Старе місто (Рига)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Історичний центр Риги
Historic Centre of Riga [1]
Світова спадщина
Doma laukums 2008.jpg
56°56′54″ пн. ш. 24°06′29″ сх. д. / 56.9485000000277779° пн. ш. 24.108200000028° сх. д. / 56.9485000000277779; 24.108200000028
Країна Латвія Латвія
Тип історичний центр міста[d]
Критерії і, іі
Об'єкт № 852
Регіон Європа і Північна Америка
Зареєстровано: 1997 (21 сесія)

CMNS: Старе місто на Вікісховищі

Старе місто (латис. Vecrīga, нім. Altstadt von Riga, також відоме як Стара Рига, Вецрига) — найстаріша частина міста на правому березі річки Даугави, знаменита своїми соборами й історичними будівлями. Належить до Центрального району Риги.

Опис[ред. | ред. код]

Історична частина міста обмежена Набережною 11 листопада, вулицею 13 січня, бульваром Зігфріда Анни Мейєровіца і бульваром Аспазія, а також вулицею Крішьяна Валдемарса.

У 1967 році Старе місто отримало статус території, що охороняється, з 1983 р. — місто-пам'ятник, в 1997 році історичний центр Риги (Старе місто) включений ЮНЕСКО до списку Світової спадщини.

У 80-х роках ХХ століття влада міста за рідкісними винятками заборонили транспортний рух на території Старої Риги.

Історія[ред. | ред. код]

На думку В. Неймана (1911) заснована 1201 року єпископом Альбертом давня Рига перебувала на перехресті вулиць Шкюню і Калькю. Тут розташовувався головний храм Риги ( Собор Петра), орденський замок, резиденція єпископа, можливо, міський торг, тут перетиналися головні вулиці Риги. Поступово місто вбирало у себе прилеглі території — селище лівів, територію нового ринку, передмістя та до 1300 року формування обнесеної фортечними стінами території Риги завершилося.

У 1936 році Я. Страуберг висунув гіпотезу про існування двох центрів древньої Риги — поселення лівів, можливо укріпленого, у гавані на березі Рідзіні, в районі вулиць Марсталь, Кунг і поселення лівів біля берега Даугави в районі Домського собору. Основною, ймовірно, була дорога по лінії сучасних вулиць Смілшу, Шкюню і Марсталь. При єпископі Альберті будівництво велося вже на вільних територіях.

У 1961 році свою роботу про походження Риги опублікував Ф. Бенінгхофен, що знайшов свої аргументи на користь моноцентрістської концепції Неймана.

Галерея[ред. | ред. код]

Панорама[ред. | ред. код]

Панорама Старої Риги, світлина зроблена з оглядового майданчика церкви Святого Петра на висоті 71 метра

Культові споруди[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Генрих Латвийский. Хроника Ливонии. Под ред. С. А. Аннинского. М-Л. 1938.[2]
  • Эргле З., Циелава С. О чём рассказывают дома и улицы Старой Риги. Рига: Лиесма, 1971
  • Васильев Ю. М. Рига, памятники зодчества. Рига, «Лиесма», 1971. 285 с.
  • Neumann W. Der Stadtplan als geschichtliche Urkunde. Mitteilungen aus der livländischen Geschichte. XXI, 1911
  • Benninghoven F. Rigas Entstehung und frühhansische Kaufmann. Norg- und osteuropäische Geschichtsstundien. Bd. 3. Hamburg, 1961.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]