Вульва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вульва на фотографії Петера Класгорста

Ву́льва (лат. vulva, organa genitalia externa, pudendum femininum) — назва зовнішніх жіночих статевих органів: лобку, великих і малих статевих губ, клітора, дівочої пліви, присінку піхви, промежини, отвору сечівника, а також залозистих та судинних структур, розташованих у проміжку між лобком і промежиною. Одна з головних ерогених зон.

Піхва не є частиною вульви, це внутрішній статевий орган.

Зміст

Етимологія[ред.ред. код]

Слово «вульва» є науково-медичним терміном, запозиченим з латини. Слово «vulva» (також раніша форма «volva») у латині походить від дієслова «volvere» — «обгортати», «повертати», «перевертати» (пор. «вольвокс», «револьвер»), а також «обдумувати», «обмірковувати». Буквально — «обгортка», «обкладинка». Латинське дієслово «volvere» походить від праіндоєвропейського кореня *wel- зі значенням «повертати», «обертати»[1].

Синоніми[ред.ред. код]

Поряд з медичним терміном «вульва», жіночі зовнішні статеві органи мають й інші назви. В українській мові це «пизда» (загальнослов'янське), «манда», «кицька» (можливо, калька з англ. «pussy» або фр. «minet», як і рос. «киска»). У літературі для позначення як вульви, так і жіночих статевих органів у цілому, колись широко уживалося слово «лоно» (воно також могло означати і жіночі груди). У ненормативній англійській вульва зоветься «pussy», «kitty», «cunt» або «fanny»; також існує безліч менш відомих позначень[2].

У західній культурній традиції все, пов'язане зі статевими відносинами, вважалося соромітним, непристойним, навіть гріховним і брудним. Отже, розмовні відповідники терміну «вульва» у європейських мовах носять досить непристойний відтінок і тому часто уживаються у лайливих висловах.

(Докладніше див. Ненормативна лексика)

Також вульву часто неправильно зовуть «вагіною», поширюючи на неї латинську назву піхви[3].

Опис[ред.ред. код]

Жіноча вульва:
1 — крайня плоть клітора;
2 — голівка клітора;
3 — малі статеві губи;
4 — присінок піхви;
5 — великі статеві губи;
6 — промежина;
7 — анальний отвір;
8 — лобок

Лобок[ред.ред. код]

Лобок (mons pubis) — ділянка нижньої частини черевної стінки, розташована у вигляді трикутника між двома пахвинними складками. Інші назви — «лоно», «Венерин горбок» (лат. mons Venus, mons veneris). Завдяки підшкірній жировій клітковині, яка інтенсивно розвивається в період статевого дозрівання, лобок виступає у вигляді підвищення — горбка. У зрілих жінок він вкритий коротким волоссям, з горизонтальною верхнею межею (оволосіння за жіночим типом).

Ріст волосся вгору по середній лінії живота до пупка зоветься оволосінням за чоловічим типом. У дівчаток до пубертатного періоду оволосіння на лобку відсутнє; після менопаузи воно значно рідшає: це пов'язане з гормональними змінами.

Великі статеві губи[ред.ред. код]

Великі і малі статеві губи

Великі статеві губи або великі соромітні губи (labia pudendi majora) — дві повздовжні шкіряні складки із сполучною тканиною та жировою основою, які зливаються на лобку і перед промежиною, утворюючи передню (commissura labiorum majorum pudendorum anterior) та задню (commissura labiorum majorum pudendorum posterior) злуки (спайки). Внутрішня поверхня великих статевих губ, яка містить сальні та потові залози, вкрита дуже ніжною шкірою, що має характер слизової оболонки. В нижній третині губ розташовані два органи, кожен розміром з горошину. Це бартолінові залози (glandulae Bartholini), які під час стевого збудження виробляють секрет лужної реакції, що зволожує вхід у піхву. Бартолінові залози альвеолярно-трубчасті, їхні вивідні протоки відкриваються у борозенці між малими статевими губами та дівочою плівою. Під шкірою верхньої межі великих статевих губ закінчується кругла зв'язка матки. У період менопаузи великі статеві губи зазнають атрофічних змін.

Статева щілина[ред.ред. код]

Статева щілина на епільованій вульві

Статева щілина (rima pudendi) — простір між великими статевими губами. Інші назви: «соромітна щілина», «Венерина улоговинка». У дівчат і жінок, що не родили, статева щілина майже завжди прихована завдяки тугості великих статевих губ[4].

Малі статеві губи[ред.ред. код]

Малі статеві губи, малі соромітні губи (labia pudendi minora) або «німфи» (лат. nymphae) представлені двома шкірними складками, розміщеними паралельно і досередини від великих статевих губ. Спереду вони роздвоюються на дві менші складки, які охоплюють зверху і знизу клітор, утворюючи його крайню плоть або каптур (praeputium clitoridis) та вуздечку (frenulum clitoridis).

Ззаду малі статеві губи зливаються з великими. Малі статеві губи у зрілих жінок містять велику кількість сальних залоз, у дівчаток на внутрішній поверхні малих губ сальні залози відсутні. В товщі малих статевих губ проходять численні судини, гладком'язеві волокна, нервові закінчення як в типових еректильних структурах.

Клітор[ред.ред. код]

Клітор (clitoris) розташований в передньому куті статевої щілини і складається з двох печеристих тіл (corposa cavernosa clitoridis), які за допомогою ніжок сполучаються з гілками лобкових кісток і, сходячись біля нижнього краю лобкового з'єднання, утворюють круглясте тіло (corpus clitoridis), що закінчується голівкою (gluns clitoridis). Ззовні клітор вкритий ніжною шкірою з великою кількістю сальних залоз, що виділяють смегму, він здатний до ерекції, добре оснащений нервами та кровоносними судинами.

