Федеративна Україна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Федералізація України)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Федеративна Україна — концепція державного устрою України як федерації етнічних земель українців, народжена в національно-визвольній боротьбі та вперше сформульована Тарасівцями (1891).

Історія ідеї[ред. | ред. код]

Передовим теоретиком федералізму в Україні та Росії був М. Драгоманов, який вбачав у ньому найкращу (найповнішу) форму демократії.

1891 року Братство тарасівців стало першою політичною організацією, що виступила за вільну соборну федеративну Україну, окресливши у своїй програмі майбутню українську державу як федерацію Лівобережної, Правобережної, Степової України, Кубані й Галичини. І вже у вересні 1905 року Микола Міхновський розвинув цю ідею в запропонованому проекті Конституції.

Новітній час[ред. | ред. код]

Прихильником федеративної України був і В'ячеслав Чорновіл: кожна її земля мала б власний парламент і власний уряд, а на федеральному рівні запрацювала б двопалатна Центральна Рада України. У своєму нарисі «Моя виборча програма» кандидата у народні депутати УРСР на виборах 1990, він зазначав:

« Я уявляю майбутню Україну федеративною державою — союзом земель, які склалися історично й несуть на собі природно-кліматичні, культурно-етнографічні, мовно-діалектні, побутово-господарчі та інші відмінності, що творять неповторне різнолике обличчя єдиного народу. Бачу в складі Української Федеративної Народної Республіки такі землі, як Київщина, Поділля, Волинь, Галичина, Буковина, Закарпаття, Гетьманщина, Слобожанщина, Запоріжжя, Донеччина, Таврія (Чорноморія), а Крим — як незалежного сусіду або автономну республіку в союзі з Україною. »

Федералізація у часи російської агресії[ред. | ред. код]

Формально прикриваючись цією ж ідеєю, геополітика президента РФ Путіна спирається на місцевий колабораціонізм, представлений проросійською організацією «Український вибір» на чолі з Віктором Медведчуком, екс-«регіоналами» Вадимом Колесніченком і Олегом Царьовим, та іншими політиками, які тією чи іншою мірою сприяли військовій агресії Росії.[1][2][3][4] На думку деяких політиків та політологів, федералізація України відкриє шлях для повторення «кримського сценарію».[5][6]

Критика[ред. | ред. код]

Прихильники[ред. | ред. код]

Прихильники федерації обґрунтовують її доцільність географічними, історичними, мовними, культурними особливостями різних українських територій та зовнішньополітичними поглядами їхніх мешканців; нав'язаною радянською централізацією держави (унітарністю) тощо.

Позитивними наслідками федералізації на думку експертів є: формування регіональних еліт, максимальні повноваження й ресурси на місцях (повна ліквідація «київського корита»), взаємоконтроль двох рівнів влади (суб’єктів федерації та федеральної), конкуренція між регіонами за інвестиції, зниження протиріч у суспільстві та ін.

Противники[ред. | ред. код]

Противники ж переконані, що федералізація є «планом розколу України» і не має жодних історичних, політичних та економічних передумов. Вони наполягають, що Україні потрібна не федералізація, а децентралізація влади й бюджетної системи, при цьому оперуючи радянським адміністративно-територіальним поділом України.[7][8][9]

Ряд іноземних політиків, таких, як президент Польщі Броніслав Коморовський[10], президент Білорусі Олександр Лукашенко вважають, що федералізація небезпечна для України.[11]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]