Ліви

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ліви
Baumanis Jauns livu kareivis.jpg
молодий лівський вояк
Кількість 400 чол.
Ареал
Близькі народи естонці, фіни
Мова латиська, російська, лівська
Релігія лютеранство

Лі́ви (лів. līvlizt, давньорус. либь; нім. Liven), або ліво́нці (англ. Livonians; нім. Livonen, Livonier) — балтійський угро-фінський народ. Корінне населення історичної Лівонії (сучасні Латвія та Естонія); заселяв її територію до появи там балтів (латгалів, земгалів, жмуді), слов'ян (русинів, поляків, московитів) і германців (німців, данців, шведів). Були носіями власної лівської (лівонської) мови, спорідненої з естонською та фінською мовами (останній носій лівської, для якого вона була рідною, помер 2013 року). Внаслідок онімечення, русифікації і балтизації практично асимілювалися з місцевим населенням — латишами, естонцями, німцями, росіянами. На початок ХХІ століття становлять національну меншину на власній історичній батьківщині.

Етнографія[ред.ред. код]

Традиційним заняттям лівів, на відміну від балто-слов'янських племен, були риболовля і полювання. Існує інформація, що прибережні ліви займалися також і своєрідною формою піратства.

У районі Домеснеса ліви розводили багаття, привертаючи увагу торгових німецьких і шведських суден, а потім грабували допитливих купців і моряків, які висадилися на лівський берег або ж застрягли на своїх судах на піщаних мілинах у Домеснеса.

Невипадково маяк, встановлений російською владою в 1875 р. у Домеснеса отримав назву Колка (в перекладі з лівської — «швидка смерть»). Невід'ємною частиною лівської культури є лівські пісні, традиційно виконувані біля берега моря рідною лівською мовою. Лівська культура мала значний вплив на латиську; Наприклад, латиські пісні Дайна.

Історія[ред.ред. код]

Середньовіччя[ред.ред. код]

Розселення лівів у XII столітті (блакитний колір) і нині (синій колір)
Ліви випробовують Теодоріха Трейденського.

Поява угро-фінських народів у в Балтійському регіоні, зокрема в районі Ризької затоки залишається предметом наукових дискусій. Мовознавці вважають, що пращури лівів дійшли до Східної Балтики близько 1800 р. до н.е. Генетики, на підставі досліджень галогруп Y-хромосом припускають більш ранню появу протолівів у регіоні — близько 3 тис. років до н.е.

На латвійських землях ліви утворили два анклави — один в Лівонії, інший — на півночі Курляндії. Вони називали себе «узбережниками» (лів. rāndalist) й жили переважно з рибальства. Ліви також займалися полюванням, збиральництвом і землеробством. У середньовіччі вони контролювали важливий торговельний шлях по Західній Двіні (лів. Väina), торгували з готландцями, русинами, фінами, німцями, шведами і данцями.

У другій половині ХІІ ст. до земель лівів прибули християнські місіонери з Данії та Німеччини. Німці заснували в Лівонії Ікскюлльське єпископство (згодом — Ризьке єпископство), що проводило християнізацію місцевих жителів. Спочатку ліви вороже ставилися до християн і навіть вбили другого ікскюльського єписпока Бертольда. Проте завдяки зусиллям німецького монаха-цистеріанця Теодоріха Трейденського до католицтва навернулися лівські князі Анно й Каупо (останній відвідав Рим у 1203 році, де зустрівся з папою Інокентієм ІІІ й започаткував рід Лівен, що увійшов до складу німецько-балтійської та шведської шляхти). 1201 року на землі, викупленій у лівів, ризький єпископ Альберт фон Буксгевден заснував місто Ригу. 1206 року лівонські ліви остаточно прийняли християнство й виступали союзниками німців (Ризького єпископства і Ордену мечоносців) в хрестових походах проти сусідніх язичників.

Чисельність[ред.ред. код]

Курляндські ліви (1100-1600, 1835-2000)[5]
1100 1300 1600 1835 1852 1897 1920 1925 1930 1935 1959 1970 1994 1997 2000 2009 2010 2011
20 000 15 000 15 000 2074 2400 1312 831 1238 962 944 185 48 204 187 177[6] 178[7] 180[8] 250
Лівонські ліви (1100-1858)[5]
1100 1500 1600 1846 1852 1858
30 000–50 000 13 000 13 000 22 22 8

Видатні ліви[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Vaalgamaa, Edgar: Valkoisen hiekan kansa: Liiviläisten historiaa ja kulttuuria. Jälkisanat Valda Šuvcāne. Jyväskylä: Atena, 2001. ISBN 951-796-235-5.
  • Vilho Niitemaa: Baltian historia. täydentänyt Kalervo Hovi. Helsinki: Kustannusosakeyhtiö Tammi, 1991. ISBN 951-30-9112-0.
  • Marjo Mela ja Lembit Valba: Latvian historiaa ja kulttuuria. Rozentāls-seura, 2005. ISBN 951-986-71-1-2.
  • Toivo Vuorela: Suomensukuiset kansat. Helsinki: Suomalaisen kirjallisuuden seura, 1960.
  • Mauno Jokipii: Itämerensuomalaiset, Heimokansojen historiaa ja kohtaloita. Atena Kustannus Oy, 1995. ISBN 951-9362-80-0.
  • Taipale, Pentti. Salatun voiman mies. Matti Pesosen elämä ja toiminta. Herättäjä-Yhdistys r.y. Vaasa 1980. ISBN 951-9013-92-X nid.

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ліви