Чевенгур
 | |
| Автор | Андрія Платонова |
|---|---|
| Назва мовою оригіналу | Чевенгур |
| Мова | російська |
| Жанр | фантастика |
| Місце |  Росія |
| Видано | 1988 |
| Попередній твір | 1972 (Париж, Мілан); 1978 (Лондон) |
| Наступний твір | повністю (в СРСР) — 1988 |
«Чевенгур» (1926—1928) — соціально-філософський роман-антиутопія російського письменника Андрія Платонова. «Чевенгур» — один з романів «філософської трилогії», в яку входять роман «Чевенгур» та повісті «Котлован» і «Джан».[1] Перша редакція іменувалася «Будівельники весни» (1927)[2].
Роман «Чевенгур» — один із найпомітніших творів А. Платонова. Він написаний в жанрі антиутопії і являє собою болісні роздуми письменника над історією, концентрований вираз внутрішнього досвіду людини, що опинилася перед обличчям великих змін. Роман розповідає про Жовтневу революцію в центральних губерніях Росії, про людей, які захищали революцію в громадянській війні, про «будівельників країни», про їх ідеї, думки, переживання. Для героїв роману революція стала мірилом моральності, совістю, вищим суддею. Платонов показує не тільки те, як ідеї оволодівали масами, але і те, як ці маси освоювали нові ідеї. Прискорене освоєння народними масами нового світогляду, поряд з революцією цих мас, породжувало і суперечливі, утопічні уявлення про соціалізм. Платонівські герої, готові неминуче померти в побуті революції, вбирали в себе ідеї соціалізму, химерно поєднуючи їх зі старими поняттями і поглядами. У романі стикаються утопічні надії на перебудову світу «по комуністичному велінню» з необхідністю повсякденної кропіткої роботи. Його герої наївно сподіваються, що «соціалізм де-небудь ненавмисно складеться разом від страху перед лихом і для задоволення потреби».
Головний герой роману — Олександр Дванов. Він сирота (рідний батько втопився, щоб дізнатися яким є потойбічний світ), якого всиновив Захар Павлович під час голоду. Олександр вчиться на слюсаря, а з початком Жовтневого перевороту вирішає з батьком на пошуки партії, до якої міг би приєднатися. Батько пояснює йому своє бачення більшовизму: «Більшовик повинен мати порожнє серце, щоб туди все могло поміститися…» Олександр, який не був чітким прихильником якої-небудь ідеології, стає більшовиком.
Після нетривалого навчання Олександр вирішає на фронт у місто Новохоперськ. Захар Павлович знаходить розраду в тому, що читає книжки з алгебри, за якими вчився Олександр (хоча не розуміє, що там написано). Потім Олександра кличуть назад, але машиніст потяга тікає. Він сам веде потяг, в результаті чого стається аварія. Олександр дивом виживає і дістається додому, де довго хворіє на тиф. Захар вважає, що його син помре і майструє для нього труну. Та Олександр видужує, спалює труну й мріє одружитися з сусідкою, сиротою Сонею.
Йому доручають «шукати комунізм серед самодіяльності населення» і Олександр подорожує від села до села. Він стикається з загоном анархістів, від яких його рятує мандрівний комуніст Степан Копенкін. Вони подорожують далі разом і в одному з сіл зустрічають Соню, що вчителює там. Дванов з Копенкіним проте не затримуються, блукаючи по губернії, зустрічають багатьох людей, кожен з яких по-своєму уявляє будівництво нового життя. Олександр дізнається про місто Чевенгур, чиновник з якого, Чепурний, описує місто як комуністичну утопію. Натхненний його словами, Олександр вирішує вирушити в Чевенгур. Копенкін їде туди конем і досягає міста перший.
Життя в Чевенгурі є трагікомічною пародією на комунізм. Жителі міста «виробляють» дружбу та братерство, багато сплять, бо «втомилися від століть гноблення». Копенкін вирішує, що в Чевенгурі все надто добре, а комунізм не може бути без зусиль. Тому він організовує пошуки «буржуїв», яких розстрілюють чекісти. Лишившись невдоволеними, вони розшукують «напівбуржуїв», яких виганяють у степ. Завдяки цьому з'являються невикористані запаси їжі, які однак швидко закінчуються і пролетарі самі шукають харчі в степу. Чепурний попри всі негаразди впевнений, що комунізм виникне сам по собі.
Олександр прибуває в Чевенгур, але не застає там життя, про яке чув від Чепурного. Він винаходить пристрій, який виробляє електрику з сонячного світла. Для цього збирає скло з вікон, але пристрій не працює. Потім жителі Чевенгура будують маяк, який вкаже людям шляху у місто. Та на його світло ніхто не приходить.
З Москви приїжджає Сербінов, який критикує потуги чевенгурців. Чепурний виправдовується тим, що «ми ж працюємо не для користі, а один для одного». В Чевенгур завозять жінок для збільшення населення, та чоловіки лише гріються об них холодними ночами. Сербінов розповідає Олександру, що Соня тепер працює в Москві на фабриці і пам'ятає його.
