Улі Маурер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Улі Маурер
Улі Маурер

Час на посаді:
1 січня 2013 — 31 грудня 2013
Попередник Евелін Відмер-Шлумпф
Наступник Дідьє Буркгальтер

Нині на посаді
На посаді з 1 січня 2009
Попередник Самуель Шмід

Попередник Евелін Відмер-Шлумпф

Час на посаді:
1 січня 2009 — 31 грудня 2015
Попередник Самуель Шмід
Наступник Гі Пармелін

Час на посаді:
1996 — 2008
Попередник Ганс Ульманн
Наступник Тоні Бруннер

Народився 1 грудня 1950(1950-12-01) (67 років)
Ветцикон, Цюрих, Швейцарія
Громадянство Швейцарія Швейцарія
Політична партія Швейцарська народна партія
Діти шестеро
Звання майор

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Улріх (Улі) Маурер (нім. Ueli Maurer, 1 грудня 1950(19501201), Ветцикон, Цюрих, Швейцарія) — член Федеральної Ради Швейцарії, голова Швейцарського федерального департаменту оборони, громадянського захисту і спорту (Міністр оборони Швейцарії). Як лідируюча і керівна постать правої популістської Народної партії Швейцарії під час виборів до Швейцарської федеральної ради 10 грудня 2008 року Улі Маурер був обраний Федеральними зборами Швейцарії на посаду федерального радника, офіційно — з 1 січня 2009 року. Президент Швейцарії у 2013 році[1].

Особисті дані і професійна діяльність[ред.ред. код]

Улі Маурер виріс у сім'ї бідного фермера м. Цюрер Оберланд. Після вивчення комерційної справи, Маурер отримав диплом федерального бухгалтера. З 1994 по 2008 рік Улі Маурер був директором Асоціації фермерів Цюриха, був Президентом швейцарської асоціації фермерів по вирощуванню овочів і Асоціації машинних фермерів до моменту виборів у Федеральній Раді[2]. На даний момент Улі Маурер проживає в м. Хінвіл, Цюрихський кантон, разом зі своєю дружиною і шістьма дітьми. Служив в Швейцарській армії у званні майора, керуючи батальйоном велосипедної піхоти[3].

Політична кар'єра[ред.ред. код]

Кантональна політика[ред.ред. код]

З 1978 по 1986 рык Улі Маурер був членом муніципального управління у м. Хінвіл. 1983 року був обраний в парламент кантону Цюриха, яким він керував до 1991 року[4]. В цьому році він програв вибори до районного управління Морітцу Лауенбергу, так як компанію Маурера висміювали опоненти, начебто останній нездібний, наївний і вірний партії сильного чоловіка Крісофера Блохера. Хоча ще в цьому році Улі Маурер був обраний до Національної Ради[5].

Державна політика і керівництво партією.[ред.ред. код]

1996 року за розпорядженням Блохера Маурер був обраний Президентом Народної партії Швейцарії. Його персону не сприйняли в серйоз, тому комік Віктор Гіакобо пародирував Улі Маурера на телебаченні як раба або ж хлопчика на побігеньках у Блохера[6]. Його діти неодноразово поветалися додому в сльозах, через те, що і з них насміхалися також. Його керівництво побачило, що електорат партії подвоюється і вирішило закріпитися у франкомовній частині Швейцарії і стати найсильнішою партією в країні. Усі наступні успішні дії приписувались Мауреру завдяки його вдалому керівництву[7]. Йому вдалось замінити відсутність харизми важкою працею, введенням суворої партійної дисципліни і вмінням вирішувати багатообіцяючі питання (такі як протистояння європейській інтеграції, іноземцям і політкоректності), а також здібністю давати влучні інтерв'ю і заголовки до них, про що свідчать наступні слова: «Поки я говорю про афро-американців (назвавши їх неграми), всі камери будуть наведені на мене!»[8].

Як Голова Народної партії Швейцарії, Маурер був провідною силою агресивної, проте успішної компанії популістської партії, компанії, що накликала на себе гнів основних політичних сил Швейцарії і стурбованність іноземних спостерігачів через масове зображення на мультяжних плакатах партії правих, які атакують лівих, іноземців, та інших небажаних осіб[9]. Порушуючи швейцарський політичний етикет, він не ухилявся від прямого нападу на своїх колег-політиків, називаючи правоцентристських Вільних демократів «простаками, дурнями і розтяпами», соціал-демократів — «неврівноваженими», а федеральних радників Шмідта і Евеліне Відмер-Шлампф «апендиксами, які мають бути видалені»[10]. Тим не менше, Мауреру вдавалося відділяти свій публічний імідж від того, що склався всередині парламенту між його колегами. Повага до особистості Улі Маурера зростала протягом його служби в Національній раді. Навіть опоненти хвалили його за індивідуальну цілісність, колегіальну поведінку і чітке розуміння політичних питаннь. Особливо помітними для політичних спостерігачів були теплі відносини Улі Маурера з представниками жіночої статті з Соціал-демократичної партії[11].

