Чижевський Дмитро Іванович

Дмитро Іванович Чижевський
Народився	5 квітня 1894 Олександрія (місто)
Помер	18 квітня 1977 Гайдельберг, ФРН
Поховання	Берґфрідгоф
Країна	Російська імперія  УНР апатрид  ФРН
Діяльність	славіст, викладач університету, культуролог, філософ, літературознавець
Галузь	філософія, літературознавство і слов'янознавство
Alma mater	Історико-філологічний факультет Київського університету
Вчителі	Гіляров Олексій Микитович
Знання мов	німецька, російська, українська і англійська
Заклад	Гарвардський університет, Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла, Український вільний університет, Український вищий педагогічний інститут, Університет Мартіна Лютера, Українська вільна академія наук і Марбурзький університет
Членство	Гайдельберзька академія наук
Нагороди	Грант Ґуґґенгайма (1955)
Роботи у Вікіджерелах  Медіафайли у Вікісховищі

|портрет=

Чижевський Д.I.

Чиже́вський Дмитро́ Іва́нович (5 квітня 1894, Олександрія, нині Кіровоградської області - 18 квітня 1977, Гайдельберг, ФРН) - учений-енциклопедист, культуролог, філософ, літературознавець, релігієзнавець, лінгвіст, славіст, дослідник української і слов'янської літератур, історії культури, філософії, релігійної думки й слов'янської духовості.

Один із найвидатніших славістів останнього тридцятиліття 20 століття, довголітній «патріарх» німецької славістики, останній її полігістор.

Народився 23 березня 1894р. (за старим календарем) в дворянський сімї. Його батько, Іван Констянтинович, був артилерійськім офіцером царської армії. За участь у народницькому гуртку він був виключений із військової академії, заарештований і після двухрічного увязнення висланий з Петербургу на Північ, а потім на батьківщину в Александрію. В одній з своїх біографій Дмитро Чижевські відзначав, що духовні інтереси його батьків досить рано обумовили його власну спрямованість.

Вищу освіту Д.Ч. здобув у Петербурзькому (1911-1913) та Київському (1914-1919) університетах. 1921 року виїхав до Німеччини, де навчався в Гейдельберзькому та Фрайбурзькому університетах.

Брав участь в революції 1917 (член Української Центральної Ради), 1921 виїхав до Німеччини, де в Гайдельберзі і Франкфурті поглиблював студії філософії у Ясперса, Гайдеґґера, Гуссерля й ін. 1924 — 32 викладав в Укр. Вільному Університеті та в Пед. Інституті ім. М. Драгоманова в Празі.

З 1924 року викладає в Українському педагогічному інституті в Празі, а з 1929 - в Українському Вільному Університеті в Празі а від 1945 року в Мюнхені. У 1949- 1956 роках працює на посаді професора Гарвардського університету (США), завідує філософським відділом Української Вільної Академії наук у Нью-Йорку. З 1956 року й до кінця життя обіймає посаду професора, керівника Інституту славістики Гейдельберзького універсітету (ФРН).

Згодом знову в Німеччині викладав в університеті в Галлє (1932 — 45), зосереджуючися на філософії; зокрема досліджує вплив Геґеля на слов. науку і нім. філософії на рос. літературу. При дослідах над нім. містикою віднайшов в архівах численні рукописи чеського філософа і педагога Яна Коменського і сам зацікавився містицизмом у творах Сковороди, Гоголя і Достоєвського. По війні чинний як професор-гість (нім. Gastprofessor) у Марбурзі (1945 — 51), Гарвардському Університеті (США, 1951 — 56) і знову в Гайдельберзі (з 1956); дійсний член Гайдельберзької Академії (з 1962) і почесний проф. (з 1968) і одночасно поч. проф. (з 1970) у Кельні. На своїх постах у Галлє, Марбурґу і Гайдельберзі заснував і розбудував славіст. інститути.

У багатогранній науковій діяльності Чижевського виявив велику ерудицію і зробив значний вклад у дослідження історії літератури, у критику, філологію, естетику й філософію (рос., укр. словацьку, чес., поль. й нім.).

Чижевський першим відкрив слов'янське і зокрема українське барокко, а історію укр. літератури намагався побудувати як історію стилів: підкреслюючи початковий зв'язок з візантійською культурною сферою та вказучи на співзвучну зміну стилів з західними впливами (з 16 ст.).

Ювілейні збірки на його пошану вийшли в 1954 і 1966 роках. Помер у Гайдельберзі.

Праці Ч.

• «Логіка» (1924), «Dostojevskij Studien» (1931),
• «Hegel bei den Slavan» (1934),
• «Štúrova filozofia života» (1941),
• «Geschichte der altrussischen Literatur: Kiever Epoche» (1948 і 1960)
• «Outline of Comparative Slavic Literatures» (1952),
• «On Romanticism in Slavic Literatures» (1957),
• Das heilige Russland" (1959),
• «Russland zwischen Ost und West» (1961),
• «Russische Literaturgeschichte des 19 Jahrhunderts» (1964),
• «Comparative History of Slavic Literatures» (1971);

з україністики:

• «Філософія на Україні» (1926),
• «Нариси з історії філософії на Україні» (1931),
• «Укр. літ. барок. Нариси», І — III (1941 — 44),
• «Історія укр. літератури від початків до доби реалізму» (1956),
• «Skovoroda, Dichter, Denker, Mystiker» (1974),
• «A History of Ukrainian Literature» (1975).

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Славіст із Олександрії.- Щоденна українська газета "День", 25.02.2005
• Спогади-інтерв'ю Ханса-Георга Гадамера в журналі "Логос"