Факула Іда
.png)
Факула Іда (лат. Ida Facula) — факула (яскрава пляма) на супутнику Юпітера Амальтеї. Це витягнута область довжиною близько 50 км[1], що перевищує за яскравістю свої околиці у 1,5 раза (у найяскравіших місцях)[2]. Знаходиться на тому кінці супутника, що спрямований від Юпітера[1] (координати 17°N, 174°W)[2]. Розташована на хребті, що тягнеться уздовж меридіану[3][2]. Це одна з двох найменованих факул Амальтеї (друга — факула Лікт)[4]. Втім, на Амальтеї є і більші, і яскравіші, але безіменні світлі області[3][1][2].
Факула Іда була відкрита на знімку, зробленому космічним апаратом «Вояджер-1» у 1979 році. На цьому зображенні вона виглядає круглою плямою діаметром близько 15 км[2]. Згодом її відзняв апарат «Галілео», що досліджував систему Юпітера з 1995 по 2003 рік, і вона виявилася 50-кілометровою смугою[1].
Назва цієї факули пов'язана з міфом про те, як німфа Іда в Ідейській печері на горі Іда вигодовувала маленького Зевса молоком кози Амальтеї. Спочатку факулу було названо на честь німфи[5], але зараз у довіднику МАС із планетної номенклатури вказано, що її названо ім'ям гори[4]. Початково об'єкт називався просто «Іда» (Ida)[5][6][2]; цю назву було затверджено Міжнародним астрономічним союзом у 1979 році[4][5]. У 1985 році для найменування деталей поверхні Ганімеда було введено у вжиток термін «факула»[7], і через деякий час його додали й до назв яскравих плям на Амальтеї. Таким чином, зараз об'єкт називається «факула Іда» (Ida Facula)[4]. Крім того, в популярній літературі трапляється назва Mons Ida («гора Іда»)[8][9].
Походження факули Іда, як і інших яскравих плям на Амальтеї, невідоме. Можливо, яскрава речовина була викинута на поверхню метеоритним ударом. За іншою версією, яскравість цієї факули, як і сусідньої факули Лікт, пов'язана з їх розташуванням на височинах. Можливо, речовина, що вкриває поверхню Амальтеї, поступово переміщується з височин униз, і на поверхні опиняється світліша речовина з глибин. Подібна залежність альбедо від висоти спостерігається і на деяких інших малих тілах Сонячної системи, наприклад, на Деймосі та Гаспрі[1][3]. Окрім великої яскравості, факули Амальтеї вирізняються менш червоним, ніж в околиць, відтінком[3][2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Burns J. A., Simonelli D. P., Showalter M. R., Hamilton D. P., Porco C. D., Esposito L. W., Throop H. 11. Jupiter’s Ring-Moon System // Jupiter: The Planet, Satellites and Magnetosphere / F. Bagenal, T. E. Dowling, W. B. McKinnon. — Cambridge University Press, 2004. — P. 245. — ISBN 9780521818087. — Bibcode:
- ↑ а б в г д е ж Thomas P. C., Burns J. A., Rossier L., Simonelli D., Veverka J., Chapman C. R., Klaasen K., Johnson T. V., Belton M. J. S., Galileo Solid State Imaging Team. (September 1998). The Small Inner Satellites of Jupiter. Icarus. 135 (1): 360—371. Bibcode:1998Icar..135..360T. doi:10.1006/icar.1998.5976.
- ↑ а б в г Ververka J., Thomas P., Davies M. E., Morrison D. (September 1981). Amalthea: Voyager imaging results. Journal of Geophysical Research. 86 (A10): 8675—8682. Bibcode:1981JGR....86.8675V. doi:10.1029/JA086iA10p08675.
- ↑ а б в г Amalthea: Facula, faculae. Gazetteer of Planetary Nomenclature (англ.) . International Astronomical Union (IAU) Working Group for Planetary System Nomenclature (WGPSN). Архів оригіналу за 21 лютого 2013. Процитовано 24 серпня 2014.
- ↑ а б в Transactions of the International Astronomical Union, Volume XVIIB / P. A. Wayman. — Springer, 1980. — P. 297. — ISBN 9789027711595.
- ↑ Бурба Г. А. Номенклатура деталей рельефа галилеевых спутников Юпитера / Отв. ред. К. П. Флоренский и Ю. И. Ефремов. — Москва : Наука, 1984. — С. 43.
- ↑ Hargitai H., Kereszturi Á. Facula, Faculae // Encyclopedia of Planetary Landforms. — Springer, 2014. — 1100 p. — ISBN 978-1-4614-9213-9. — DOI:
- ↑ Elkins-Tanton L. T. Jupiter and Saturn. — Infobase Publishing, 2006. — P. 69. — ISBN 9781438107257.
- ↑ Angelo J. A. Encyclopedia of Space and Astronomy. — Infobase Publishing, 2009. — P. 24. — ISBN 9781438107257.