(Докладніше див. «Клітор»)

Присінок піхви[ред.ред. код]

Присінок піхви або переддвер'я піхви (vestibulum vaginae) — частина піхви, обмежена з боків малими статевими губами, спереду — клітором, ззаду — задньою злукою вагіни, зверху — дівочою плівою. В присінок відкриваються сечівник, піхва, протоки парауретральних (glandulae paraurethrales) і бартолінових (glandulae Bartholini) залоз.

Сечівник[ред.ред. код]

Сечівник (urethra) у жінок 3-4 см завдовжки, дві третини його розташовані безпосередньо над передньою стінкою піхви. Він має внутрішній та зовнішній сфінктери. По його латеральній стінці розташовані парауретральні залози або залози Літтре (glandulae paraurethrales, glandulae urethrales, glandulae littrei), секрет яких слугує для зволоження сечівника. Їхні протоки відкриваються поблизу зовнішнього отвору сечівника, який знаходиться на 2-3 см позаду клітора.

Промежина[ред.ред. код]

Промежина (perineum) — простір між задньою злукою та анусом (акушерська промежина). Висота промежини у більшості жінок становить 3-4 см. Основу її складає сечостатева та тазова діафрагма.

Дівоча пліва[ред.ред. код]

Дівоча пліва (hymen) або гімен — сполучно-тканинна перетинка, яка є дном присінку піхви і межею між зовнішніми і внутрішніми статевими органами. Отвір дівочої пліви може мати різну форму, іноді таких отворів буває декілька. Дівоча пліва багата на дрібні кровоносні судини і нервові волокна, з чим пов'язана болючість і кровотеча при її розриві. Під час сексуальних стосунків дівоча пліва надривається, як правило, в радіальному напрямку і утворюються гіменальні сосочки (caruncula humenalis), а після пологів залишки її нагадують миртоподібні сосочки (caruncula mirtiformes).

Шкіра гомологічних органів: великих статевих губ (праворуч) і калитки (ліворуч)

(Див. також Дефлорація)

Статева гомологія[ред.ред. код]

Чоловічі і жіночі статеві органи розвиваються з тих же зародкових листків, отже, вони є гомологічними. Так, голівка клітора гомологічна голівці пеніса, печеристе тіло і ніжки клітора гомологічні печеристому тілу пеніса; кліторальні цибулини під шкірою малих губ — губчастому тілу. Крайня плоть клітора, великі і малі статеві губи гомологічні крайній плоті пеніса, чоловічій калитці й покривній шкірі пеніса відповідно. Бартолінові залози піхви гомологічні Куперовим (бульбоуретральним) залозам в основі пеніса.

Розвиток[ред.ред. код]

Внутрішньоутробний розвиток[ред.ред. код]

Статевий бугорок з навколишніми структурами на 9-11 тижні
Статеві органи жіночого ембріона на 17-му тижні

Розвиток ембріона жіночої статі починається у разі відсутності у зиготі SRY-гена (який міститься у Y-хромосомі). До девятого тижня його статева система невідрізнювана від ембріона чоловічої статі. Зі шостого тижня у зародка помітно випинання між ніжками, розміром не більше шпилькової голівки. Це статевий бугорок (Tuberculum genitale), який надалі перетворюється на клітор чи печеристі тіла пеніса. Його оточують урогенітальні (сечостатеві) складки, які у свою чергу, оточені лабіоскротальними (губнокалитковими) складками. Під бугорком розташований уретральний жолобок (сечостатевий синус). На 12-14-му тижні за допомогою ультразвукового обстеження з ймовірністю 50% можливо вже визначити стать: у жіночого ембріона статевий бугорок випинається як продовження хребетного стовпа під кутом менш ніж 30%. З того часу статева система жіночого і чоловічого ембріонів розвивається кожна своїм шляхом. Розвиток жіночих зовнішніх статевих органів спричиняється присутністю естрогену та інших гормонів організму матері. На 13-17-му тижні статевий бугорок розвивається у майбутній клітор. Тим часом урогенітальні складки розвиваються у малі статеві губи. Їхній розвиток аналогічний розвитку чоловічих статевих органів: вони наростають уздовж колишнього статевого бугорка, тільки у жіночих ембріонів здебільшого позаду його, утворюючи вуздечку клітора. Лабіоскротальні складки продовжують також рости й утворюють великі статеві губи; їхні передні та задні ділянки, зливаючись, формують спайки великих статевих губ [5]. Уретральний жолобок перетворюється на сечівник. На 20-й тиждень формування статевих органів у цілому завершено.

(Див. також Ембріональний розвиток людини)

У дитячому віці[ред.ред. код]

Вульва новонародженої дівчинки дещо збільшена через вплив підвищеного рівня матерніх гормонів крізь тканини плаценти. Клітор пропорційно до розмірів тіла теж трошки більший, ніж у дорослої жінки. Від одного року до початку статевої зрілості з вульвою не стається зовнішніх змін, вона росте пропорційно всьому організму.

У діторідному віці[ред.ред. код]

Вульва вагітної

Настання періоду статевої зрілості знаменується появою вторинних статевих ознак. Тканини вульви збільшуються і стають виразнішими. Область вульви стає темнішою: з'являється оволосіння, яке починається з великих статевих губ і закінчується на лобку, може поширюватися на внутрішню поверхню стегон і промежину. Виділяють кілька стадій оволосіння (періоди Теннера).

Перед початком статевого дозрівання вульва виглядає розташованою більш попереду, ніж у дорослих, тому зміни пропорцій статевих губ і статевої щілини добре помітні. Лобок також збільшується і починає видаватися уперед. Розташування шарів підшкірного жиру теж має свій вплив на формування вигляду зовнішніх статевих органів.

