів засідань правління Микільської мануфактури»[7].
Морозов важко переживав свою безпорадність, усамітнився не бажав нікого бачити. По Москві почали поширюватися чутки про його божевілля. За наполяганням дружини і матері Морозова, 15 квітня 1905 був скликаний консиліум, у якому взяли участь лікарі Григорій Россолімо, Федір Гриневський і Микола Селівановський. Консиліум дійшов висновку, що у Сави Морозова «важкий загальний нервовий розлад, що виражалося то в надмірному збудженні, неспокої, безсонні, то в пригніченому стані, нападах туги та інше». Рекомендувалося послати Морозова на лікування в Європу[8].
Смерть
По кількох днях у супроводі дружини і лікаря Селівановського Сава Морозов поїхав до Берліна, а потім до Канна. Тут 13 (26) травня 1905 року його знайшли в готельному номері мертвим, з простреленими грудьми.
„У день своєї загибелі після другого сніданку Морозов сказав дружині: «Жарко, відпочину до обіду», — і пішов до себе. Зінаїда Григорівна залишилася розмовляти з лікарем, а потім, радісна, піднялася до себе і сіла до дзеркала, щоб причепуритися. І в цю мить почула постріл… Руки Сави Тимофійовича були складені на животі, пальці лівої були обпалені, права рука була розтиснена, й біля неї лежав нікельований браунінг. На підлозі лежав аркушик: «У моїй смерті прошу нікого не звинувачувати». На ньому не було ні підпису, ні дати. Лікар Селівановський запитав Зінаїди Григорівни: «Це ви закрили йому очі?» Вона заперечливо похитала головою і сказала, що коли ввійшла до кімнати, то у відчиненому вікні побачила якогось чоловіка, що втікав“[9].
Згідно з офіційною версією, Морозов наклав на себе руки, однак не можна відкинути й іншу версію: його могли вбити, інсценувавши самогубство.
У вбивстві Морозова історик Юрій Фельштинський підозрює Леоніда Красіна[10].
У день похорону Морозова граф Шувалов написав до Департаменту поліції секретне донесення, в якому, зокрема, значилося: «Незадовго перед виїздом із Москви Морозов посварився з Горьким, і в Канн до нього приїздив один із московських революціонерів, а також революціонери з Женеви, що шантажували покійного. Вжито заходи, щоб з'ясувати особу того, що виїхав із Москви для відвідин Морозова»
За спогадами Максима Горького, Сава Тимофійович ще задовго перед своєю смертю казав, що в його смерті зацікавлені чорносотенці, які не раз надсилали йому листи з погрозами через його участь у революції.
29 травня 1905 року Саву Морозова поховали на старообрядницькому Рогозькому кладовищі в Москві. Про покійного Максим Горький написав:
|
Нагороди і відзнаки
1892 року Саву Морозова нагородили орденом Святої Анни III cтупеня «за корисну діяльність і особливу працю у відомстві Міністерства фінансів», а в 1896-му він одержав той же орден — ІІ ступеня. Крім того, у 1893, «за свідченням п. міністра фінансів про корисну діяльність у царині вітчизняної промисловости», Сава Морозов дістав звання мануфактур-радника, а разом з тим і право титулуватися по-цивільному «ваше високоблагородіє».
Джерела
- За основу цієї статті взято її відповідник у російській Вікіпедії
- Мегаэнциклопедия Кирилла и Мефодия
- Богородское краеведение. В. С. Лизунов. Минувшее проходит предо мною
- Наталия Вико. Дичь для товарищей по охоте, прим. № 37
- Фельштинский Ю. Г. Вожди в законе, гл. 1
- М. Горький. Савва Морозов
Література
- Морозова Т. П., Поткина И. В. Савва Морозов. Москва, 1998
- М. Горький. Савва Морозов
- Савва Морозов. Разрушитель Российской империи?
- Богородск-Ногинск. Богородское краеведение. Штрихи к портрету Зинаиды Григорьевны Морозовой, 1996
- Богородск-Ногинск. Богородское краеведение. Морозовские чтения, 1997
Посилання
- ↑ Мегаэнциклопедия Кирилла и Мефодия
- ↑ а б в г д Богородское краеведение. В. С. Лизунов. Минувшее проходит предо мною
- ↑ Мегаэнциклопедия Кирилла и Мефодия
- ↑ Мегаэнциклопедия Кирилла и Мефодия
- ↑ Мегаэнциклопедия Кирилла и Мефодия
- ↑ Мегаэнциклопедия Кирилла и Мефодия
- ↑ Наталия Вико. «Дичь для товарищей по охоте», прим. № 37
- ↑ «Лучшие люди страны». Савва Морозов — биография
- ↑ [http://www.bogorodsk-noginsk.ru/arhiv/chteniya97/7.html Богородск-Ногинск. Богородское краеведение. Г. П. Морозова, потомок Морозовых. Версии и факты трагической гибели Саввы Тимофеевича Морозова]
- ↑ Фельштинский Ю. Г. Вожди в законе, гл. 1
- ↑ М. Горький. Савва Морозов