Парламентські вибори в УРСР 1990

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Парла́ментські ви́бори в УРСР 1990 ро́ку — останні вибори до Верховної ради УРСР та перші порівняно демократичні парламентські вибори радянського періоду, що відбулися у березні 1990 року. Незважаючи на монополію компартії на засоби масової інформації, майже чверть мандатів отримала опозиція (Демократичний блок).

Історія[ред.ред. код]

Процеси перебудови в СРСР наприкінці 80-х років ХХ ст. призвели до кардинальних змін політичної системи. Головною подією на цьому шляху стали вибори народних депутатів СРСР 1989 року. На цих виборах владою були вперше дозволені деякі елементи вільних та конкурентних (з можливістю реального вибору) виборів.

Закон про вибори до Верховної Ради УРСР від 27 жовтня 1989 року став ще більш демократичним, ніж попередній союзний. Зокрема, не було передбачено прямого обрання депутатів від громадських організацій, закріплювався принцип обов'язкової альтернативності, було «демонтовано» систему «фільтруючих» зборів громадян для затвердження кандидатів.

Передвиборна кампанія на початку 1990 року стимулювала поширення у суспільстві багатьох ідей, які ще донедавна були заборонені для публічного обговорення. Вона поставила на порядок денний завдання утвердження української державності, необхідність докорінних змін в економічній та політичній системах, вперше стали звертати увагу на моральні якості кандидата[1].

Результати[ред.ред. код]

За результатами виборів у Верховній Раді УРСР утворилася парламентська більшість із комуністів і консерваторів (так звана «група 239»).

Опозиційні до компартії сили («Демократичний блок») вперше домоглися значного успіху і отримали 111 з 442 місць. Демократичний блок отримав перемогу у п'яти областях: Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській та Київській, зокрема у Львівській області усі 24 мандати одержали кандидати від «Народного Руху».

До опозиційної «Народної Ради» у парламенті увійшло 125 осіб, зокрема депутатів від Львівщини — 24, Києва — 17, Івано-Франківщини — 11, Харківщини — 10. Головою «Народної Ради» було обрано Ігоря Юхновського, заступниками — Левка Лук'яненка, Дмитра Павличка, Олександра Ємця, Володимира Філенка, секретарем — Леся Танюка[2].

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]