Тохари

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тохари на фресці 6 ст., Музей індійського мистецтва, Берлін

Індоєвропейці

Індоєвропейські мови
Албанська  ·  Вірменська
Балтійські  ·  Кельтські
Германські  ·  Грецька
Арійські  ·  Італійські
Слов'янські  

мертві: Анатолійські ·  Палеобалканські (Дакська,
Фригійська, Фракійська) ·  Тохарські

Індоєвропейці
Албанці ·  Вірмени
Балти ·  Кельти ·  Германці
Греки ·  Індоарійці
Іранці ·  Романці ·  Слов'яни

історичні: Хетти ·  Кельти  ·  Германці  ·  Скіфи  · 
Іллірійці · 
Італіки  ·  Фракійці  ·  Тохари 

Протоіндоєвропейці
Мова ·  Суспільство ·  Релігія
 
Прабатьківщина індоєвропейців
Курганна гіпотеза ·  Анатолійська гіпотеза
Арктична гіпотеза · Вірменська гіпотеза · 
Курганна гіпотеза ·  Індійська гіпотеза · 
Теорія палеолітичної безперервності
Гіпотеза Меллорі
Гіпотеза неолітичної креолізації
 
Індоєвропеїстика

Тоха́ри (грец. Τοχάριοι), тогари, псевдотохари — індоєвропейський народ Центральної Азії (відомий з III–VIII століття н. е.), що розмовляв тохарськими мовами — імовірно найсхідніший носій мов індоєвропейської родини. Початково тохари проживали в Таримській западині (Сіньцзян-Уйгурський автономний район, Ганьсу). Про імовірний вигляд тохарів дозволяють судити таримські мумії.

Первинне місце проживання[ред.ред. код]

Тохари (псевдотохари) можливо походять від афанасієвської археологічної культури, що існувала в Мінусинському степу і на Алтаї. Імовірно, вони вийшли на південний схід і осіли на землях Тариму. Мова тохарів належить до західної групи індоєвропейських мов (група кентум), до якої відносяться мови кельтів, германців, італіків, але не індоіранців, що з ними вони були сусідами, мови яких належать до східної групи індоєвропейських мов (група сатем).

тохарська мова була поширена в тій же області, і, хоча перші свідчення мови відносяться до VI століття, непрямі свідчення, такі, як різниця між діалектами A і B, а також відсутність залишків тохарської за межами області, дозволяють вважати, що ця мова існувала у поселеннях тохарів у кінці першого тисячоліття до н. е.

За китайськими даними, під час правління імператора Цінь Ши Хуан-ді царство юечжів процвітало, але водночас постійно ворогувало з хунну на північному сході. Поруч з державою юечжів мирно сусідили тохари (псевдотохари), які тісно взаємодіяли з юечжі.

Гілки[ред.ред. код]

У науці поділяють тохарів на істинних (або справжніх, що є частиною юечжів і які послуговувалися східноіранськими північними діалектами, спорідненими з мовам скіфів[1], що пішли з кушанами на південь і дали ім'я області Тохаристан на території сучасного Афганістану), а також неістинних (псевдотохарів) — власне тих, на кого перенесли це ім'я китайці та ін., які, проте, розмовляли тохарськими діалектами, але не називали себе тохарами, на відміну від справжніх тохарів[2].

Розселення тохарів у Центральній Азії

Генетика[ред.ред. код]

Оприлюднене в лютому 2010 року генетичне дослідження залишків стародавніх мешканців Таримського басейну (в Синьцзян-Уйгурському автономному районі з найдавнішого шару кладовища (бл. 2000 р. до н. е.) показало, що ці люди належали до чоловічої гаплогрупи R1a1a[3].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Б. Лауфер вивчив п'ять юечжійських слів, що збереглися в записах династії Хань, і прийшов до висновку, що ці слова належали до мови північноіранської групи. Шосте слово  — юечжі  — він відновив з ​​урахуванням особливостей старокитайської фонетики, як sgwied-di, і зіставив його з добре відомим назвою Sogdoi, тобто Согд, причому префікс di витлумачив як суфікс множини за аналогією з осетинською, скіфською, согдійською та ягнобською мовами, зазначивши відмінність цієї групи від тохарської мови, близької до західноєвропейських і, отже, далекої від іранських. За виданням: «Bertold Laufer. The Language of the Jue-chi or Indo-Scythi-ans. Chicago, 1917, P. 14»
  2. Цитата «Оази Таримського басейну відіграли ключову роль в життєзабезпеченні регіону та організації торгівлі між країнами Заходу та Китаєм. Їхнє населення змішане. На крайньому заході та сході проживали іранці, в центрі  — європеоїдний індоєвропейський народ „тохари“. Цей етнонім узятий в лапки, бо вони так себе не називали, а отримали своє ім'я помилково. Індійці перенесли на них етнонім іраномовних кочівників, істинних тохарів.» [1]
  3. Evidence that a West-East admixed population lived in the Tarim Basin as early as the early Bronze Age[2]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Elizabeth Wayland Barber: The Mummies of Ürümchi. W. W. Norton & Company, New York 1999, ISBN 0-393-04521-8.
  • Suzanne Kappeler: Fabelwesen der Wüste. Antike Textilien aus Zentralasien in der Abegg-Stiftung. In: Neue Zürcher Zeitung. 17. Juli 2001, Nr. 163, S. 53. Auch auf: http://archiv.nzz.ch/books/nzzmonat/0/$7IE25$T.html
  • Kay Staniland: Rezension Zu: Elizabeth Wayland Barber: The Mummies of Urumchi. (Macmillan) In: New Scientist. 15. Mai 1999, S. 46.
  • Frühe Europäer in Fernost. In der chinesischen Provinz Xingjiang wurden jahrtausendealte Mumien mit westlichem Aussehen entdeckt. In: Geo.(-Magazin), Nr. 7 (Juli) 1994, S. 162–165.
  • Karl Jettmar: Die Tocharer, ein Problem der ethnischen Anthropologie? In: Homo. Vol . 47/1-3, 1996, S. 34-42.
  • Bruni Kobbe: Diese Superfrauen, die aus dem Osten kamen. Suche nach den legendären Amazonen — Mumien in China (…) legen eine heiße Spur. In: Weltwoche. Nr. 35, 27. August 1998. (online)
  • Karl Jettmar: Trockenmumien in Sinkiang und die Geschichte der Tocharer. Verlag von Zabern, Mainz 1998.
  • Victor H. Mair (Hrsg.): The Bronze Age and Early Iron Age Peoples of Eastern Central Asia. 1998.
  • Victor H. Mair: The mummies of East Central Asia in: Expedition, Volume 52, 2010, S. 23 ff. Online (PDF; 2,2 MB)
  • James Patrick Mallory: Bronze Age Languages of the Tarim Basin in: Expedition, Volume 52, 2010, S. 44 ff. Online (PDF; 1,9 MB)
  • Michael Zink: Der Mumien-Beweis. Europäer herrschten im alten China. In: Bild der Wissenschaft. 9/1999, S. 40-44.
  • Reinhard Schmoeckel: Die Indoeuropäer. Aufbruch aus der Vorgeschichte. Bastei-Lübbe-Verlag, Bergisch Gladbach 1999.
  • J. P. Mallory, Victor H. Mair: The Tarim Mummies. 2000.
  • Wolfgang Krause, Werner Thomas: Tocharisches Elementarbuch. Band I, Grammatik. 1960; Band II, Texte und Glossar. 1964, Carl Winter Universitätsverlag, Heidelberg.

Посилання[ред.ред. код]