Цифрові кочівники

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цифровий кочівник працює з Таїланду

Цифрові кочівники — це тип людей, які використовують телекомунікаційні технології для заробітку на життя і, загалом, ведуть своє життя кочовим способом.[1] Такі працівники часто працюють віддалено з-за кордону, з кав'ярень, публічних бібліотек, кооперативних приміщень чи транспортних засобів.[2][3] Це часто здійснюється завдяки бездротовому інтернету — на смартфонах або ноутбуках. Успішні цифрові кочівники зазвичай мають фінансову подушку або потребують розвитку високого рівня самостійності та самодисципліни.[4] До поширених типів цифрових кочівників належать «молоді пенсіонери» або «перелітні птахи», незалежні підприємці та віддалені працівники. Люди, як правило, стають цифровими кочівниками з позитивних причин, таких як бажання фінансової незалежности та кар'єри, що дозволяє незалежність від місця розташування. Хоча цифрові кочівники користуються перевагами свободи та гнучкости, вони зазначають самотність, як найбільшу проблему.[5] Цей спосіб життя може спричинити й інші проблеми, такі як відсутність якісного медичного страхування з покриттям у всьому світі, дотримання різних місцевих законів та інколи отримання робочих віз.

Визначення[ред. | ред. код]

Одне з найдавніших відомих застосувань терміна «цифровий кочівник» спочатку було 1997 року в книзі «Цифровий кочівник»[6]. Це була назва книги, виданої освітньо-видавничою компанією Wiley. Її написали Цухіо Макімото та Девід Маннерс. Невідомо, чи було словосполучення введено у цій книзі чи вони взяли термін, який вже існував.[7] Цифрові кочівники можуть продати частину власності, щоб полегшити подорожі, а також можуть продати чи орендувати свій будинок.[8]

Основою руху цифрових кочівників є віддалена робота, що дозволяє людям робити свою роботу вдома або іншим способом через інтернет.[9] Цифрові кочівники можуть використовувати бездротовий Інтернет, смартфони, голосовий зв'язок через IP та/або хмарні програми, щоб віддалено працювати там, де вони живуть чи подорожують.[10][11] Цифрові кочівники можуть використовувати коворкінг або хостели, кафе, спільні офіси тощо.[12]

Цифрові кочівники зазвичай подорожують, поки заробляють гроші через інтернет.[13] Вони знаходять людей, з якими вони можуть досліджувати світ, використовуючи додатки, такі як Fairytrail, TourBar та інші.[14] У деяких випадках спосіб життя цифрових кочівників призводить до нерозуміння та неправильної комунікації між цифровими кочівниками та їх клієнтами або роботодавцями. Інші проблеми можуть також включати різниці часових поясів, труднощі пошуку надійного підключення до інтернету та відсутність розмежування між роботою та вільним часом.[15][9] Такі послуги, як TransferWise та PayPal, є популярними серед цифрових кочівників.[7] Skype, Zoom та Slack — це звичні інструменти, якими користувачі можуть спілкуватися за допомогою голосового, текстового та відеочату на великих відстанях. YouTube і Instagram використовуються цифровими кочівниками як засіб, за допомогою якого безпосередньо або опосередковано заробляти дохід за допомогою спонсорства та мерчандайзингу, не маючи центрального робочого місця чи житлового простору. Важливим кроком на шляху створення цифрового кочівника є забезпечення актуальності всієї відповідної документації (наприклад, віз та паспортів). Якщо цього не зробити, це може призвести до юридичних труднощів під час поїздки за кордон.[16]

Популярність[ред. | ред. код]

Практично кожен може спробувати жити цифровим кочовим життям, хоча певні групи є більш представницькими в громаді. Ці групи включають молодих людей, підприємців, біженців, кочівників в цілому, людей, які мають добрі нації, тощо.[17] Про цифрових кочівників написав Тім Ферріс у книзі про 4-годинний робочий тиждень, Девід Аллен у книзі Getting Things Done методології та Марк Менсона.

Покоління міленіалів вважається найбільш схильним до віддаленої роботи та фрилансу. Згідно опитувань[18], за 2016—2017 роки кількість міленіалів, що працювали віддалено повністю або частково, зросла з 21 % до 64 %[19].