Незважаючи на те, що популярність його особистості і його партії зростала, відносини між Маурером і його колишнім наставником Блохером поступово охолоджувались, проте на публіці вони поводились як нерозривні союзники[12]. Блохер, який здійснював переважно авторитарну політику як представник безспірно лідируючої партії, не завжди схвалював деякі з стратегічних підходів Мауера, тому все частіше почав здійснювати політику через своїх послідовників, а не через Маурера чи партійний секретаріат. В жовтні 2007 року, після грандіозної перемоги Народної партії, Улі Маурер пішов у відставку з посади керівника партії, передавши проти своєї волі цю посаду одному з найближчих соратників Блохера Тоні Брунеру 1 березня 2008 року[13]. Після програшу другого туру виборів Верені Дінер, Мауер задоволений керівництвом у Цюрихському відділі народної партії[14].

Кандидат до Федеральної Ради[ред.ред. код]

27 листопада 2008 року парламентська група партії одноголосно номінувала Маурера і Блохера кандидатами на посаду Федерального радника. Блохер, який був вигнаний з Ради 2007 року, вважався необраним усіма партіями в той час, як газета Neuer Zurcher Zeitung та інші швейцарські ЗМІ називали Мауера прямим лідером і претендентом на місце в Раді ще до моменту його призначення[15]. 10 грудня 2008 року Мауер був обраний до Федеральної Ради в третьому турі голосування з кількістю 122 голосів, перевагою в 1 голос. 2012 року Улі Маурера обрали Віце-президентом Конфедерації поруч з Президентом Евеліне Відмер-Шлумпф. 5 грудня 2012 року обраний Президентом Конфедерації на 2013 рік[16].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Рудько С. О. Зовнішня політика країн Західної Європи в постбіполярний період: навчально-методичний посібник із курсу / С. О. Рудько. — Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2012. — 412 с.
  2. «Maurer joins Blocher in race for cabinet seat». Swissinfo. 27 November 2008. Retrieved 2008-11-27.
  3. Main parties undergo shake-up after elections". Swissinfo. October 26, 2007. Retrieved 2008-11-27.
  4. Vonarburg, Verena (26 October 2007). «Vom Unterhund zum Wolf im Schafspelz» (in German). Tages-Anzeiger. Retrieved 2008-11-27.
  5. Biography of Ueli Maurer on the website of the Swiss Parliament.
  6. Major Maurers Marschbefehl" (in German). Tagblatt. 29 November 2008. Retrieved 2008-11-30.
  7. «Ueli Maurer — Unterwegs im Dienste der Partei» (in German). Berner Zeitung. 27 November 2008. Retrieved 2008-11-27.
  8. Benini, Francesco (23 November 2008). «Der Favorit: Ueli Maurer ist erster Anwärter für die Nachfolge Schmids im Bundesrat» (in German). Neue Zürcher Zeitung. Retrieved 2008-11-27.
  9. Cavelty, Gieri; Szöllösy, Gaby (25 November 2008). «Maurer: Der Scharfmacher kann durchaus angenehm sein» (in German). Berner Zeitung. Retrieved 2008-11-27.
  10. Рудько С. О. Зовнішня політика країн Західної Європи в постбіполярний період: навчально-методичний посібник із курсу / С. О. Рудько. — Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2012. — 412 с.
  11. In the original German: «Solange ich Neger sage, bleibt die Kamera bei mir.»
  12. Jordan, Frank (September 1, 2007). «Swiss Expulsion Proposal Draws Criticism». Washington Post. Retrieved 2008-11-28.
  13. «People's Party elects new leader». Swissinfo. March 1, 2008. Retrieved 2008-11-27.
  14. «Rightwing party unable to consolidate gains». Swissinfo. November 25, 2007. Retrieved 2008-11-27.
  15. Профіль на сайті парламента Швейцарії (англ.)
  16. Біографія в «Історичному словнику Швейцарії» французькою, німецькою й італійською мовами www.munzinger.de (нім.)


Попередник:
Евелін Відмер-Шлумпф
2012
Coat of Arms of Switzerland (Pantone).svg
Президент Швейцарії

2013
Наступник:
Дідьє Буркгальтер
2014