Сикани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Схема розселення догрецьких народів Сицилії (зліва направо: елімці, сикани, сикули)

Сикани (лат. Sicani) — найдавніше доіндоєвропейське населення Сицилії, яке заселило острів ще в епоху неоліту[1]. В XIII ст. до н. е. були віднесені нащадками «народів моря») — сикулами та елімцями, а пізніше елінізовані. Сиканам відповідає археологічна культура Кастеллуччо.

Походження[ред. | ред. код]

Фукідід вважав їх іберами, а Тімей із Тавроменія — автохтонним населенням. В XX столітті на підставі досліджень топонімики сиканів стали вважати вихідцями з Північної Африки[2].

У матеріальній культурі сиканів є значна подібність з культурою Мальти епохи мегалітичних храмів. Так, кераміка поселення Оньїна у Сицилії снаходить подібність з керамікою мальтійського доісторичного поселення Бордж ін-Надур.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Ильинская Л. С. Этнические и культурные контакты Западного и Восточного Средиземноморья в микенскую эпоху: Сицилия и Эгеида. М., 1983 г.
  • Немировский А. И. История раннего Рима и Италии, Воронеж, 1962.