Суперпозиція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Суперпози́ція (рос. суперпозиция, англ. superposition, нім. Superposition f) -

  • 1. Підстановка функцій у функцію або замінних величин у функцію.
  • 2. Накладання двох фізичних величин, тобто їхня об'єднана дія, якщо вони взаємно не впливають одна на одну. При цьому векторні характеристики додаються геометрично, а після розходження поля існують незалежно одне від одного. С. – лінійна комбінація складових полів. Окремий випадок С. хвиль – інтерференція їх (суперпозиція хвиль із різними частотами). У лінійних середовищах хвилі з різними частотами можуть розповсюджуватися незалежно, не впливаючи одна на одну, а тому їхня дія є сумою (суперпозицією) дій окремих хвиль. У випадку близьких частот суперпозиція може призводити до утворення биття.

Одна із основних засад квантової механіки — принцип суперпозиції.

СУПЕРПОЗИЦІЇ ПРИНЦИП – у фізиці та прикладних науках: результуючий ефект від декількох незалежних впливів, тобто сума ефектів, які викликаються кожним діянням окремо. С.п. справедливий для систем і полів, які описуються лінійними рівняннями. Найчастіше має місце у механіці, квантовій механіці, теорії коливань і хвиль, теорії фізичних полів.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]