Тхеравада

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ранній буддизм
Письмові джерела

Тапітака
Агами
Гандгара

собори

1-й буддійський собор
2-й буддійський собор
3-й буддійський собор
4-й буддійський собор

Школи

Досектантський буддизм
 Махасамґіка
     Екавіавахаріка[en]
         Локоттаравада
     Кайтіка
         Апарашайла
         Уттарашайла
     Гокуліка
         Бахушрутія
         Праджняптівада
         Четьявада
 Стхавіравада
     Сарвастівада
         Вайбхашики
         Саутрантіка
         Муласарвастівада
     Вібгадж'явада
         Тгеравада
         Махішасака
         Каш'япія
         Дгармагуптака
     Пуґґалавадін
         Ватсіпутрія
             Дхармоттарія
             Бгадраянія
             Самматія
             Шаннагаріка

Тхеравада або Тгеравада[1] (санскр. थेरवाद, трансліт. theravaad, дос. «вчення старійшин») — найстаріша зі шкіл буддизму, що збереглися до нашого часу. Вона будує вчення та практику на словах Будди, збережених в Палійському каноні — найстарішому з наявних буддійських канонів. Його тексти сприймаються як автентичні в усіх гілках буддизму. Практика Тхеравади спирається на розвиток «ґрунтовної уваги», що призводить до розвитку вмілих якостей.

Назва[ред. | ред. код]

Тхераваду помилково називають «малим транспортним засобом» (хінаяна), на відміну від «великого транспортного» або махаяни. Обидві буддійські течії співіснують, але є й інші форми буддизму. Введення терміну «хінаяна» походить з махаяни, де так називають школи, що не належать до махаяни. Хіна означає не тільки малий, але й нижчий. На Заході цей термін прийняли, не знаючи справжніх передумов. Історично термін Хінаяна відноситься до сарвастівадінів, однієї з 18 найдавніших шкіл.[2]

Історія[ред. | ред. код]

Вважається, що Тхеравада склалася під час Третього буддійського собору, прибл. 250 до н. е., в Індії, за правління імператора Ашоки. Завдяки його прозелітичній діяльності Тхеравада стала відома також на елліністичному Заході (Александрія, Антіохія, Атени та ін). Деякі з едиктів Ашоки були написані давньогрецькою та арамейською мовами.

Нині це основна школа буддизму Шрі-Ланки (бл. 70 % населення) і більшості континентальних країн Південно-Східної Азії (Камбоджа, Лаос, М'янма, Таїланд). Буддизм школи Тхеравада також традиційно практикують деякі національні меншини Південно-Західного Китаю, В'єтнаму, Бангладеш, Малайзії. Порівняно недавно Тхеравада також набула поширення в Сінгапурі та Австралії.

У 1891 році Анагаріка Дхармапала заснував «Maha Bodhi Society», започаткувавши буддійське відродження в Індії.

Доктрини[ред. | ред. код]

У буддизмі тхеравади вважається, що зусиллями бхіккху і ченців (сангхи), які дотримуються заповідей Гусоку (заповідей висвячених ченців), і мирян, які їх підтримують, збережено раннє буддійське вчення, або вчення Будди, в його чистому вигляді. Однак відмінності між різними школами вважаються рівноцінними, і вчення племінних шкіл буддизму, записані в китайських і тибетських перекладах «Санцанґи», а також у більш пізніх також вважаються збереженими. З точки зору буддологів, які проводять порівняльні дослідження палійських писань Тхеравади з племінними буддійськими текстами, знайденими в Пакистані, Тхеравада оцінюється лише як єдина секта, що передала доктрини й практики періоду племінного буддизму до наших днів.

У той час як буддисти махаяни створили буддійське писання для кожної пізнішої буддійської теорії, буддисти тхеравади успадкували палійський сансанг, в якому той самий зміст записаний сингальською та іншими етнічними писемностями. Оскільки буддійські писання передаються в усній формі, то й настанови передаються шляхом запрошення ченців, які опанували настанови та вчення, а не шляхом пошуку письмових писань.[3]

Вчення стверджує, що Життя в нескінченному повторенні сансари — це «страждання» (дукга). Причиною цього страждання є прив'язаність, спричинена оманами[4]. І що найефективніший спосіб подолати невігластво і звільнитися від сансари — це практика Вісімкового шляху (патіпатті) через суворе дотримання заповідей і практику медитації. Буддійська традиція тхеравади заснована на чистому дотриманні та передачі заповідей і вчень, викладених Буддою, а також на практиці мудрості та співчуття, що ведуть до просвітлення. Традиція тхеравади відрізняється від розмаїття буддизму махаяни тим, що спирається на єдину тіпітаку, записану давньоіндійською світською мовою палі, і є доктринально єдиною в межах шрі-ланкійської школи махаяни.

