Франко-турецький альянс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лист турецького султана королю Франції (1536)

Франко-турецький союз було укладено Франциском I і Сулейманом Пишним 1528 року на підґрунті взаємного інтересу у послабленні держави Карла V Габсбурга. Цей «святотатственний альянс Лілеї з Півмісяцем» спричинив скандал у християнській Європі, де ще панували ідеї спільних «хрестових походів» проти «невірних» турків, й тому рідко афішувався, хоча реально мав силу до самого вторгнення Наполеона до Єгипту (1798).

Політичний бік[ред.ред. код]

Альянс полягав у тому, що турки надавали французам фінансову підтримку та координували з ними свої бойові дії проти Габсбургів. Французи опинялись у привілейованому у порівнянні з іншими християнськими народами положенні стосовно вільного заходу до портів Османської імперії, торгівлі з Близьким Сходом та завідування «святими місцями». Французи сприяли вилазкам пірата Барбаросси й намагались підігнати турецькі облоги Відня до власних війн з Габсбургами.

Французький посол, що за традицією жив у Галатському передмісті Стамбула, користувався значною вагою при Блискучій Порті упродовж всього існування ансьєн-режиму. На межі XVI та XVII століть увага турецького уряду перекинулась з європейських справ на війни з перськими Сефевідами, які неодноразово надсилали до Генріха IV посольства з метою отримання його дипломатичної підтримки.

Людовік XIV відновив стосунки з султанами, регулярно приймаючи у Версалі турецьких послів. Одним з найуспішніших турецьких воєначальників того часу був француз Бонневаль-паша. Як завершальну сторінку франко-турецьких союзних відносин можна розглядати Кримську війну, коли Франція й Туреччина разом протистояли тому вирішенню Східного питання, на якому наполягала Росія. У ті роки навіть розповсюдилась легенда про те, що султан пов’язаний родинними зв’язками з Бонапартами через свою бабусю французького походження, Еме де Рівері.

Культурний бік[ред.ред. код]

Завдяки сприянню османської влади французькі негоціанти, такі, як Жан-Батист Таверньє, вільно перетинали всю Азію до самої Індії. Паралельно з європейською захопленістю «китайщиною» у Франції розповсюдилась імітація зовнішніх форм турецької та перської культур (Turquerie[en]). Зокрема, дія багатьох опер відбувалась у східних гаремах. Підвищена цікавість сучасників Людовіка XIV до турецької культури з’явилась у п’єсах Мольєра і «Перських листах» Монтеск'є. 1704 року першим у Європі з’явився французький переклад «Тисячі й однієї ночі».

Див. також[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Robert A. Kann A History of the Habsburg Empire, 1526—1918 University of California Press, 1980 ISBN 0-520-04206-9
  • William Miller The Ottoman Empire and Its Successors, 1801—1927 Routledge, 1966 ISBN 0-7146-1974-4
  • Roger Bigelow Merriman Suleiman the Magnificent 1520—1566 READ BOOKS, 2007 ISBN 1-4067-7272-0
  • Kenneth M. Setton The Papacy and the Levant (1204—1571) DIANE Publishing, 1984 ISBN 0-87169-162-0
  • Fatma Müge Göçek East Encounters West: France and the Ottoman Empire in the Eighteenth Century Oxford University Press US, 1987 ISBN 0-19-504826-1
  • Jack Goody Islam in Europe Wiley-Blackwell, 2004 ISBN 0-7456-3193-2
  • Peter Malcolm Holt, Ann K. S. Lambton, Bernard Lewis The Cambridge History of Islam Cambridge University Press, 1977 ISBN 0-521-29135-6
  • Inari Karsh Empires of the Sand: The Struggle for Mastery in the Middle East, 1789—1923 Harvard University Press, 2001 ISBN 0-674-00541-4
  • Harold Lamb Suleiman the Magnificent — Sultan of the East READ BOOKS, 2008 ISBN 1-4437-3144-7
  • Daniel Goffman The Ottoman Empire and early modern Europe Cambridge University Press, 2002 ISBN 0-521-45908-7
  • Roger Crowley, Empire of the Sea, 2008 Faber & Faber ISBN 978-0-571-23231-4