Єгипетська кампанія Наполеона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Египетський похід Бонапарта
Війна Другої коаліції
Francois-Louis-Joseph Watteau 001.jpg
Франсуа-Луї-Жозеф Ватто. Битва біля пірамід, 21 липня 1798 року
Дата: 1798-1801
Місце: Єгипет, Сирія
Результат: перемога Туреччини
Сторони
Прапор Османської імперії Османська імперія
Велика Британія Велика Британія
Франція Франція

1798-1801 за ініціативою і під безпосереднім керівництвом Наполеона була зроблена спроба завоювання Єгипту

Єгипетська експедиція[ред.ред. код]

Після підписання миру з Австрією і Росією у стані війни з Францією знаходилася тільки Великобританія. Готуючись до бойових дій на континенті, Директорія одночасно запланувала провести допоміжну військову кампанію проти Англії. Відносна слабкість французького флоту не дозволяла безпечно перевезти значну армію до Ост- або Вест-Індії, тож вибір був між висадкою в Ірландії (де місцеве населення охоче підтримало би антианглійські дії) та в володіннях Туреччини з, можливо, майбутьнім просуванням до Індії на з'єднання з силами союзних Франції магараджів. Врешті, було зроблено вибір на користь Єгипту. Єгипет юридично підпорядковувався Османській Імперії, але фактично здійснював незалежну політику. Туреччина по дипломатичних каналах дала Франції зрозуміти, що вона поблажливо поставиться до будь-яких французьких дій проти Єгипту. До того ж, із захопленням Францією острова Корфу та укладенням Францією вигідних угод з Неаполітанським королівством, Англія втратила всі свої постійні морські бази у Середземному морі. На початку 1798 року Наполеон провів рекогносцировку північного та західного французького узбережжя. Демонстраційні дії пройшли вдало: Англія була переконана, що готується висадка в Ірландії, тож англійський флот заблокував Гібралтар та північні французьки порти, полишивши французам відкритий шлях через Середземне море.

Початок експедиції та захоплення Мальти[ред.ред. код]

Призначені для експедиції війська були таємно зосереджені в Тулоні, Генуї, Аяччо та Читавек'ї. 19 травня 1798 вони полишили ці порти та об'єднавшись рушили на південь. Першою ціллю Наполеон призначив Мальту — місце розташування Мальтійського ордену. Заснований колись для боротьби з алжирськими піратами та мусульманським флотом взагалі, Орден переживав період занепаду. Лицарі підтримували дружні стосунки з ворожими Франції Англією та Росією, англійський флот часом використовував Мальту як тимчасову базу для своїх дій. 11 червня біля Мальти, несподівано для лицарів, з'явився потужний французький флот та запитав дозволу набрати питної води. Мальтійці дозволили щоб одночасно набирав воду тільки один корабель: оскільки кораблів у флоті було більше чотирьохсот, така заправка зайняла би чимало часу. Французи висунули ультиматум, мальтійці почали готуватись до оборони. Французький флот висадив кілька десантів, які в короткий час зайняли всі острови — лицарі виявились небоєздатні, найманці, з яких складалось орденське військо, швидко склали зброю або перейшли на бік французів, а місцеве населення не виявило бажання воювати за привілеї лицарів Ордена.

Наполеон залишив на острові двохтисячний гарнізон та вирушив з флотом далі до Єгипту.

Отримавши від британської розвідки повідомлення про вихід французького флоту з південних портів, Нельсон терміново відправився зі своїми ескадрами у Середземне море. Вже там від він отримав нове повідомлення: французи захопили Мальту та зникли у невідомому напрямку. Справедливо розцінюючи Єгипет як найімовірнішу ціль експедиції, Нельсон у першу чергу відправився до Александрії. Не обтяжений транспортними кораблями британський флот обігнав французів розминувшись із ними. Прибувши до Александрії, Нельсон не знайшов там французів і відправився до наступної можливої цілі французької експедиції — Стамбула. Не знайшовши французів і там, він прикривав Дарданелли аж поки прибулий із Єгипту торгівельний корабель не повідомив про те, що Наполеон таки висадився в Єгипті та захопив Александрію.

Вторгнення[ред.ред. код]

Генерал Бонапарт в Каїрі

Ввечері 1 липня війська Наполеона почали висадку біля Александрії і вже наступного дня місто було захоплене. після цього Огюстен Бельяр завдав поразки мамлюкам при Ельгаті. Французький флот під керівництвом адмірала де Брюеса залишився біля Александрії з розпорядженням знайти достатньо глибокий для лінійних кораблів прохід у гавань міста, де вони були би у безпеці від можливого нападу англійців. Було створена Нільська флотилія на чолі з Жаном Перре. Армія тим часом рушила на Каїр. 21 липня французькі війська зустрілись із зібраним ватажками мамелюків Мурад-беєм та Ібрагім-беєм військом, відбулась Битва біля пірамід. Завдяки приголомшливій перевазі у тактиці та військовому вишколі, французи із незначними втратами вщент розгромили війська мамелюків. Організований опір французьким військам у Нижньому Єгипті було припинено, Ібрагім-бей та Мурад-бей були змушені покинути Каїр та переховуватись.

Після захоплення Каїру Наполеон відрядив одну дивізію під керівництвом генерала Даву на завоювання Верхнього Єгипту, а сам тим часом розпочав активні і багато у чому успішні заходи з підпорядкування собі країни та приверненню до себе симпатій впливових верств місцевого населення. Одночасно з тим, французькі науковці розгорнули активну діяльність з вивчення єгипетської старовини.