Відносини між висвяченими й висвяченими мирянами не є односторонніми відносинами зверху вниз, як, наприклад, просвітлення живих істот згори про їхнє невігластво і просвітлення. Висвячений мирянин, який практикує для самоспасіння, є існуванням для мирянина, який присвячує себе практиці уникнення злих вчинків, стаючи тією людиною, якою він не є. Хоча вони не приносять користі з точки зору мирської вигоди чи втрат, практики дзендзюцу накопичують заслуги, стверджуючи й приносячи жертви посвяченим, які відреклися від мирського життя й уникають злих вчинків. Використовуються десять параміт, але порядок і назви відрізняються від буддизму Махаяни, оскільки параміти позиціонуються як щоденні практики для розвитку характеру.

Заборони[ред. | ред. код]

Для Таїланду, де понад 90% населення є буддистами тхеравади,[5] Міністерство закордонних справ випустило доктринальне попередження:[6]

  • Ченці ніколи не повинні торкатися жінок (в тому числі дітей) або дозволяти їм торкатися себе.
  • На тілі голова вважається священною як місце, де мешкають духи, і торкатися до неї - табу.
  • Погладжування дитини по голові також може спричинити неприємності.
  • Ноги вважаються нечистими, тому уникайте сидіти так, щоб підошви ніг були звернені до третьої особи, або помилково вказувати ногами на когось.

Серед країн зі схожими поглядами належать В'єтнам, Лаос і М'янма.[7]

Розповсюдження[ред. | ред. код]

Іноді тхераваду також називають «буддизмом Півдня», оскільки вона поширилася з Індії на південь (Шрі-Ланка). Тхераваду переважно сповідують у Шрі-Ланці, М'янмі, Таїланді, Камбоджі та Лаосі. Тхеравада також здавна практикується в Індонезії та Читтагонгу (Бангладеш), але там вона є рухом меншості. Сьогодні тхеравада все більше поширюється і в західних країнах.

Підсумкова таблиця[ред. | ред. код]

Цифри зі Всесвітньої книги фактів[8]
Округлено до найближчої сотні
Порядок Країна Кількість % мирян Кількість мирян Значимість переконань
1 Таїланд Таїланд 66 720 100 94,6 % 63 117 300 97 %
2 М'янма М'янма 60 280 000 89 % 53 649 200 96 %
3 Шрі-Ланка Шрі-Ланка 20 277 500 70,2 % 14 222 800 100 %
4 Камбоджа Камбоджа 14 701 700 96,4 % 14 172 400 95 %
5 Лаос Лаос 6 477 200 67 % 4 339 700 98 %
6 В'єтнам В'єтнам 88 780 000 91% 1 260 600 n/a

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Тгеравада. ВУЕ (укр.). Процитовано 2 жовтня 2023. 
  2. Hīnayāna | Early Schools, Theravada, Mahayana | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 2 жовтня 2023. 
  3. 南, 直人 (1 жовтня 2014). 宗教と食 [Їжа і релігія]. ドメス出版. с. ?. ISBN 978-4-8107-0811-0. 
  4. Незнання Дхарми, тобто Чотирьох Благородних Істин, Дванадцяти Архатів тощо
  5. タイ王国基本情報 ::: タイの宗教・タイの仏教・上座部仏教・僧侶と戒律・僧院の役割・タンブン ::: タイ王国.com. www.thaiokoku.com. Процитовано 27 вересня 2023. 
  6. 外務省海外安全情報. www.anzen.mofa.go.jp. Процитовано 2 жовтня 2023. 
  7. [відсутнє в джерелі]https://twitter.com/helpyou_niigata/status/1316134798381838336. X (formerly Twitter) (укр.). Процитовано 27 вересня 2023. 
  8. The World Factbook. archive.wikiwix.com. Процитовано 2 жовтня 2023. 

Література[ред. | ред. код]

  • Gombrich, Richard F. (1996), Theravāda Buddhism. A Social History from Ancient Benares to Modern Colombo, London and New York: Routledge
  • Kalupahana, David J. (1994), A history of Buddhist philosophy, Delhi: Motilal Banarsidass Publishers Private Limited
  • Crosby, Kate (2013), Theravada Buddhism: Continuity, Diversity, and Identity, Wiley-Blackwell

Посилання[ред. | ред. код]