(Див. також Статеве дозрівання)

Під час пологів[ред.ред. код]

Як і піхва, вульва теж має розтягатися під час пологів, щоб забеспечити проходження голови немовляти. У певних випадках можливі надриви піхвового отвору, губ і клітора.

Після менопаузи[ред.ред. код]

Після менопаузи вироблення жіночих гормонів, зокрема естрогену, знижується. Це спричиняє редукцію діторідної системи. Лобок, клітор і статеві губи зменшуються у розмірах[6].

Волосяний покрив[ред.ред. код]

Волосяний покрив вульви

У статевозрілих жінок лобок покритий волоссям з горизонтальною верхньою межею, волосяний покрив часто присутній і на великих статевих губах. Початок оволосіння зовнішніх статевих органів є ознакою початку статевого зізрівання дівчинки. Він зв'язаний з початком функціонування яєчників виробленням ними статевих гормонів. У віці 10-11 років починається ріст пушкового волосся, на 13-14 років волосся стає жорсткішим і густішим. У рідкісних випадках волосся виступає за зону бікіні. У жінок після менопаузи оволосіння лобка зменшується у зв'язку зі зниженням рівня гормонів.

Застосовують різні методи звільнення від небажаного волосся: депіляцію (гоління волосся або хімічне зведення видимої частини волосся) і епіляцію (видалення волосся разом із волосяними цибулинами).

Вульва після епіляції

Ще у Стародавніх Єгипті та Греції у повій з'явився звичай виголювати волосся на цьому місці: з гігієничних міркувань і як відзнаку своєї професії. У мусульманських країнах видалення волосся як під пахвами, на лобку і промежині приписано релігійними звичаями. У західних країнах це стало звичним між 1915 і 1945 роками, але широкої популярності набуло тільки у 1980-х. Так сталося у багатьому завдяки тому, що порнографія, де виголений лобок був нормою, широко поширилася серед населення. Також, свою роль зіграло і поширення відкритих бікіні у 1970-80-х роках. Для багатьох жінок це давно є нормою[7]. Волосся може видалятися як повністю, так і частково; останнім часом увійшли у моду фігурна стрижка лобкового волосся (інтимна зачіска) і його вбирання різними прикрасами (бікіні-дизайн).

Див. також[ред.ред. код]

Класифікація[ред.ред. код]

Зовнішній вигляд вульви, розміри і форма її елементів індивідуальні для кожної жінки. Вони розрізнюються за розташуванням статевої щілини (ближче до лобка чи до анального отвору); забарвленням, яке пов'язане з загальною пігментацією тіла (від блідо-рожевого до темно-коричневого); формою і розмірами окремих частин (кітор і статеві губи можуть бути гіпертрофовані і сильно видаватися назовні). Залежно від цих ознак існує кілька типологій вульв, частіше за все порнографічного характеру.

Секреція[ред.ред. код]

Під час статевого збудження бартолінові залози виділяють секрет, який змащує вхід у піхву і полегшує введення фалоса. Сальні залози навколо клітора утворюють смегму, яка накопичується у складках малих статевих губ та біля клітора. Деякі дослідники припускають, що статеві органи жінки можуть виділяти особливу речовину, яка є жіночим феромоном і запах якої приваблює чоловіків. Але однозначної відповіді на це питання досі не знайдено[8][9].

Роль вульви у статевому житті[ред.ред. код]

Практично вся вульва пронизана нервовими закінченнями: загальна їхня кількість близько 8 тисяч. Іннервація у кожної жінки індивідуальна, тому універсальних рецептів попередніх пестощів при статевому акті немає. Типовими ерогенними зонами є клітор та область біля клітора, малі статеві та великі губи, промежина, і, зрозуміло, піхва від входу до першої третини.

Більшість жінок потребує попередніх пестощів перед уведенням фалоса у піхву: збудження у них наростає повільніше, ніж у чоловіків. Існує багато різновидів інтимних пестощів, як таких, що роблять пальцями рук (мануальні пестощі), так і таких, що роблять язиком і губами (оральні пестощі, кунілінгус, «грецькі пестощі»). Вони покликані зробити оргазм доступним кожній жінці, незалежно від будови її статевих органів і рівня сексуальної збуджуванності[10].

Вульва у циклі сексуальних реакцій[ред.ред. код]

Вульва у спокійному стані (ліворуч) і у збудженому (праворуч). Видно припухлі губи та зволоження збудженої вульви

Фаза збудження[ред.ред. код]

Спочатку починається виділення піхвової змазки. Воно спричиняється припливом крові (вазоконгестією) до стінок піхви. Великі статеві губи розгортаються, а малі статеві губи і клітор збільшуються у розмірах.

На відміну від чоловіків, у жінок приплив крові до статевих органів залишається зовнішньо непомітним.

Фаза плато[ред.ред. код]

Приплив крові до піхви примушує її набухати, зменшуючи розміри піхвового отвору приблизно на 30%. Починається ерекція клітора, який зміщується у напрямку до лобкової кістки, ховаючись у свою крайню плоть. Малі статеві губи товстішають приблизно у 2-6 разів. У результаті цього клітор опиняється прихованим, а його голівка частково захищеною від прямого дотику. Проте, чутливість клітора від цього не зменшується, а стимуляція лобка або статевих губ спричиняє його збудження. Все це супроводжується помітними змінами кольору малих статевих губ. У жінок, що ніколи не були вагітні, малі губи з рожевих стають яскраво-червоними, а у жінок, які вже народжували, забарвлення варіює від яскраво-червоного до темно-вишневого, оскільки густіша мережа кровоносних судин уможливлює сильніший приплив крові до цієї ділянки. Автори розвідки «Сексуальні реакції людини» В. Мастерс і В. Джонсон відзначають, що ефективна сексуальна стимуляція після цих змін завжди приводить до оргазму[11].

