Сукур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 10°44′26″ пн. ш. 13°34′18″ сх. д. / 10.74056000° пн. ш. 13.57194000° сх. д. / 10.74056000; 13.57194000

Сукур
Культурний ландшафт Сукур *
* Назва в офіційному англомовному списку

World Heritage Logo global.svg    Світова спадщина    Прапор ЮНЕСКО
Sukur2.jpgСукур
10°44′26″ пн. ш. 13°34′18″ сх. д. / 10.740555555556000° пн. ш. 13.57166666666699939° сх. д. / 10.740555555556000; 13.57166666666699939
Країна Нігерія Нігерія
Тип Культурний
Критерії iii, v, vi
Об'єкт № 938
Регіон ЮНЕСКО Африка
Історія реєстрації
Зареєстровано: 1999 (23 сесія)

Commons-logo.svg Сукур у Вікісховищі

Культу́рний ландша́фт Суку́р (англ. Sukur Cultural Landscape) — унікальна територія на плато в горах Мандара, в межах території місцевого управління Мадагалі штату Адамава у Нігерії. Матеріальна та духовна культура мешканців цього поселення уникла впливу Британської колонізації і збереглася від стародавніх до наших часів, майже в первісному стані. На знак визнання світового значення та культурної цінності об'єкту, 1999 року, першим з культурних ландшафтів Африки[1], його було внесено до Переліку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

Історія[ред.ред. код]

Загальна площа культурного ландшафту Сукур складає 1942.5 гектарів, з них 764.4 га — основна зона, решта охоронної території — буферна зона[2]. Поселення розташовується в горах Мандара, на плато, висота якого становить 1045 метрів[2]; складається з двох частин: верхньої, Сукур Сама (англ. Sukur Sama), з палацом правителя на вершині пагорбу, та нижньої, Сукур Каса (англ. Sukur Kasa), де знаходяться будинки простих мешканців[3]. Палацовий комплекс правителя — це велика кільцева структура з каменю, з численними нішами та воротами, а також загоном для коней і биків. Споруда домінує над іншою частиною поселення і до неї ведуть з півночі та сходу вимощені кам'яними плитами дороги, поряд — руїни колишнього гарему. Правитель мешкає в палаці разом з дружиною, приймає відвідувачів та туристів[3]. Будинки інших мешканців примітивні, низькі, мають кам'яні стіни та солом'яний дах. Також в нижній частині поселення розташовані загони для домашньої худоби, криниці, терасовані поля, на яких вирощують сільськогосподарські культури, сакральні споруди та кладовище[1].

Сукур, у перекладі з мови бура, означає «спадкова ворожнеча» або з мов маргі та кілба — «помста». Зважаючи на це, дослідники вважають, що, свого часу, це відособлене поселення могло утворитися внаслідок локального конфлікту[3]. Також знайдено докази того, що на цьому місці існували поселення з давніх часів, ще до теперішнього Сукур: збереглися печі та знаряддя праці для виплавки заліза залізної доби, є окремі знахідки й неоліту[2].

Початок новітньої історії Сукур датується XVII століттям[2] або, за іншими даними, початком XVI століття[4], коли була заснована династія сучасних правителів — Дур. Як і сусіднє Маргі, за політичним устроєм, це буле карликове королівство[4]. За династії Дур Сукур став одним з головних місць виробництва заліза, здійснював його поставки в інші регіони північно-східної Нігерії. Так тривало до початку XX століття, доки 1912 року поселення не було атаковане з боку сусіднього Мадагалі. Під керівництвом мадагальського вождя Гамман Яї (англ. Hamman Yaji), набіги та погроми тривали до 1922 і призвели до занепаду селища. Обсяги виплавки заліза поступово зменшувалися і повністю припинилися 1960 року, значна кількість мешканців мігрувала на рівнинну місцевість — на північ та південь від плато[2].

До 1927 року Сукур залишався осторонь процесів Британської колонізації, що мали місце на континенті, і, як наслідок, вони не здійснили значного впливу на місцеву культуру[3]: побут та звичаї народу, загальна кількість якого зараз складає не більше трьох тисяч осіб, й до сьогодні є такими, як багато століть тому. 1979 року Сукур отримав статус національної пам'ятки, 1999 увійшов до Світової спадщини ЮНЕСКО[2] — з цієї нагоди, щороку 2 лютого, тут проводиться фестиваль. Поселення відкрите для відвідування, на його території створений невеликий музей, подорожуючі мають можливість зупинитися в одному з п'яти кам'яних шале, а також спілкуватися з місцевими мешканцями й спостерігати за їхнім повсякденним життям[3].

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Barbara T. Hoffman Art and Cultural Heritage: Law, Policy, and Practice. — New York: Cambridge University Press, 2006. — С. 203. — ISBN 978-0-521-85764-2.(англ.)
  2. а б в г д е «Sukur Cultural Landscape». whc.unesco.org (англ). ЮНЕСКО. Процитовано 2014-06-13. 
  3. а б в г д Lizzie Williams, 2008, С. 282–283
  4. а б Hamman Yaji, 1995, С. 3

Посилання[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]