Популярні напрямки[ред. | ред. код]

Деякі напрямки є одними з найпопулярніших місць для цифрових кочівників, зокрема Чіангмай, Медельїн, Мексика та Балі через низьку вартість та досить високу якість життя.[20][16][21][22] Наприклад, місто Убуд на Балі стало популярним серед цифрових кочівників після встановлення оптоволоконного зв'язку для доступу до інтернету. Ще один популярний вибір серед цифрових кочівників — Кіпр.[23] Інші міста включають Таллінн, Таріфа, Бансько та Тбілісі, завдяки критичній масі та більшому сприйняттю способу життя цифрових кочовиків, а також порівняно нижчих витрат на життя. Міста, які мають більш високу вартість життя: Сінгапур та Осло. У Британії популярні міста: Брістоль, Бірмінгем та Брайтон. Це пов'язано з меншими витратами на життя порівняно з Лондоном.[24]

Помітні цифрові кочівники[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Mohn, Tanya. How To Succeed At Becoming A Digital Nomad.
  2. ↑ Digital Nomad Definition. Процитовано 24 серпня 2016.
  3. ↑ How to become a digital nomad. DIY DIFM. Архів оригіналу за 1 серпня 2018. Процитовано 19 листопада 2017.
  4. ↑ Cook, Dave (12 березня 2020). The freedom trap: digital nomads and the use of disciplining practices to manage work/leisure boundaries. Information Technology & Tourism. doi:10.1007/s40558-020-00172-4.
  5. ↑ Moss, Jennifer (30 листопада 2018). Helping Remote Workers Avoid Loneliness and Burnout. Harvard Business Review. ISSN 0017-8012. Процитовано 12 червня 2020.
  6. ↑ T. Makimoto, D. Manners (1997), Digital Nomad (New York: John Wiley & Sons).
  7. ↑ а б Schlagwein, Daniel (6 грудня 2018). The History of Digital Nomadism. International Workshop on the Changing Nature of Work (CNOW). Процитовано 23 липня 2019.
  8. ↑ What is a digital nomad?. DIY DIFM. Архів оригіналу за 1 серпня 2018. Процитовано 1 серпня 2018.
  9. ↑ а б Nash, Caleece (Feb 2018). Digital nomads beyond the buzzword: Defining digital nomadic work and use of digital technologies. Lecture Notes in Computer Science. iConference 2018: 207—217. doi:10.1007/978-3-319-78105-1_25. ISBN 978-3-319-78104-4 — через Springer.
  10. ↑ Tsugio Makimoto & David Manners (1 січня 1997), Digital nomad, Wiley
  11. ↑ Mike Elgan (1 серпня 2009), Is Digital Nomad Living Going Mainstream?, Computerworld
  12. ↑ Colella, Kristin (13 липня 2016). 5 'digital nomads' share their stories from around the world (амер.). TheStreet.com. Процитовано 30 липня 2016.
  13. ↑ Lamarque, Hannah. The Rise of the Digital Nomad. Huffington Post. Процитовано 7 серпня 2015.
  14. ↑ Hope, April. Dating Apps & Sites that Help Travelers Hang Out, Hook Up & Find Love. Love Lust or Bust. Процитовано 4 грудня 2019.
  15. ↑ Digital nomads travel the world while you rot in your office. Mashable. Процитовано 7 серпня 2015.
  16. ↑ а б Traveling as a Digital Nomad. Scott's Cheap Flights. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 23 листопада 2017.
  17. ↑ Binazar, Ali (14 листопада 2017). My First Cruise: Learning, Friendship and Open Bar on the High Seas. Harvard.edu. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 23 листопада 2017.
  18. ↑ Результати опитування Deloitte
  19. ↑ How Freelancers' Use of Technology Disrupts The Workplace. Mailbird. 20 липня 2019. Процитовано 17 серпня 2020.
  20. ↑ CNN (27 June 2016), Want to escape the office? Top 10 cities for digital nomads, CNN
  21. ↑ Bangkok, A Digital Nomad Hub – Moving Nomads. movingnomads.com (англ.). Процитовано 9 грудня 2017.
  22. ↑ 52 Best Digital Nomad Destinations to Go in 2019. Tomas Laurinavicius (амер.). 4 січня 2018. Процитовано 10 червня 2019.
  23. ↑ https://johanneslarsson.com/living-in-cyprus-8-reasons-to-move-here-entrepreneur-perspective/
  24. ↑ Living and working in paradise: the rise of the 'digital nomad'. The Telegraph. 17 травня 2015. Процитовано 19 грудня 2017.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Цифрові_кочівники&oldid=41872617