Фаза оргазму[ред.ред. код]

Безпосередньо перед фазою оргазму набухання клітора стає граничним, він ховається у свою крйню плоть (каптур). Деякі вважають це прийомом для захисту чутливої голівки під час оргазму, але слід зважати на те, що максимуму набухання сягає перед оргазмом і статевий член, гомологічний клітору. Цікаво, що на самій фазі оргазму не відмічають помітної реакції клітора[12]. Одразу після оргазму клітор буває настільки чутливим, що будь-яка стимуляція його викликає дискомфорт[13].

Фаза розслаблення[ред.ред. код]

Починається відплив крові від статевих органів (у разі відсутності оргазму повільніший). Піхвовий отвір повертається до своїх нормальних розмірів. Клітор і статеві губи знову набувають своїх звичайних форми і кольору.

Див. також[ред.ред. код]

Вульва і здоров'я жінки[ред.ред. код]

Догляд[ред.ред. код]

Мері Кассат. «Джулз витирає її мати», 1900

Догляд статевих органів дівчинки складніший, ніж у хлопчиків. Купати їх необхідно тільки у чистій воді і у чистій ванночці, у противному разі мікроби і бруд можуть легко потрапити до статевих органів і викликати подразнення. Під час купання статеві органи дівчинки обмиваються виключно зпереду назад, щоб звести до мінімуму потрапляння води і бруду з анального отвору усередину. Після завершення процедури купання статеві органи просушують за допомогою стерильної серветки, якою промочують область щілини, статевих губ і пахвинної складки[14].

Август Ридель «Купання дівчини», 1837

Доросла жінка теж винна доглядати свої статеві органи з обережністю: їхня оболонка чутлива та вразлива. Не варто терти їх мочалкою чи губкою: можна завдати мікроскопічних подряпин. Подмиватися необхідно теплою водою. Під час підмивання слід робити порухи рукою від лобка до заднього проходу, щоб не занести на вульву хвороботворні мікроби з прямої кишки. При використовуванні струменя душа він також має бути спрямований у тому ж напрямку, не можна направляти струмінь прямо у піхву: так змивається змазка, що дозволяє мікробам проникнути усередину. Рухи руки при уживанні туалетного паперу аналогічні рухам при підмиванні. Для витирання після миття використовують чистий м'який рушник, який винен бути індивідуальним. Витиратися слід акуратно, краще уживати спеціальний рушник для інтимної гігієни. Для миття шкіри навколо статевих органів можна уживати звичайне мило, а для статевих губ та піхвового отвору необхідно застосовувати спеціальні гелі та мила для жіночої гігієни: вони не порушують міклофлори і не подразнюють слизову оболонку. Використовуаання для цих цілей звичайного мила може привести до порушення кислотно-лужного балансу піхви. Під час місячних не слід приймати ванну та купатися у водоймах, також бажано відмовитися від статевих зносин: у критичні дні статеві органи вразливіші до зараження, ніж у звичайні[15].

Мити статеві органи слід не менш одного разу на добу, при неможливості прийняти ванну слід уживати спеціальні гігієнічні серветки.

При уживанні прокладок їх міняють не рідше ніж 3-4 разів на добу, щоб уникнути розмноження мікробів, яке приводить до запалення. Тампони міняють кожні три години, інакше може виникнути сухість і розмноження мікроорганізмів.

Спринцювання проводять тільки з медичних показань, здоровим жінкам робити його не рекомендується.

Спідня білизна винна бути з натуральних тканин (льон, бавовна, шовк)[16], мокрі купальні костюми краще знімати після купання.

Травми[ред.ред. код]

Тканини вульви дуже багаті на нервові закінчення, їх налічується близько 8 000. Це робить вульву надзвичайно чутливою як до пестощів, так і до болю. Випадкові пошкодження рідкісні завдяки її прихованому розташуванню.

Аномалії розвитку[ред.ред. код]

Зрідка зустрічаються аномалії вульви, які можуть бути як уродженими, так і набутими. Уроджені аномалії можуть спричинити складнощі з визначенням статі новонароджених[17].

Гіпертрофія малих статевих губ

Гермафродитизм — двостатевість, наявність як жіночих, так і чоловічих ознак. Істинний гермафродитизм (одночасова наявність жіночих і чоловічих статевих залоз) зустрічається украй рідко. При фальшивому жіночому гермафродитизмі внутрішні статеві органи формуються правильно, а зовнішні — деформуються: великі статеві губи утворюють подобу калитки, збільшений клітор стає схожим на чоловічий статевий член тощо. Причиною виникнення жіночого псевдогермафродитизму може бути уроджений адреногенітальний синдром. Ця патологія виникає також від уживання матір'ю під час вагітності великих доз прогестерона або андрогенів. У рідких випадках причиною буває синтез андрогену пухлиною яєчника або надниркової залози[17].

Частою причиною уроджених аномалій вульви є уроджена гіперплазія кори надниркових залоз. Вона може спричинити такі аномалії, як гіпертрофія клітора (кліторомегалія), розташування отвору сечівника біля самої основи клітора, зрощення статевих губ, потовщення тіла промежини, спільний отвір сечівника і піхви, відсутність лабіоскротальних складок. Серед інших уроджених аномалій — розщеплення клітора, агенезія (відсутність) клітора, суцільна дівоча пліва (атрезія гімена), утворення клоаки без розділення сечового міхура і піхви унаслідок неповного розвитку[18][19].

Іноді спостерігається гіпертрофія малих статевих губ, яка може бути спричинена як зовнішнім впливом (мастурбація), так і спадковістю. Відома як расове явище у готтентоток і бушменок, іноді відмічається і у європейських жінок. Малі губи при ній сягають надзвичайної величини і звисають на зразок фартуха в область промежини, за що ця аномалія отримала назву «готтентотського фартуха»[20].

