Тумащ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Тумащ
Давньоруське городище в с.Старі Безрадичі (Обухівський район), дитинець.jpg

50°09′22″ пн. ш. 30°33′57″ сх. д. / 50.15617080002777328° пн. ш. 30.56593890002777769° сх. д. / 50.15617080002777328; 30.56593890002777769Координати: 50°09′22″ пн. ш. 30°33′57″ сх. д. / 50.15617080002777328° пн. ш. 30.56593890002777769° сх. д. / 50.15617080002777328; 30.56593890002777769
Тип стародавнє містоd
городище і фортеця
Країна  Україна
Розташування Старі Безрадичі Обухівського району Київської області
Перша згадка 1150
Будівництво Х ст. — 
Стан зруйноване
Помилка Lua у Модуль:Location_map/multi у рядку 13: Модуль:Location map: Ні "Модуль:Location map/data/Київська Русь" ні "Шаблон:Карта розташування Київська Русь" не існують (див. документацію Модуль:Location map та Шаблон:Карта розташування).

CMNS: Тумащ на Вікісховищі

Тумащ — давньоруська фортеця на річці Стугні в Київській землі. Тумащ був важливим опорним пунктом, який захищав в XI—XIII століттях разом з сусідніми Треполем і Василевом Київ від половців.

Літописний Тумащ[ред. | ред. код]

Точних даних про те, ким він був заснований, немає. Згідно даних археології, укріплення було побудоване у ХІ ст. Вперше згадується в Лаврентіївському літописі під 1150 роком у зв'язку з міжусобною боротьбою Ізяслава Мстиславича Волинського і Юрія Володимировича Долгорукого за київський престол. Неподалік від Тумаща відбулася битва між Ізяславом Мстиславичем і союзником Долгорукого Володимирком Галицьким.

У 1168 році в Тумащі помер під час походу на половців брат київського князя Мстислава Ізяславича Ярополк Ізяславич (князь буський і шумський):

«

Ярополк Ізяславич, брат Мстиславів, вельми недугував, ідучи в похід [і] не хотячи од братів своїх одстати. І перебував він у [городі] Тумащі, і вельми став знемагати. І настигла вість Мстислава за Каневом: «Брат твій вельми знемагає». І послав Мстислав [гінця] до ігумена Полікарпа і до Даниїла, попа свого, велячи їм їхати до брата Ярополка [і] кажучи їм обом так: «Якщо ото бог візьме брата мойого, то, опрятавши тіло його, одвезіте ж до святого Феодора». А преставився Ярополк, син Ізяславів, місяця березня в сьомий день, у день четверга середохресної неділі

»


Надалі відомостей про Тумащ в літописах немає, проте, перебуваючи на підступах до Києва, імовірно, фортеця не раз атакували половцями. Цілком ймовірно, був розорений під час Батиєвої навали і припинив своє існування.

Городище[ред. | ред. код]

Вал дитинця Тумаща

Городище розташоване на західній окраїні села Старі Безрадичі, на лівому мисі річки Стугна. Дитинець городище займає площу 1,8 га, окольний град — 8 га[1]. Основу валу городище складали заповнені землею зруби. В'їзд до дитинця розташований з південно-західної напільної сторони. На початку ХХ ст. археолог В.Хвойка бачив вали з південної частини окольного граду. Станом на другу половину ХХ ст. їхніх слідів не залишилося внаслідок інтенсивного розорювання ґрунту. Тумащ неодноразово досліджувався археологами. Першим був В.Хвойка, згодом на городищі проводив дослідження П.Раппопорт. В 1963—1964 рр. стаціонарні розкопки пам'ятки проводив Б.Рибаков. Культурний шар городища містить знахідки зарубинецької культури і давньоруських часів (ХІ-ХІІІ ст.). Під час розкопок на території літописного Тумаща було виявлено заглиблені в землю житла, знайдено кераміку і срібну гривну київського типу, а також скляні браслети, шиферні прясла, прикраси, знаряддя праці. Також на городищі було знайдено свинцеву вислу печатку греко-руського типу із зображенням святого Романа[2].

Торчеська гіпотеза[ред. | ред. код]

На думку деяких краєзнавців, городище в Старих Безрадичах — це не літописний Тумащ, а Торчеськ — центр торків, вперше згаданий у джерелах в 1093 році. Поблизу городища в 2009 році було навіть встановлено меморальну дошку із відповідним написом. Однак більшість істориків вважають це припущення хибним.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Куза А. В. Древнерусские городища X—XIII веков. Свод археологических памятников. — М., 1996. — С.172
  2. Там само.- С.172-173.

Джерела та літаратура[ред. | ред. код]

  • Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — XVI+591 с.
  • Куза А. В. Древнерусские городища X—XIII веков. Свод археологических памятников. — М., 1996.