Український конгресовий комітет Америки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з УККА)
Перейти до: навігація, пошук
Логотип комітету

Український конгресовий комітет Америки (УККА; англ. Ukrainian Congress Committee of America) — безпартійна неприбуткова організація, яка репрезентує українську громаду Сполучених Штатів Америки, є членом Світового конгресу українців.

Історія заснування[ред.ред. код]

Заснована на І-му Конгресі Американських Українців у Вашингтоні 24 травня 1940 р. за участі понад 800 делеґатів від 188 місцевостей.

УККА заснований на ширшій основі, ніж його попередник — Об'єднання Українських Організацій Америки (19221940), ослаблене за останні роки існування внутрішніми непорозуміннями.

УККА створений за ініціативою братсько-забезпеченевих союзів: Український Народний Союз, Український Робітничий Союз, Союз Українців Католиків «Провидіння» і Українська Народна Поміч. Крім них, до УККА належать крайові об'єднання чи централі суспільно-політичних, професійних, господарчих, жіночих, молодечих, ветеранських, наукових, культурних, церковних і місцевих організацій. Так само діють місцеві відділення УККА (об'єднання таких самих місцевих організацій (у 1980 р. їх було 65; у 1955 р. — 134; їх число зменшилося через ліквідацію відділень у малих осередках).

Керівні органи[ред.ред. код]

Керівними органами УККА є: конгреси українців Америки, що відбуваються що 4 роки (до 1980 — 13), президія й екзекутива (разом близько 30 членів), крайова рада (раніше — політична рада), контрольна комісія і громадський суд.

Крайова рада складається з представників крайових центральних організацій (по 2) та по 1 від 12 найбільших місцевих відділів. Вона мала стати своєрідним «парламентом» між конгресами, але не збирається регулярно і не здобула належного престижу.

УККА очолюють обрані конгресом президенти:

Поточну працю УККА виконує бюро:

Діяльність УККА[ред.ред. код]

Фінансова база[ред.ред. код]

Фінансову базу УККА складають членські внески організацій та вплати окремих громадян в Український Народний Фонд. Річні збірки у 1950—1980 рр. становили пересічно 150 000 дол.; 1970 року було 12 000 платників.

Видавнича діяльність[ред.ред. код]

З 1944 р. УККА видає The Ukrainian Quarterly за ред. М.Чубатого, 1957 — В.Душника (останній редагував також двотижневик The Ukrainian Bulletin 19481970).

Марка УККА до річниці голодомору, 1953 рік

Видавництво УККА видало низку книжок українською і англійською мовами та інших інформативних матеріалів про Україну. На сторінках двох українських щоденників і двох тижневиків з'являються неперіодично «Конгресові Вісті» (з 1975). У Вашингтоні існує Інформаційне бюро УККА (працювало під керівництвом Л.Добрянського).

Суботні школи[ред.ред. код]

При УККА діє як автономна установа Шкільна Рада, якій підлягають суботні школи українознавства1970 р. — 75 шкіл, 1980 р. — 40, 2005 р. — 36). Вона видає підручники (близько 30 назв), затверджує і розробляє програми навчання, видає випускні свідоцтва та дбає за підготовку вчителів (педагогічні курси).

Громадсько-політичні та культурологічні акції[ред.ред. код]

Діальність УККА спрямована на захист права українського народу на самостійне життя, на захист релігійної свободи, культури й інших форм національного вияву не лише в Україні, але й українських меншин поза нею; зокрема, провадилися акції у справі політв'язнів в Україні й захисту людських прав та різні заходи за визнання і належне місце української етнічної групи у США. Головною акцією УККА були, серед інших, заходи проти репатріації українських переміщених осіб та переселення їх до Америки. З цією метою УККА сприяв створенню Злученого Українського Американського Допомогового Комітету, клопотався за надання права азилю воякам УПА й Дивізії «Галичина», домагався встановлення урядом дипломатичних зв'язків між США й Києвом, виступав проти політики «непередрішення» Американського Комітету визволення народів Росії, за проголошення урядом США Тижня поневолених націй (пізніше УККА ініціював щорічні відзначення цього Тижня у липні), на захист новітніх дисидентів та правозахисників в Україні, підтримував зв'язки й інформував державні органи у Вашингтоні та міжнародні організації, зокрема ООН.

Досягненнями УККА було спорудження та відкриття у Вашингтоні 1964 року пам'ятника Т.Шевченкові, відзначення 100-ліття української еміграції у США (19761977), щорічні відзначення Дня української державности в Конгресі США, в конгресах штатів та у деяких міських урядах.

УККА ініціював Пан-Американську Українську Конференцію, а згодом взяв активну участь в організації Світового Конгресу Вільних Українців (УККА був господарем 1-го і 3-го конгресів).

УККА намагався співпрацювати з різними українськими політичними центрами (до 1980 р.), але з уваги на політичну поляризацію української еміграції зайняв нейтральну позицію, а тіснішу співпрацю встановив з українськими Церквами та релігійними об'єднаннями.

Опозиційні течії та розколи[ред.ред. код]

Через концентрацію уваги на політичних цілях і зовнішній діяльності, УККА менше уваги звертав на внутрішню організаційну працю серед української спільноти (утримання при організаційному житті 3-ї та 4-ї ґенерацій еміґрантів, розвиток культури у крайовому масштабі та справи молоді). В УККА часом виникали кризи й опозиція, зокрема через тенденцію до опанування керівних органів окремими політичними групами. 1966 року виник опозиційний Комітет Громадської Єдности, частина прихильників якого оформила поза УККА Асоціацію Українців Америки. 1978 конфлікт Асоціації з УККА було полагоджено, але на XIII-му конгресі УККА у Філадельфії у жовтні 1980 дійшло до нової широкої опозиції. Використовуючи більшість делеґатів, організації Визвольного Фронту (під впливом ОУНР С.Бандери) та їх союзники обрали керівні органи з перевагою одного середовища, порушуючи, згідно з твердженням опозиції, чинний статут УККА. Як наслідок два братські союзи та 25 центральних крайових організацій залишили конгрес і на початку 1981 утворили Комітет правопорядку УККА.

Визначні діячі[ред.ред. код]

Крім згаданих, визначними діячами УККА були: А.Батюк, Б.Гнатюк, О.Лотоцька, Р.Смаль-Стоцький, І.Флис, І.Білинський, Д.Галичин, Й.Лисогір, Т.Миник, М.Пізнак, І.Робертс, С.Ярема й ін.

УККА своїх заслужених членів, а також відомих неукраїнців за їх сприяння українській справі нагороджує Шевченківською грамотою Волі Shevchenko Freedom Award (до 1980 р. нагородили понад 80 осіб).

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]