Хвороби[ред.ред. код]

Тканини зовнішніх жіночих статевих органів вельми вразливі. Потрапляння бруду, мікроорганізмів може спричинити серйозні хвороби. До числа захворювань вульви відносять:

У період менопаузи, коли проходить процес зворотнього розвитку жіночих статевих органів, можуть з'явитися крауроз і лейкоплакія[21].

Недоглядання правил гігієни, застосовування деяких мийних засобів спричиняють свербіж вульви, який також може слугувати симптомом деяких захворювань[22]. Зокрема, це він може бути ознакою педикульозу (укуси лобкових вошей) і корости (кліщі можуть поражати і великі статеві губи).

Хірургічні втручання[ред.ред. код]

Каліцтва[ред.ред. код]

Під каліченням жіночих статевих органів (англ. female genital mutilation (FGM)) розуміють часткове чи повне видалення зовнішніх статевих органів жінки або інше травмування жіночих статевих органів з немедичних показань (з культурною, релігійною або іншою метою).

Подібні процедури прийняте звати «жіночим обрізанням» (за аналогією з видаленням крайньої плоті у чоловіків). Воно поширене у багатьох країнах світу, особливо в Африці та деяких мусульманських країнах Азії. Подібна практика здебільшого здійснюється традиційними «обрізувальниками», які часто грають ключові ролі у суспільствах, наприклад, замінюють акушерів. Проте, зараз понад 18% всіх подібних операцій виконуються професійними медиками, наявна тенденція зростання.

Жіноче обрізання правознавці всього світу розглядають як порушення прав дівчаток і жінок. Воно відбиває глибоко вкоріненну нерівність між статями і складає крайню форму статевої дискримінації. Виконуване майже завжди у дитячому віці, воно є порушенням і прав дитини. Також порушує особисте право на здоров'я і тілесну недоторканність, право на захист від катувань і жорстокості, нелюдяного і принизливого поводження, а також право на життя (якщо процедура закінчується смертю).

Подібні операції підрозділяють на чотири типи:

  • Клітородектомія — часткове чи повне видалення клітора, або (у дуже рідкісних випадках) тільки його крайньої плоті.
  • Ексцизія — часткове чи повне видалення клітора і малих статевих губ (іноді з видаленням великих).
  • Інфібуляція — звужування піхвового отвору, яке унеможливлює статевий акт. Застосовується для гарантії незайманості дівчини.
  • Інші — решта шкідливих втручань до жіночих геніталій з немедичних цілей, напр. проколювання, пірсинг, надрізування, вишкрябання, припалювання[23].

(Докладніше див. «Жіноче обрізання»)

Пластика[ред.ред. код]

Хірургічне зменшення статевих губ та крайньої плоті клітора

Пластичні операції на зовнішніх жіночих статевих органах включають: видалення зморшок, зменшення розміру статевих губ (лабіопластика), відновлення дівочої пліви (гіменопластика), оголення клітора або зменшення його розмірів (кліторопластика). Втім, за думкою членів комітета Американського Конгресу Акушерів та Гінекологів (2007 р.), безпека подібних операцій ніким не підтверджена і жінки винні усвідомлювати негативні наслідки хірургічного втручання, такі як інфекція, поява болів при статевому акті, спайки і шрами[24]. Водночас зі зростанням популярності таких пластичних операцій вони піддаються критиці з боку опозиційного руху кіберфеміністських груп і платформ, об'єднаних під загальною назвою «Рух гордості статевими губами» (англ. «Labia pride movement»). Головним предметом критики є те, що жінкам нав'язується твердження про кращість статевих губ невеличкого розміру. Це вимушує багатьох жінок відчувати свою неповноцінність і погоджуватися на операцію, на яку нема ніяких медичних показань[25].

Див. також[ред.ред. код]

У культурі й мистецтві[ред.ред. код]

У мистецтві кам'яної доби[ред.ред. код]

Знаки вульви різних часів та народів

Зображати жіночі статеві органи люди почали ще у доісторичні часи. У печері Абрі-Кастанет у Франції було знайдено найдавніше у світі зображення жіночої вульви, її вік визначається у 35-37 тис. років. Малюнок був вирізаний у вапняній стелі печери і розфарбований охрою[26]. Ретельно пророблена вульва і на багатьох фігурках «Палеолітичних Венер».

У митецтві стародавніх цивілізацій[ред.ред. код]

Особливою пошаною вульва користувалася у язичницьких цивілізаціях: у шумерів, єгиптян, вавилонян, індійців, де вона поряд з чоловічим статевим органом розглядалася як символ плодючості та народження нового життя. У шумерському епосі розповідається про Інанну — богиню кохання та плодючості, яка відповідає вавилонській Іштар та грецькій Афродіті; згадується і її вульва, наприклад в історії її кохання з пастухом Думузі: «вона притулилась спиною до яблуні, її вульва була прекрасна для ока». Інанна так описує їхнє кохання:

«Він обвив мої стегна м'якими руками
Наповнив пастух Думузі моє лоно жирним молоком
Він гладив волосся лобка
Він вимусив мою матку намокнути
Він поклав руки на мою божественну вульву
Він пестив мене на постелі...»[27]

В індуїзмі та буддизмі[ред.ред. код]

В індуїстській і буддійській культурах відомий багатозначний символ «йоні», який є стилізованим зображенням вульви, хоча може також символізувати піхву, матку і взагалі жіноче начало. Часто зображається разом з лінгамом. Слугує символом богині Шакті — дружини Шиви.