З приборканням Верхнього Єгипту вся країна була перетворена на французький протекторат, більшість прихильників мамалюків була розбита, кочові племена Східної Сахари приборкано. Французи закріпились в Єгипті.

Морська битва біля Абукіра[ред.ред. код]

Командувач французьким флотом не скористався з сприятливих обставин та не забезпечив флоту безпечного базування в Александрії. Кораблі стояли на якорях на рейді, фрегати не проводили розвідку, навчання та бойові чергування на кораблях не проводились, більшість матросів постійно знаходились не на своїх кораблях, а на березі. За таких обставин британський флот підійшов до Александрії і несподівано для французів атакував розташовані біля мису Абукір їхні кораблі. У тривалій і запеклій битві англійці завдали французькому флоту нищівної поразки.

Завдяки своїй перемозі, Англія захопила контроль над Середземним морем. І хоча певне сполучення Єгипту з Францією продовжувалось, для підвезення військових резервів вже не було можливості. Ще важливішим для Британії було моральне значення цієї перемоги. Так супротивники французів у Єгипті значною мірою активізували свої дії. Але найголовнішим було те, що турецький султан, який досі нейтрально ставився до французької експедиції, був змушений почати діяти. Вважаючи скору поразку французів у Єгипті невідворотньою та не бажаючи його окупації Англією, султан Селім оголосив Франції війну.

Невдачі в Сирії і повернення Бонапарта до Франції[ред.ред. код]

Туреччина збирала для дій проти французів армію в Сирії. На острові Кріт на базі Дарданельської дивізії розпочалось розгортання ще однієї армії. Підготовку британських та індійських військ до експедиції проти Єгипту почали й англійці. Щоб виграти час, Наполеон першим розпочав дії проти сирійської армії Османської Імперії.

У лютому 1799 р. Наполеон почав похід в Сирію. Він успішно захопив важливі прикордонні фортеці на Синайському півострові, узяв штурмом Яффу, та розгромив основні сили сирійсьокї армії у битви біля гори Табор. Наступною ціллю було добре укріплене місто Акра, але завдяки активній взаємодії між турецькою армією та британським флотом взяти Акру французам не вдалось. Зважаючи на великі втрати та загрозу епідемії чуми було оголошено відступ, який і почався 20 травня 1799. Сирію не було завойовано, але сирійська армія перестала бути загрозою для Єгипту.

У липні Туреччина закінчила формування нової армії, яка і була висаджена десантом з англійських кораблів на мис Абукір. Спираючись на підготовану систему укріплень французські війська повністю розгромили цю армію 25 липня.

Тим часом, у Франції Директорія, знаходилася на межі банкрутства і поразки у війні проти коаліції Австрії, Туреччини і Росії. Отримавши відомості про незадоволення всередині країни і про зовнішні погрози, Наполеон 23 серпня залишив армію генералові Клеберу і відплив до Франції. Йому вдалося уникнути зустрічі з британським флотом, що крейсерував в Середземному морі і 9 жовтня 1799р. Наполеон спокійно висадився у Фрежюсі на півдні Франції.

Крах експедиції[ред.ред. код]

Жан Батист Клебер.

Командувати французьким корпусом залишився генерал Клебер. Французький уряд залишив експедиційний корпус напризволяще. Попри це 20 березня 1800 році Клеберу вдалося розбити 30 000-ну армію мамлюків, яку підтримували англійці, в битві при Геліополісі. Після цього він придушив повстання в Каїрі. 14 червня 1800 року мусульманський фанатик вбив Клебера. Командування над французьким корпусом перебрав генерал Мену. В серпні 1801 року, під ударами об'єднаних сил британців і Отоманської імперії, втративши внаслідок хвороб понад 13 500 солдатів, французи капітулювали. За умовами капітуляції французьких солдатів британці повертали в Європу, причому разом з безцінним запасом єгипетської старовини.

Результати експедиції[ред.ред. код]

Спроба Франції захопити Єгипет при повному домінуванні флоту Британії на Середземному морі була приречена. Завдяки високим бойовим якостям французької армії та офіцерского корпусу на чолі з Наполеоном протягом кількох років експедиція була порівняно вдалою.

Але відрізаність від Франції, боротьба місцевого населення, яке сприймало французів як загарбників, ставила французький корпус в безпорадне становище. Після знищення англійцями французького флоту в битві при Абукірі капітуляція французького корпусу в Єгипті була лише питанням часу.

Проте Єгипетська експедиція Наполеона мала наслідком зростання інтересу до стародавньої історії Єгипту. В результаті експедиції була зібрана і вивезена в Європу величезна кількість пам'яток. В 1798 році було створено Інститут Єгипту (фр. L'Institut d'Égypte), що поклав початок науковому вивченню стародавнього Єгипту.

Джерела[ред.ред. код]

  • Chandler, David, The Campaigns of Napoleon New York, Macmillan, 1966.
  • Хуан Коул, Napoleon’s Egypt: Invading the Middle East Palgrave Macmillan, 2007. [ISBN 1-4039-6431-9]
  • Herold, J. Christopher, Bonaparte in Egypt - London, Hamish Hamilton, 1962.
  • Herold, J. Christopher, The Age of Napoleon. New York, American Heritage, 1963.
  • Moorehead, Alan, The Blue Nile New York, Harper & Row, 1962.