Трубкокрут дубовий
| Трубкокрут дубовий | ||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Трубкокрут дубовий Attelabus nitens (Scopoli, 1790)
| ||||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||
| Attelabus nitens Scopoli, 1763 | ||||||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||||||
| [1]
Rhinomacer coccineus Geoffroy, 1785; Attelabus curculionoides Linnaeus, 1767; Attelabus balcanicus K. Daniel & J. Daniel, 1898; Attelabus curculionoides Linnaeus, 1767; Attelabus fascicollis Reitter, 1916; Attelabus hispanicus Jekel, 1860; Attelabus maculipes Kuster, 1845; Attelabus marginalis Pic, 1898; Attelabus obscurior` Pic, 1898; Attelabus pulvinicollisJekel, 1860 | ||||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||||
|
Трубкокру́т дубо́вий, Attelábus nítens — вид жуків родини Трубкокрути (Attelabidae). Це комаха 4 — 6 мм завдовжки, яка може завдавати помітної шкоди дубам[2].
Зовнішній вигляд[2][ред. | ред. код]
Основні ознаки:
• кігтики біля своєї основи зрослися;
• внутрішній край передніх гомілок загублений, гомілки мають на вершині гачкоподібний зубець;
• вилиці паралельні або розширені дозаду і не мають перетяжки у вигляді шиї, передній край передньоспинки із добре помітною перетяжкою;
• надкрила блискучі, голі, за плечима з рядами тонких неглибоких рядів точок, проміжки між рядами пласкі;
• тіло загалом чорне, передньоспинка і надкрила червоні, інколи ноги теж часткового червоні;
• голова трохи видовжена, зверху опукла біля місця прикріплення вусиків.
Спосіб життя[ред. | ред. код]
Жуки активні вдень. У разі найменшої небезпеки (майнула тінь від птаха, щось струсонуло гілку і т.і.) вони миттю піджимають ноги і падають. Опинившись у траві або на ґрунті попід деревом, вони певний час лишаться нерухомими (танатоз). Жуки харчуються, обгризаючи края молодих листків дуба, каштана, інколи — ліщини, берези, граба і бука[3]. Цими ж рослинами харчується і личинка.
Життєвий цикл[ред. | ред. код]
Після парування самка підшукує листок кормової рослини для відкладання яєць. Спершу вона обстежує листок, оцінюючи його розміри[4]. Потім прогризає листок по особливій траєкторії з одного краю та з іншого. Два погризи йдуть назустріч один одному, але не з'єднуються, бо між ними лишається неушкодженою центральна жилка. Жук лише робить на ній неглибокий надгриз. Завдяки йому й загальному пошкодженню інших, дрібніших жилок, листок трохи в'яне. Це дозволяє жуку згорнути з нього видовжений пакуночок, який висить на центральній жилці і не розгортається. Математичне моделювання показало, що роблячи надрізи, самка інстинктивно «розв'язує» досить складне завдання, яке можна сформулювати так: «Побудова еволюти за заданою евольвентою»[5].
Всередину пакуночка самка відкладає яйце, з якого згодом виходить біла, вкрита волосками личинка. Вона вигризає тунель у листковій м'якоті. Звичайно, пакуночок із часом відривається і опиняється на землі. Личинка виходить, зимує у ґрунті і заляльковується навесні. Жуки нового покоління з'являються у другій половині квітня-травні і розлітаються у пошуках кормових дерев. Комаха дає одне покоління на рік[3].
За сезон самка згортає до 30 листків, відкладаючи у кожен до 5 яєць[6].
Географічне поширення[ред. | ред. код]
Вид поширений майже по всій Західній Палеарктиці: від Португалії та Франції до Туркменістану, включаючи Україну і доходячи на півночі до Великої Британії і Фінляндії[1].
Значення у природі та житті людини[ред. | ред. код]
Подібно до інших видів, дубовий трубкокрут є невід'ємною ланкою природних екосистем, споживаючи рослинні тканини і стаючи здобиччю тварин — хижаків та паразитів. Звичайно, чисельність цього виду незначна, і втрати від його діяльності економічно невідчутні. Шкода від нього може виявитись помітною у агроценозах — лісосмугах, штучних лісових масивах, парках та декоративних насадженнях.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Alonso-Zarazaga, M.A.: Attelabidae, p. 134. — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. — Leiden: Brill, 2013. — 700 pp.
- ↑ а б Тер-Мнасян, М. Є.. 81. Сем. Attelabidae — Трубковёрты, с. 485. Определитель насекомых европейской части СССР в пяти томах (под общ. ред. Г. Я. Бей-Бієнко). Том 2. Жесткокрылые и веерокрылые. Ред. тома: Е. Л. Гурьева и О. Л. Крыжановский. (Определители по фауне СССР, издаваемые Зоологическим институтом АН СССР», вып. 89). М.-Л.: Наука, 1965. 668 с.
- ↑ а б Вредители сельскохозяйственных и лесных культур. Под ред. В. П. Васильева. 2-е изд. К.: Урожай, 1988. — 576 с.
- ↑ Sakurai K. 1990. Leaf size recognition and evaluation by some attelabid weevils Deporaus sp. // Behaviour 115 (3–4): 348–-370
- ↑ Плавильщиков Н. Н. . Занимательная энтомология. 2-е изд. М.: Дет. лит. 1990. — 192 с.
- ↑ Urbanová Z., Urban Ja. Attelabus Nitens (Scop.) — an Abundant but Biologically Little Known Species from the Family of Attelabidae (Coleoptera) // Acta Universitatis Agriculturae et Silviculturae Mendelianae Brunensis, 2016, 64(5): 1675—1696