(Докладніше див. «Йоні»)

У західному мистецтві[ред.ред. код]

Шіла-на-Ґіґ XII ст. на церкві у Кілпеку, Гірфордшір, Англія

Приховані зображення вульви зустрічаються і у західному традиційному мистецтві. Так, мандорла (ореол, утворений двома дугами), веде своє походження від стилізованого рисунка плода мигдаля — одного зі символів вульви. Деякі бачать замасковану вульву у стрільчастих арках і оживах готичної архітектури[28]. Фігуру, схожу зі виглядом жіночого статевого органа, утворює й розріз рукава жінки на картині Леонардо да Вінчі «Дама з горностаєм»[29].

Окремо слід згадати і кам'яні фігури жінок з гротескно збільшеною вульвою, які зустрічаються на середньовічних будовах на території всій Західної Європи, особливо в Ірландії та Великій Британії, часто у тандемі з чоловічими фігурами. Подібні скульптури прийнято звати Шіла-на-Ґіґ. Вона являє собою фігуру літньої жінки, яка сидить навпочіпки і демонструє свою гігантську вульву, розсуваючи її руками. Незважаючи на явний еротичний зміст, подібні фігури часто зустрічаються навіть на церквах. Згідно з однією версій, вони призначалися для викривання гріха похоті. За іншою, створення цих статуй є пережитком язичницьких вірувань, зв'язаних з культом Богині-Матері[30].

Густав Курбе. «Походження світу». 1866 р.
«Леда і Лебідь». (Приписується Франсуа Буше.) Близько 1740 р.

Оголяти статеві органи у більшості культур вважалося непристойним. Навіть античне митецтво зображає повністю оголеную лише богиню кохання Афродіту (Венеру). У багатьох випадках богиня прикриває вульву рукою (так звана «Venus Pudica» — «Сором'язлива Венера»). У добу Відродження та Нового часу художники, зображуючи оголене жіноче тіло, частіше старалися прикрити «соромітне місце» елементами одягу, рукою («Венера Урбінська» Тіціана), пасмом волосся («Народження Венери» Боттічеллі), квіткою («Гріхопадіння» Гуго ван дер Гуса), гілкою з листям («Адам і Єва» Л. Кранаха старшого), листком фігового дерева («Адам і Єва» А. Дюрера) або просто розташовуючи фігуру у належному ракурсі. Навіть тоді, коли художник залишав місце між стегнами неприкритим, він все рівно уникав його деталізації («Зевс і Леда» Леонардо да Вінчі, «Маха оголена» Ф. Гойї, «Народження Венери» А. В. Бугро). Картини, головним предметом яких є сама вульва, відомі у митецтві доби рококо («Леда і лебідь» Ф. Буше). Є випадки зображення вульви й художниками-реалістами XIX ст. («Походження світу» Г. Курбе).

У японському мистецтві[ред.ред. код]

Гравюра Кацусіка Хокусая «Фукуюсо» («Кохання-Горицвіт»)

Об'ектом японських еротичних гравюр сюнга часто слугує вульва. Зображення статевих органів (причому часто неприродно гіпертрофованих) було звичайною річчю у мистецтві Японії. Японці звертали особливу увагу як на жіночі, так і на чоловічі геніталії, на відміну від китайців виписуючи їх з усіма подробицями: складками і судинами, при цьому часто збільшуючи їх до ненормальних розмірів. У неподготованого європейського глядача багато які зразки подібного виду мистецтва можуть викликати почуття відрази. Такий підхід до зображення людей є і наслідком різних поглядів на виражальні засоби. У художніх традиціях Європи естетика проявлялася в обрисах тіла та рисах обличчя, а еротика засновувалася на вторинних статевих ознаках (будові тіла, стегнах, грудях). У Японії естетика виражалась за допомогою ретельно виписаного одягу, а еротика прямим показом статевих органів, непристойним у західному мистецтві. Притому, що само оголене тіло з'являється на таких гравюрах нечасто: на гравюрах доби Едо можна побачити одягнутих жінок, у яких видно тільки ноги і статеві органи. У мистецтві доби Хейан тільки на гравюрах Какігакі-дзосі та Фукуро-дзосі чоловіки і жінки повністю оголені. Гравюри-сюнга Кацусіка Хокусая з серії «Елонцубі но хінагата» («Моделі вульв») показують вроду жіночих форм, увиразнюючи деталі, які західні художники та мистецтвознавці, виходячи з упереджень і передсудів, визнали б неестетичними або просто потворними.

Зображення трьох вульв з японської гравюри

Досі вульва розглядається як єдина сексуально приваблива область у жіночому тілі: навіть стриптиз в Японії винен закінчуватися неодмінним оголенням вульви з наступним її вивченням клієнтами. До речі, японське уявлення про вульву як про єдину жіночу принаду спричинило появу специфічної японської цензури: статеві органи і особливо лобкове волосся на картинах, фотографіях і у кіно ретушують, затемнюють або затуляють «мозаїкою».

Реформи Мейдзі впровадили у країні західну пуританську мораль. У добу Тайсе еротика опинилася під забороною: забороняли не тільки еротичні оповідання і романи, але навіть академічні праці з теми історичних і медичних аспектів міжстатевих стосунків. Це тривало до початку 1960-х років, коли сексуальна революція прийшла і до Японії. Хоча у пресі з'явилися фотографії оголених жінок, волосся на лобку залишилося під суворою забороною. Питання про це залишався ключовим протягом 1970-1980-х років. На теперішній час цензурні закони послаблені і зображення лобкової порості допускається, але досі має місце дивна річ: у той час як вважається нормальним виставляти зображення фалосів на фестивалях і показувати на сцені статеві зносини (фарс кьоген), показ статевих органів залишається офіційно забороненим[31][32].

