Цао Пі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Цао Пі
Cao Pi Tang.jpg
Портрет імператора Цао Пі
7 століття, Янь Лібень
Інші імена Цзихуань[1]
Народився 187(0187)
Помер 29 червня 226(0226-06-29)
Династія Вей
Громадянство/підданство Китай
Діяльність поет і письменник
Титул Імператор Вей (220226)
Батько Цао Цао
Матір Empress Dowager Bian[d]
Брати, сестри Princess Jinxiang[d], Cao Xian[d], Cao Hua[d], Empress Cao Jie[d], Princess Anyang[d], Princess Qinghe[d], Cao Zishang[d], Cao Zicheng[d], Cao Zijing[d], Cao Ziqin[d], Cao Ziji[d], Cao Mao[d], Cao Jun[d], Cao Zizheng[d], Cao Gan[d], Cao Xuan[d], Cao Ju[d], Cao Ju[d], Cao Ang[d], Cao Xiong[d], Cao Chong[d], Цао Чжі, Cao Zhang[d], Cao Gun[d], Cao Lin[d], Cao Yu[d], Cao Shuo[d], Cao Jun[d], Cao Biao[d] і Cao Hui[d]
У шлюбі з Lady Zhen[d], Guo Nüwang[d] і Q10884663?
Діти Cao Rui[d], Cao Lin[d], Cao Jie[d], Cao Rui[d], Cao Yan[d], Cao Xie[d], Cao Li[d], Cao Gong[d], Cao Yong[d], Cao Jian[d] і Princess Dongxiang[d]

Ца́о Пі́ (піньїнь: cáo pī; 187 — 29 червня 226) або Ца́о Пе́й — китайський державний діяч, військовик періоду Саньго, перший імператор династії Вей (220226). Поет і теоретик китайської літератури. Посмертне ім'я — Імператор Вень[2]. Буддистське ім'я — Шіцзу[3].

Біографія[ред.ред. код]

Цао Пі народився в командирстві Пейго[4]. Старший син полководця Цао Цао. Став його спадкоємцем, усунувши опозиційну групу на чолі з молодшим братом Цао Чжи.

220 року, після смерті батька успадкував його посаду та титул, став головним міністром і ваном Вей. Завдяки порадам вана Чень Цюя здійснив реформу державного апарату, яка передбачала надання чиновницьких посад виключно вихідцям з шляхетних сімей.

Прийняв титул і посаду Імператора від останнього монарха династії Хань — Імператора Сяня. Переніс столицю своєї держави до Лояну. Провів реформу адміністрації, перетворивши регіональну знать на номінальних володарів.

Вимагав визнання свого сюзеренітету від правителя У, Сун Цюаня. Надав йому титул уського вана в обмін на вислання заручників. Через відмову Сун і відновлення союз із державою Шу, організував похід до місцевості Гуанлін, який однак закінчився невдачею.

Добре знав китайську класику. Прагнучи зробити своє царство культурним центром Китаю, він привертав до двору поетів і влаштовував літературні змагання.

Літературна діяльність[ред.ред. код]

Сам був автором баточисленних віршів і пісень про бенкети і походи, про тлінність людського буття. Вірші Цао Пі образні й елегії. Був автором семислівного вірша — поетичної форми, що стала основною в китайській поезії 7-20 століть. Залишив по собі 44 вірші в жанрах ши і юефу, листи про літературу, літературний трактат «Роздуми про класику»[5] та політично-історичний трактат «Огляд монархів»[6] Його найкраще юефу «Яньський наспів» - «Янь ге син». Його ідеї стали поетичним маніфестом середньовіччя, знаменуючи відхід від конфуціанського раціоналізму і вимоги естетичних критеріїв у поезії. Високо оцінюючи суспільну роль літератури, Цао Пі вперше спробував дати порівняльний аналіз творчості сучасників та коротку характеристику основних жанрів.[7]

Примітки[ред.ред. код]

  1. кит.: 子桓піньїнь: xǐhuán.
  2. кит.: 文帝піньїнь: wéndì , Вень-ді.
  3. кит. 世祖, shìzǔ.
  4. Сучасна провінція Аньхой, КНР.
  5. кит. 典論, diǎnlùn, дяньлунь.
  6. кит. 皇覧, huánglǎn, хуанлань.
  7. Краткая литературная энциклопедия (КЛЭ)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]