Несподівано на місто нападають вороги. Сербінов, Чепурний та інші більшовики гинуть. Олександр лишається в степу зі смертельно пораненим Копенкіним. Потім він повертається додому. Біля озера, де втопився його батько, Олександр знаходить забуту в дитинстві вудку. Він входить у воду і возз'єднується з батьком.
В живих з чевенгурців залишається тільки Прокопій, якого знаходить Захар у пошуках сина. Він просить Прокопія привести сина за 5 рублів. Прокопій відповідає, що приведе його задарма та вирушає на пошуки.
Немає єдиної точки зору на назву роману. з цього приводу існують різні інтерпретації. «Про розшифровку цього топоніма можна написати цілу книгу»[3]. На думку С. Залигіна та Н. Малигіної, воно пов'язане зі словами «чева» — ошметок, обносок лаптя, і «гур» — шум, рев, рик[4]. Інше трактування дають Р. Ф. Ковальов і О. Ю. Алейников, з урахуванням пристрасті тієї епохи до різного роду революційним абревіатурам: ЧеВеНГУР — «Надзвичайний військовий непереможний (незалежний) героїчний укріплений район»[5]. По відчуттю головного героя, місто Чевенгур «скидалося на якийсь гул невідомої країни». Іноді «простір Чевенгура» локалізують на півдні Воронезької і Бєлгородської областей[6], а то і безпосередньо в місті Богучар Воронезької області[7].
Вперше Андрій Платонов передав рукопис в редакцію видавництва «Молода гвардія». Головний редактор Р. З. Литвин-Молотов дав Платонову вказівки з доопрацювання романа і повернув рукопис. Ще одна копія була передана Платоновим Максиму Горькому, який відповідав, що роман «надзвичайно цікавий», але має недоліки: надмірно розтягнуто, насичений діалогами, характерна «стертість дії». Горький засумнівався в можливості публікації, і виявився абсолютно правим. Попри всі старання редакції «Молодої гвардії», роман, що знаходиться вже в гранках, так і не був надрукований за життя автора. Тим не менш, в 1928 році в журналі «Червона новь» («Красная новь») було опубліковано уривок з роману, в журналі «Новий світ» під виглядом оповідання «Пригода» — ще один уривок. Повість «Походження майстра» надрукована в 1929 році в авторському збірнику. Кілька уривків з роману — «Подорож з відкритим серцем», «Смерть Копенкина» — були надруковані пізніше в «Літературній газеті» та в журналі «Кубань», але тільки після смерті письменника. У 1972 році у Франції був опублікований переклад роману, названий «Бур'янисті трави Чевенгура». Передмову до французького перекладу зробив Михайло Геллер. Але в романі був випущений уривок «Походження майстра». Також у 1972 році був надрукований ще один переклад роману — в Італії. Італійський переклад називався «Село нового життя». Перша повна публікація роману за кордоном — лондонська публікація 1978 року. У Росії «Чевенгур» був виданий тільки під час перебудови. 1988 року роман з'явився на сторінках журналу «Дружба народів».[8]
- http://modernlib.ru/books/platonov_andrey_platonovich/chevengur/read/ [Архівовано 31 липня 2016 у Wayback Machine.]
- http://cheloveknauka.com/chevengur-andreya-platonova [Архівовано 15 квітня 2017 у Wayback Machine.]
- http://journals.tsu.ru/sjp/&journal_page=archive&id=932&article_id=23212 [Архівовано 24 лютого 2020 у Wayback Machine.]
- http://www.philology.nsc.ru/journals/spj/pdf/2015_1/32_Proskurina.pdf [Архівовано 19 серпня 2019 у Wayback Machine.]
- http://andrey-platonov.ru/?p=17 [Архівовано 12 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Наталія Полтавцева. Феномен Андрія Платонова в контексті культури ХХ століття (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 березня 2012. Процитовано 11 березня 2012. [Архівовано 2012-03-11 у Wayback Machine.]
- ↑ С. В. Кормилов. Історія російської літератури XX століття (20-90-ті роки): основні імена. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 9 серпня 2016. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
- ↑ Варламов А. Н. Цит. соч., с. 153, виноска 1.
- ↑ Залигін С. П., Малигіна М. М. Платонов А. П. // Російські письменники ХХ століття. Біографічний словник. М,, Велика Російська енциклопедія, 2000, С. 556
- ↑ Ковальов Р. Ф. І ще раз про назву «Чевенгур» // Вісник Воронезького ун-ту. Гуманітарні науки. — Воронеж, 2002. — № 1. — С. 287-291. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 10 серпня 2016. [Архівовано 2015-09-23 у Wayback Machine.]
- ↑ А. Балдін, Ст. Голованов, Д. Замятін. Імперія простору. До руїн Чевенгура. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 10 серпня 2016.
- ↑ Народна енциклопедія міст і регіонів Росії «Моє Місто». Архів оригіналу за 11 січня 2017. Процитовано 10 серпня 2016.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 серпня 2016. Процитовано 11 серпня 2016.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2016-08-12 у Wayback Machine.]