В інших культурах[ред.ред. код]

Різні народи світу мають різні погляди щодо показу жіночих грудей, але статеві органи вимагають приховувати майже всі. Так, Саарти Баартман (відома як «Готентотська Венера»), яку демонстрували публіці у Лондоні на початку 19 ст., відкривала погляду свої величезні сідниці, але ніколи не дозволяла собі відкрити глядачам своєї вульви.

У міфі індіанців клікітатів у героя, названого сина Койота, було сім дружин: улюблені ним Сарана і Горлиця мали чорні вульви, а у решти (Мишей) вульви були білими[33].

(Див. також «Vagina dentata» — «піхва з зубами»)

Гелловінський костюм «Вульва»

Наші часи[ред.ред. код]

Їржі Ружек, Чеські Середгори. 2006 рік

Двадцяте століття змінило багатотисячолітні погляди на роль жінки у суспільстві, але ставлення до місця вульви у художній культури, у цілому, не змінилося. На початку XXI ст. зображення жіночих статевих органів не з медичною метою більшістю людей розглядається як порнографія. Зображення жіночих статевих органів у мистецтві іноді набуває відверто провокаційних, епатажних форм. Так, деякі сучасні скульптори (Фернандо де ла Яра, Поль Бетман, Корнеліус Рихтер) створюють об'ємні зображення вульви, часто величезних розмірів. Костюми на маскарадах з нагоди Гелловіна відзначаються своєю незвичайністю, останнім часом серед них зустрічаються і костюми, які представляють собою статеві органи, як чоловічий, так і жіночий. Костюм «Вульва», червоного і рожевого забавлення, більш чи менш детально зображує жіночий статевий орган[34].

Прикраси[ред.ред. код]

Окрім інтимних стрижок та бікіні-дизайну, існують інші способи вбирання зовнішніх жіночих статевих органів. Так на лобку деякі жінки роблять татуювання (відоме як «інтимне тату»).

У деяких народів Південно-Східної Азії, від Індії до Індонезії, здавна існує традиція робити пірсинг на статевих органах. Так, пірсинг статевого члена згадується у Камасутрі у ІІ ст. За останніх часів інтимний пірсинг поширився у західних країнах, як серед чоловіків, так і серед жінок. Мотивом до носіння подібних прикрас слугує не тільки бажання виділитися, проявити індивідуальність, але й поширена думка, що кілечки і бусинки на статевих органах надаватимуть додаткової стимуляції ерогеним зонам[35].

Пірсинг роблять на різних частинах вульви: лобку, кліторі (зокрема, на його каптурі), великих і малих статевих губах, передсінку піхви. Налічують до десятка різновидів жіночого генітального пірсингу: пірсинг клітора, пірсинг каптура клітора, пірсинг статевих губ, пірсинг «трикутник», пірсинг «виделочка» («fourchette»), пірсинг «Нефертіті», пірсинг «Ізабелла», пірсинг «Кристина» і пірсинг «Принцеса Альбертина».

(Докладніше див. Інтимний пірсинг)

Символізм вульви[ред.ред. код]

Венера у мушлі — символі вульви. Картина А.-П. Піку

Жіноча вульва символізує народження, нове життя. Образ вульви давні народи бачили у багатьох предметах навколишнього світу. Поширене порівняння жіночих статевих органів з гарною квіткою півонії, лотоса (цікаво, що у рослинному світі вульві відповідає приймочка — частина квіткової маточки). З вульвою зв'язуються предмети, що складаються з двох витягнутих, довгастих стулок — ромб (ромб з крапкою або рискою у центрі — одне з її позначень), ворота, двері, мандорла, мушля (особливо каурі і гребінець — він присутній на картинах на тему народження Венери). У китайській традиційній культурі вульву символізують голкове вушко (у той час як кінчик символізує чоловічий статевий орган), гранат, відоме порівняння вульви з «весняною вишнею». Завдяки тому, що насінна коробочка розрізаного уздовж плода нагадує жіночий статевий орган, символом вульви стало і яблоко[36]. Спіраль — багатозначний символ; у символіці статі зазвичай означає жіноче начало і вульву завдяки образу спіралі у мушлі. Символізм вульви частково збігається з символізмом піхви.

У тварин[ред.ред. код]

Вульва присутня у самиць всіх плацентарних і сумчастих ссавців. У більшості звірів наявні лише великі статеві губи, малі існують тільки у приматів. Дівоча пліва присутня тільки у приматів, сумчастих, гризунів і копитних. У молодих самиць кротів статевий отвір відсутній, а у дорослих відкритий тільки у період розмноження (щоб перешкоджати потраплянню туди ґрунту). У самиць гризунів, комахоїдних і кажанів після статевого акта у вульві утворюється слизовий корок, який замикає вхід до піхви[37].

Термін «вульва» може також уживатися щодо зовнішнього статевого отвору самиць інших тварин, наприклад, круглих червів (Nematoda).

