Фасянь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Фа Сянь)
Перейти до: навігація, пошук
Фасянь
Фа Сянь.jpg
Ім'я при народженні: прізвище Гун (龔)
Псевдоніми: прославляючий Дхарму
Релігія: буддизм
Традиція: тхеравада
Титулування: монах
Положення: бгікшу
Дата народження: 337(0337)
Місце народження: Пінянуян (Чанчжи), Шаньсі
Дата смерті: 420(0420)
Місце смерті: Цзянькан, Цзінчжоу (Нанкін, Цзянсу), Хубей
Країна: Династія Цзінь (Східна Цзінь), Лю Сун
Основні інтереси: віная-пітака
Праці:
CMNS: Фасянь на Вікісховищі

Фасянь (кит. 法顯, пиньінь: Fǎxiǎn; 337-420) — китайський чернець — буддист і мандрівник, перекладач епохи династії Цзінь, перший китайський прочанин (пілігрім) до буддийських святинь на території сучасних Індії та Непалу. З 399 по 414 рік відвідав велику частину внутрішньої та південної Азії. Залишив про свій похід записки «Сіюй цзі» («Записки про західні країни»).

Ранні роки[ред.ред. код]

Відомо, що Фасянь народився в провінції Шеньсі, а дитинство провів у буддійському монастирі. З китайської мови його буддийське ім'я перекладається як «Той, хто просунувся в Ученні».[1] Ставши ченцем і знайшовши білі плями в законах буддійського вчення, яке було тоді відоме в Китаї, Фасянь вирішив здійснити паломництво в Індію за повними копіями законів, сподіваючись привезти додому копії справжньої «Віная-пітаки» — частини священного палійського канону, що являє собою звід правил поведінки для буддійських ченців і черниць.[1]

Подорож[ред.ред. код]

У 399 році з групою прочан Фасянь вирушив зі столиці (Чан'ань) на північний захід, подорожуючи пішки південною стороною піщаних пустель північно-західного Китаю. Про складність цього відрізка шляху Фасянь написав у своєму щоденнику:

« «У піщаному потоці є злі генії, і вітри настільки пекучі, що коли з ними зустрічаєшся, - помираєш, і ніхто не може цього уникнути. Не бачиш ні птаха в небі, ні чотириногих на землі».[2]  »
«У піщаному потоці є злі генії, — писав Фасянь про свій перехід через пустелю, — і вітри настільки пекучі, що коли з ними зустрічаєшся, — помираєш, і ніхто не може цього уникнути». Ілюстрація Léon Benett, Paul Philippoteaux з книги Жуля Верна «Історія великих подорожей і великих мандрівників»

Прочанам доводилося відшукувати собі дорогу по кістках тих, хто до них пускався в подорож. Пробираючись на захід через Центральну Азію, цікавився, в першу чергу, буддійськими реаліями. Так, він розповідає про культи ступ, і дорогоцінних субстанцій (дзеркал, медичного каменю гхіванга, трави куша, древесного яблука білва, раковин, червоного порошку сіндхура і білих гірчичних зерен), які символічно співвідносяться з етапами буддійського духовного шляху. Він також записав деякі джатаки (в китайській традиції — ятак) — розповіді про попередні переродження Будди Шак'ямуні, зображення яких можна зустріти в знаменитих печерах Дуньхуану.[1]

Пройшовши по «шовковій» дорозі до гори Босянцзи, паломники звернули на захід і після сімнадцятиденної подорожі досягли блукаючого озера Лобнор. Біля цього озера, яке нині є малозаселеним, за часів Фасяня існувала самостійна держава Шеншен, і мандрівник зустрів тут населення, знайоме з індійською культурою. В кінці 19 століття М. М. Пржевальський при відвідуванні Лобнора спостерігав збережені руїни Шеншен, що підтвердило існування тут у минулому великого культурного центру.[3]

Пробувши біля Лобнора місяць, мандрівники направилися на північний захід і, перебравшись через Тянь-Шань, досягли долини річки Або, потім вони повернули на південний захід, знову перейшли через Тянь-Шань, перетнули з півночі на південь пустелю Такла-Макан і біля міста Хотан досягли підніжжя хребта Куньлунь. Через тридцять п'ять днів маленький караван прибув до хотанського царства, в якому налічувалося «кілька десятків тисяч ченців». Фасянь і його супутники були допущені в монастир. Їм пощастило побачити урочисте свято буддистів і брамінів, під час якого містами хотанського царства їздили розкішно прибрані колісниці із зображеннями богів.[3] Тут же їм вдалося послухати проповіді вчителів Тхеравади.[2]

Після свята Фаcянь і його супутники направилися на південь і прибули в холодну гористу країну Балістан, в якій, крім хлібних злаків, не було майже ніяких культурних рослин. Найбільше мандрівника цікавили буддійські реліквії. Так, в царстві Цзе-хо, яке, ймовірно, розташовувалося на території сучасного північного Пакистану, йому показали плювальницю Будди і його зуб. Однак, на відміну від хвацького адмірала Чжен Хе (кит. 郑 和, 1371–1435), ідея викрасти священні предмети Фасяню в голову не прийшла. З Балістана Фаcянь узяв курс у східний Афганістан і цілий місяць блукав у горах, покритих вічними снігами. Тут, за його словами, зустрічалися «отруйні дракони».[2]

