Фелікс Тіссеран

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тіссеран.
Фелікс Тіссеран
фр. Félix Tisserand
Ім'я при народженніфр. François Félix Tisserand
Народився13 січня 1845(1845-01-13)[1][2][3]
Нюї-Сен-Жорж
Помер20 жовтня 1896(1896-10-20)[4][1][…] (51 рік)
Париж, Франція
·геморагічний інсульт
Похованняцвинтар Монпарнас
Країна Франція
Діяльністьастроном, математик
Alma materВища нормальна школа
Галузьастрономія
ЗакладПаризька обсерваторія
Тулузька обсерваторія
Паризький університет
Науковий ступіньдоктор наук[d][5] (1868)
Аспіранти, докторантиPierre Puiseuxd
Henri Joseph Anastase Perrotind
ЧленствоШведська королівська академія наук
Французька академія наук
Російська академія наук
Нідерландська королівська академія наук
Національна академія наук США
1874 Transit of Venus French Expedition to Japand
Французьке астрономічне товариство
Нагороди
CMNS: Фелікс Тіссеран у Вікісховищі

Франсуа Фелікс Тіссеран (фр. François Félix Tisserand; 13 січня 1845(18450113) — 20 жовтня 1896) — французький астроном, член Паризької АН (1878).

Наукова біографія

[ред. | ред. код]

Родився в Нюї-Сен-Жорж (департамент Кот-д'Ор). У 1866 закінчив Вищу нормальну школу в Парижі і був прийнятий на посаду ад'юнкт-астронома Паризької обсерваторії, де проводив спостереження на екваторіалі і меридіанних інструментах. У 1873—1878 — професор університету і директор обсерваторії в Тулузі. У 1878—1892 — професор Паризького університету, з 1892 — директор Паризької обсерваторії.

Наукові роботи відносяться до небесної механіки. Вніс великий внесок у теорію кометних орбіт. Розробив теорію захоплення періодичних комет і дав критерій, який дозволяє встановити приналежність комет до одного і того ж сімейства, а також встановити тотожність комет (критерій Тіссерана). Займаючись питаннями стійкості Сонячної системи, досліджував довгоперіодичні збурення планет і знайшов, що вони не можуть привести до порушення стійкості. На основі точних розрахунків показав, що Нептун повинен мати сплюснуту фігуру. У 1868 брав участь в експедиції на півострів Малакка для спостереження повного сонячного затемнення. З метою визначення паралакса Сонця здійснив дві експедиції для спостереження проходжень Венери по диску Сонця (9.XII 1874 і 6.XII 1882).

Відома праця Тіссерана «Небесна механіка» (т. 1—4, 1889—1896) містить систематичний виклад основних досягнень класичної небесної механіки до кінця XIX ст. Склав примітки до «Математичних начал натуральної філософії» Ісаака Ньютона.

З 1884 керував виданням журналу «Bulletin astronomique».

Іноземний член-кореспондент Петербурзької АН (1883), член Бюро довгот в Парижі.

Його ім'ям названі кратер на Місяці й астероїд 3663 Tisserand.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Архів історії математики Мактьютор — 1994.
  2. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  3. ↑ база даних Léonore — ministère de la Culture.
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ https://henripoincarepapers.univ-lorraine.fr/chp/text/tisserand.html

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Тиссеран Франсуа Феликс. Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фелікс_Тіссеран&oldid=30465794