Угринь (печера)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Угри́нь — карстова печера, геологічна пам'ятка природи місцевого значення в Україні. Розташована на південний схід від села Угринь Чортківського району Тернопільської області.

Загальна довжина — 2120 м. Утворилась у верхньотортонських (неоген) гіпсах. Вхід — у верхній частині схилу долини річки Млинки (ліва притока Серету).

Оголошена об'єктом природно-заповідного фонду рішенням виконкому Тернопільської обласної ради № 870 від 20 грудня 1968 року. Перебуває у віданні Угриньської сільради. Площа природоохоронної ділянки — 0,25 га.

Історія відкриття та дослідження[ред.ред. код]

Ближня частина печери відома ще з першої половини XX століття. Історія відкриття печери така. На горі добували гіпс, його випалювали і перемелювали на борошно, яке використовувалось у будівництві. Для поміщика, пана Потоцького, із гіпсового каміння виготовляли різні прикраси: попільниці, шкатулки, статуї. Робітники, що добували гіпс, пробили малий отвір у землі, але не звернули на це уваги.

У 1934 році вчитель з місцевої школи Отецький зацікавився цим отвором в горі. Він розкопав його і натрапив на великий підземний зал. З того часу почалось освоєння печери. Бригада з 15 чоловік розчищала підземні ходи протягом двох років. Згодом печера Угринська стала власністю Подільського туристично-краєзнавчого товариства (ПТКТ), нею опікувався відділ Чортківського ПТКТ. З 1935 року печера Угринська стала цілком доступна для туристів. На вході було збудовано браму з написом: «Вхід у підземні лабіринти — платний». При печері утримувався платний провідник, що проводив екскурсії в печеру за вхідними квитками.

Угринська печера стала відома далеко за межами повіту. Оглядати її приїздили туристи з Сербії, Румунії, Франції, Англії та інших країн. Цікавились нею вчені і студенти Тернополя, Львова, Кракова, Варшави. Всі, хто побував у печері, залишали свої відгуки про неї у спеціальній книзі. Перше письмове повідомлення про печеру датується 1936 роком. Про неї є згадка в путівнику по Тернопільському воєводству Томаша Кунцека.

У 1959 році печеру досліджував вчитель Угринської восьмирічної школи Михайло Біль. Він зробив невеличкий опис печери, який опублікував в районній газеті.

Вперше повний план відомої частини печери виконав у 1962 році шахтовий загін Інституту мінеральних ресурсів м. Сімферополя. Під керівництвом В. М. Дублянського було закартовано 428 м.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]