Подолавши гори, мандрівники направились у Північну Індію. Дослідивши витоки річки Інд, вони прибули в Фолуша (ймовірно, теперішнє місто Пешавар), розташоване між Кабулом та Індом. Після багатьох складнощів каравану вдалося добратися до міста Бану, що існує і понині, потім, знову перейшовши Інд у середній частині його течії, Фаcянь прибув у Пенджаб. Звідси, спускаючись на південний схід, він перетнув північну частину Індійський півострів|Індійського півострова і, перебравшись через велику солончакову пустелю, яка лежить на схід від Інду, досяг країни, яку він називає «Центральним царством». За словами Фаcяня,

« «тутешні жителі чесні і благочестиві, вони не мають чиновників, не знають законів, не визнають страти, не вживають у їжу ніяких живих істот, і в їх царстві немає ні боєнь, ні винних крамниць»[2]  »

.

В Індії Фасянь відвідав багато міст і місцевостей, де збирав легенди і сказання про Будду. Описуючи Каракорум, мандрівник відзначає:

« «У цих місцях гори круті подібно стіні».[2]  »

На стрімких схилах цих гір древні мешканці їх висікли зображення Будд і численні сходи. Фасянь у долині Гангу відшукав буддійський монастир, де вивчав і переписував священні книги буддизму. В іншому місці Фасянь зустрів відбиток ноги Гаутами, що прийшов з проповіддю на північ Індії, ще в одному — камінь, на якому Просвітлений звернув злого дракона, причому скрізь мандрівний монах призводить точні розміри реліквій. Але кульмінацією подорожі стали відвідини Лумбіні — місця народження принца Сіддхартхи (зараз воно знаходиться на території Непалу).[3] У державі Гуптів, що об'єднала в той час значну частину території Індії, Фасянь знайшов процвітаючу країну, що вразила його справедливими відносинами між правителем і підданими, суворим дотриманням заповідей буддійською громадою. У своїх щоденниках він пише про це:

«На південь [від Мадхур] розташована країна, іменована Серединною державою. Клімат тут помірний, інею і снігу не буває, народ живе в достатку і задоволенні, немає тут ні податкових списків, ні строгих законів, лише ті, хто обробляє землі правителя, платять податок із землі … Ченці живуть тут, не знаючи недоліку в приміщенні, спальних приладді, їжі і одязі … Коли приходять паломники, ченці зустрічають їх, допомагають нести згорток з одягом, дають води, щоб помити ноги, масла для змазування ніг і питво»[4]

Пробувши в Індії тривалий час, спілкуючись лише із чужинцями, мандрівник почав сумувати за своєю батьківщиною. Про це він розповідає у записках:

« «... І ось випадково ... побачив, як купець поклав до підніжжя яшмового зображення Будди біле шовкове віяло, що потрапив сюди з цзіньських земель. Сльози градом бризнули з очей Фа-сяня»[4]  »

Тому мандрівник у 411 році повертається на батьківщину морським шляхом. Від гирла Гангу він відплив на Шрі-Ланку, де прожив два роки, і потім в 413 році на торговому судні відправився на Яву. Після п'ятимісячного перебування на Яві Фасянь повернувся у своє рідне місто Сиань-фу (Кантон). Протягом року Фасянь перекладав і редагував привезені манускрипти. Через кілька років мандрівник опублікував свої записки за назвою «Опис буддійських держав» («Фогоцзі»). А потім пішов у монастир, де помер у віці вісімдесяти восьми років.[3]

Значення подорожі[ред.ред. код]

У «Фоґоцзі» поряд з основним змістом релігійного характеру дається короткий, але виразний опис близько 30 держав Центральної Азії та Індії. Фасянь повідомляв цінні історичні, географічні та етнографічні відомості про ці держави. Наукове значення їх у тому, що вони найчастіше є єдиним джерелом для розуміння обстановки в країнах, які відвідав Фасянь, а також у сумлінності і точності автора «Описів». Фасянь не обмежувався повідомленням фактів, але всякий раз вказував на джерело — чи бачив сам те, що описував чи знає зі слів інших. Називаючи пункти, він вказував їх точне положення і відстані між ними, які демонстрував в днях переходів, в китайських чи або, нарешті, в кроках. Завдяки цій особливості праці Фасяня було встановлено точне місце розташування багатьох раніше відомих лише за назвою міст і держав. Перший переклад «Опису буддійських держав» з китайської мови на французьку зробив Абель де Ремюз в 1836 році.[3]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Толстяк и Продвинутый в поисках священных сутр
  2. а б в г д Хронос
  3. а б в г д Жюль Верн История великих путешествий В трех книгах. Открытие земли, МОСКВА, «ТЕРРА» — «TERRA», 1993. Книга первая
  4. а б Фа-сянь в поисках идеала

Джерела[ред.ред. код]

  • Жюль Верн История великих путешествий В трех книгах. Открытие земли, МОСКВА, «ТЕРРА» — «TERRA», 1993. Книга первая.(рос.)

Посилання[ред.ред. код]