Чижевський Дмитро Іванович
Дмитро Іванович Чижевський | |
---|---|
Народився |
5 квітня 1894 Олександрія (місто) |
Помер |
18 квітня 1977 Гайдельберг, ФРН |
Поховання | Берґфрідгофd |
Країна |
Російська імперія УНР апатрид ФРН |
Діяльність | славіст, викладач університету, культуролог, філософ, літературознавець |
Галузь | філософія[1], літературознавство[1] і слов'янознавство[1] |
Alma mater | Історико-філологічний факультет Київського університету[d] |
Вчителі | Гіляров Олексій Микитович |
Знання мов | німецька[2], російська, українська[3] і англійська[3] |
Заклад | Гарвардський університет, Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла, Український вільний університет, Український вищий педагогічний інститут, Університет Мартіна Лютера, Українська вільна академія наук і Марбурзький університет |
Членство | Гайдельберзька академія наук |
Нагороди | |
Чиже́вський Дмитро́ Іва́нович (5 квітня 1894, Олександрія, нині Кіровоградської області - 18 квітня 1977, Гайдельберг, ФРН) - учений-енциклопедист, культуролог, філософ, літературознавець, релігієзнавець, лінгвіст, славіст, дослідник української і слов'янської літератур, історії культури, філософії, релігійної думки й слов'янської духовості.
Один із найвидатніших славістів останнього тридцятиліття 20 століття, довголітній «патріарх» німецької славістики, останній її полігістор.
Народився 23 березня 1894р. (за старим календарем) в дворянський сімї. Його батько, Іван Констянтинович, був артилерійськім офіцером царської армії. За участь у народницькому гуртку він був виключений із військової академії, заарештований і після двухрічного увязнення висланий з Петербургу на Північ, а потім на батьківщину в Александрію. В одній з своїх біографій Дмитро Чижевські відзначав, що духовні інтереси його батьків досить рано обумовили його власну спрямованість.
Вищу освіту Д.Ч. здобув у Петербурзькому (1911-1913) та Київському (1914-1919) університетах. 1921 року виїхав до Німеччини, де навчався в Гейдельберзькому та Фрайбурзькому університетах.
Брав участь в революції 1917 (член Української Центральної Ради), 1921 виїхав до Німеччини, де в Гайдельберзі і Франкфурті поглиблював студії філософії у Ясперса, Гайдеґґера, Гуссерля й ін. 1924 — 32 викладав в Укр. Вільному Університеті та в Пед. Інституті ім. М. Драгоманова в Празі.
З 1924 року викладає в Українському педагогічному інституті в Празі, а з 1929 - в Українському Вільному Університеті в Празі а від 1945 року в Мюнхені. У 1949- 1956 роках працює на посаді професора Гарвардського університету (США), завідує філософським відділом Української Вільної Академії наук у Нью-Йорку. З 1956 року й до кінця життя обіймає посаду професора, керівника Інституту славістики Гейдельберзького універсітету (ФРН).
Згодом знову в Німеччині викладав в університеті в Галлє (1932 — 45), зосереджуючися на філософії; зокрема досліджує вплив Геґеля на слов. науку і нім. філософії на рос. літературу. При дослідах над нім. містикою віднайшов в архівах численні рукописи чеського філософа і педагога Яна Коменського і сам зацікавився містицизмом у творах Сковороди, Гоголя і Достоєвського. По війні чинний як професор-гість (нім. Gastprofessor) у Марбурзі (1945 — 51), Гарвардському Університеті (США, 1951 — 56) і знову в Гайдельберзі (з 1956); дійсний член Гайдельберзької Академії (з 1962) і почесний проф. (з 1968) і одночасно поч. проф. (з 1970) у Кельні. На своїх постах у Галлє, Марбурґу і Гайдельберзі заснував і розбудував славіст. інститути.
У багатогранній науковій діяльності Чижевського виявив велику ерудицію і зробив значний вклад у дослідження історії літератури, у критику, філологію, естетику й філософію (рос., укр. словацьку, чес., поль. й нім.).
Чижевський першим відкрив слов'янське і зокрема українське барокко, а історію укр. літератури намагався побудувати як історію стилів: підкреслюючи початковий зв'язок з візантійською культурною сферою та вказучи на співзвучну зміну стилів з західними впливами (з 16 ст.).
Ювілейні збірки на його пошану вийшли в 1954 і 1966 роках. Помер у Гайдельберзі.
Праці Ч.
- «Логіка» (1924), «Dostojevskij Studien» (1931),
- «Hegel bei den Slavan» (1934),
- «Štúrova filozofia života» (1941),
- «Geschichte der altrussischen Literatur: Kiever Epoche» (1948 і 1960)
- «Outline of Comparative Slavic Literatures» (1952),
- «On Romanticism in Slavic Literatures» (1957),
- Das heilige Russland" (1959),
- «Russland zwischen Ost und West» (1961),
- «Russische Literaturgeschichte des 19 Jahrhunderts» (1964),
- «Comparative History of Slavic Literatures» (1971);
з україністики:
- «Філософія на Україні» (1926),
- «Нариси з історії філософії на Україні» (1931),
- «Укр. літ. барок. Нариси», І — III (1941 — 44),
- «Історія укр. літератури від початків до доби реалізму» (1956),
- «Skovoroda, Dichter, Denker, Mystiker» (1974),
- «A History of Ukrainian Literature» (1975).
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Славіст із Олександрії.- Щоденна українська газета "День", 25.02.2005
- Спогади-інтерв'ю Ханса-Георга Гадамера в журналі "Логос"
- Поховані на цвинтарі Бергфрідгоф у Гайдельберзі
- Випускники історико-філологічного факультету Київського університету
- Викладачі Гарвардського університету
- Науковці Гайдельберзького університету
- Науковці Марбурзького університету
- Члени Гайдельберзької академії наук
- Отримувачі гранту Ґуґґенгайма
- Персоналії Чи
- Українські філософи
- Українські літературознавці
- Славісти
- Німецькі славісти
- Німецькі українці
- Уродженці Олександрії
- Народились 5 квітня
- Народились 1894
- Померли 18 квітня
- Померли 1977