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Назва шведського концерну Volvo буквально значить: «я кочуся» і походить від того ж латинського дієслова «volvere», що й слово «вульва»[38][39].
  • Питомо українська назва вульви і піхви — «пизда» — у сучасній мові вважається непристойною. Це слово відоме всім слов'янським мовам: рос. пизда, біл. пізда, польськ. чеськ., словац. pizda, серб.-хорв. pízda/пи́зда (пристойний відповідник для вульви — «stidnica»/«стидница»), словен. pizda.[40] Також запозичене у румунську та молдавську мови (pizda/pizdă). Загальнослов'янське «пизда» споріднене з латиським pīzda (також «peža», пристойний відповідник — «maksts»), литовським pyzda (значення аналогічні слов'янським), давньопруським peisda («сідниці»).[41] Уживане зараз щодо жіночих статевих органів, колись це слово мало інше значення — «сідниці», «гузка»[42]. Згідно з етимологією, запропонованою американським лінгвістом Ериком П. Гемпом у 1968 році, праслов'янське *pizda походить від прабалтослов'янського *pīˀsdāˀ, праіндоєвропейського *písdeh₂ (утворене зі *h₁epi  — «на», «чим» і *sed- — «сидіти»). Буквально: «на чому сидять», «чим сидять».[43] Аналогічно в праіндоєвропейській мові утворене слово *nisdós (зі *ni — «на», «вниз», і *sed- — «сидіти»; буквально: «де сидять», «у чому сидять»), від якого походить українське «гніздо», а також латинське nīdus, англійське nest, санскритське «ніда»  (नीड) — з аналогічними значеннями[44].
  • Незважаючи на те, що слово «вульва» — латинське за походженням, самі давні римляни уживали його тільки у значенні «обгортка», у той час як для позначення жіночих статевих органів (як вульви, так і піхви) у них існували інші слова. Це могли бути як евфемізми: «sinus» (буквально — «пазуха») і «fossa» («яма»), так і їхнє пряме позначення — «cunnus», яке, припускають, було питомою латинською назвою вульви і піхви[45]. (слово «cunnus» — чоловічого роду, відома також форма жіночого роду — «cunna»). Щодо походження цього слова висувалося кілька версій. Воно вважалось вельми непристойним, уживалося у непристойних написах (графіті) і «пріапеях» (соромітних віршиках)[46]. Похідними від нього є непристойні назви жіночого статевого органа у багатьох романських мовах: фр. con, кат. cony, ісп. coño, гал. cona, порт. cona, сард. cunnu, староіт. cunnaкалабрійських говірках слова «cunnu» and «cunna» означають «дурень» і «дурна» відповідно; у східнороманських мовах латинське слово не зберіглося, будучи витісненим слов'янським pizda/pizdă[47]). Від цього слова походить і термін «кунілінгус».
  • У геральдиці щит герба неодружених жінок та удів має форму ромба — одного з символів вульви[48].
  • У рослинному світі вульві відповідає приймачка — верхня частина квіткової маточки покритонасінних. На відміну від вульви тварин і людини, приймачка рослин не є зовнішнім виходом статевих шляхів, а лише своєрідним «ґрунтом», на якому проростає пилкове зерно. Пилкова трубочка (проросле зерно), яка відповідає статевому члену, доставляє чоловічі статеві клітини у зав’язок.

Галерея[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Грищенко В. І. Гінекологія. Харків, 2003, с.32-34

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Online Etymology Dictionnary http://www.etymonline.com (англ.)
  2. Wikisaurus:vulva. 
  3. Lerner, Harriet. ‘V’ is for vulva, not just vagina. 
  4. Устройство половых органов женщины. 
  5. External genital changes in Fetus development. 
  6. Vulva Development. 
  7. Pubic Hair Removal: Shaving. 
  8. ФЕРОМОНЫ: ЛЮБОВЬ С ПЕРВОГО НЮХА?. 
  9. Сексологический словарь. 
  10. О греческих ласках и ласках Кофрея. 
  11. Мастерc У., Джонсон В., Колодни Р. Основы сексологии. 
  12. Клитор. Сексологический словарь. 
  13. Sexual Arousal Changes in the Vulva. 
  14. Как ухаживать за половыми органами?. 
  15. Деликатная тема: как правильно ухаживать за интимной зоной?. 
  16. Как ухаживать за половыми органами?. 
  17. а б Врожденные аномалии вульвы. 
  18. Аномалии девственной плевы, вульвы, влагалища. 
  19. Пороки развития половых органов у девочек. 
  20. Большая Медицинская Энциклопедия. 
  21. КРАУРОЗ И ЛЕЙКОПЛАКИЯ НАРУЖНЫХ ПОЛОВЫХ ОРГАНОВ ЖЕНЩИНЫ. 
  22. Зуд вульвы. 
  23. World Health Organization: Female genital mutilation. 
  24. American College of Obstetricians and Gynecologists (2007). Vaginal “Rejuvenation” and Cosmetic Vaginal Procedures. 
  25. TRACY CLARK-FLORY. The “labia pride” movement. 
  26. Старейшая вульва в мире. 
  27. И.Федоров. Секс в Древнем Шумере. 
  28. Вульф, Наоми (2015). Вагина. Новый взгляд на женскую сексуальность. Москва: Альпина Юнайтед Пресс. 
  29. Schneider., Norbert. The art of the portrait: masterpieces of European portrait-painting. 
  30. Ирландские символы: Шила на Гиг. 
  31. Особенности японского эротического искусства. Эдо. 
  32. ЭРОТИЧЕСКОЕ ИСКУССТВО ЯПОНИИ ЧАСТЬ 2. РАЗМЕРЫ ГЕНИТАЛИЙ И ЮМОР В ЭРОТИКЕ. 
  33. Леви-Строс К. Мифологики. Т.4. С.247. 
  34. A Gynecologist Rates Your Vagina Halloween Costumes. 
  35. Can selfish lovers ever give as good as they get?. 
  36. Тресиддер, Джек (2001). Словарь символов. Москва: Фаир-Пресс. 
  37. Век млекопитающих. Репродуктивная система. 
  38. История Volvo - Смольнинский автоцентр
  39. Volvo - Ogear
  40. Appendix:Proto-Slavic/pizda
  41. Appendix:Proto-Balto-Slavic/pīˀsdāˀ
  42. Пор. англійське сленгове «fanny» у британському варіанті означає вульву, в американському — сідниці
  43. Appendix:Proto-Indo-European/písdeh₂
  44. Appendix:Proto-Indo-European/nisdós
  45. cunnus. 
  46. Three Sexual Poems by Marcus Valerius Martialis. 
  47. Румунська Вікіпедія
  48. Эскурс в геральдику. Наследование гербов.