Чимор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чімор



Mapa cultura chimu.png
Столиця Чан-Чан
Час існування 900 – 1470
Офіційна мова Кінґнам, ймовірно сім'ї мучік

Чімор (Chimor) — державно-політичне утворення носіів культури чіму, що займало північно-західне узбережжя Перу в період приблизно з 850 року до 1470 року. Чімор був найбільшею державою Південної Америки в доінківський період, займаючи біля 1000 км узбережжя та містячі біля 2/3 населення андійського (центральноандійського) регіону. Столицею держави було місто Чан-Чан (зараз на території перуанського регіону Ла-Лібертад).

Історія[ред.ред. код]

Культура чіму виникла із залишків культури моче. Творцями політичної структури виступили південні сусіди моче — носії мови кінгнам. Чимало білих плям залишається навколо проблеми по­ходження кінгнамців. Самі чіморці стверджували, що їхні предки припливли в Перу на оснащених вітрилами бальсових плотах з півночі.

Очолив цей масштабний похід-переселення напівлегендарний вождь Такайнамо з роду Найламп (Наймлапа) із Ламбаєке, якого чіму вважали творцем своєї державності. Кінгнамці спромоглися перейти до експансії, наслідком якої ста­ло воєнно-політичне домінування у регіональному масштабі. Кожен наступний представник династії Найламп з Ламбаєке (Ескуньаїн, Маскуй, Кантіпальєк, Альяскунті, Нофан-Неч, Мулумуслан, Льямеколь, Ланіпаткум, Акунта) робив свій внесок у розширення володінь, спо­рудження фортець і шляхів сполучення, розбудову столиці Чот.

Перші долини, здається, заснували союз добровільно, проте деякі держави, такі як Сікан, були завойовані. Сильний вплив на культуру да державний устрій чіму оказали також культури Кахамарка і Уарі.

Урешті-решт, утворилася досить велика держава мілітар­ного типу, що базувалася на спільності господарських інте­ресів та військовій силі домінантного етносу чіму. Проте у XIII ст., за правління Фемпельєка, Косту вразив природний ка­таклізм: поблизу Півден­ної Америки якісно змінилася хода тихоокеанських течій, холодних вод Гумбольдта поблизу перуанського узбе­режжя одразу заповнили теплі хвилі течії Тіну. В результаті сталася масова заги­бель риби, оскільки більшість її місцевих видів водиться у холодній воді, а в теплій гине, дощі, які раніше випадали в гористих Андах, тепер виливалися на узбережжя, не досягаючи гірських плато. В Андах це спричини­ло посуху, а в узбережній зоні після зливи, що тривала уп­родовж 30 діб безперервно, несподівані дощові потоки пере­вершили потужності місцевих іригаційних систем, прорвали греблі, поруйнували канали. Через кризу землеробства та рибальства в Чіморі сталися неврожай і ма­совий голод. Фемпельєка було принесено в жертву богам, а жрецтво посилило свої позиції.

Новий володар — Такайнамо II — заснував нову столицю Чан-Чан. Його нащадки — Гусері-Каур і Ньянсен-Пінко, зосередили свої зусилля на воєнній експансії. Унаслідок активної експансії кінгнамці захопили значну частину перуанської Кости (від долини Пасасмає на півночі до ріки Санта на півдні).

Втім госпо­дарські негаразди, викликані природними катаклізмами, послаблювали Чіморську державу. Влада шукала виходу із кризової ситу­ації. У Чан-Чані спорудили велетенське жертовне кострище, на якому живцем спалювали сотні людей, але це не допомогло. Чімор невпинно йшов до свого занепаду.

В цей момент до кордонів Чімору підійшли інки. Наступ інків розпочався в 1470-х роках під керівництвом Тупака Інки Юпанкі, який розгромив сили чіморського царя Мінчанкамана, та був завершений наступним імператором інків Уайна Капаком, який вступив на трон в 1493 році.

У 1476 році Чимор припинило незалежне існу­вання, проте авторитет Чан-Чана серед навколишніх міст-держав був настільки високим, що навіть інки не наважили­ся одразу на кардинальні заходи, і спочатку їхня війна з Чімором завершилася відносно почесним миром. Зокрема, Чан-Чан, визнавши загшіьне панування інків, управлявся й надалі своїм, чімуським, правителем з тієї ж самої династії, а його статус відповідав рангові інкського васала, а не прос­того намісника.

Чіморці зберегли свою мову та релігію, а безпосереднім наслідком поразки стало лише вилучення інками державної чіморської скарбниці, позбавлення Чіму всіх володінь за ме­жами долини р. Моче та виведення інками до своєї столиці Куско кращих кваліфікованих ремісників Чан-Чана.

Спочатку в Чан-Чані як інкська маріонетка керував син Мінчансамана Чумун-Куар. Після його смерті владу успад­кував уже його первісток Уаман-Чуму, слідом за ним чан-чанський престол посів Анко-Куюч, старший син Уаман-Чуму.

Та з ча­сом, коли Чан-Чан остаточно занепав, інки змінили свою позицію, а коли чіму відмовилися забути свою релігію вша­нування Місяця та прийняти інкське сонцепоклонство, переможці організували в Чан-Чані погром, після чого саме місто Чан-Чан, як і рештки чіморської державності, оста­точно припинили своє існування.

Мова[ред.ред. код]

Розмовляли мовою кінгнам. Лінгвісти вважають мову кінгнам спорідненою з мовою мучік. Лексичних родичів обох цих мов філологи поки шо не знайшли.

Політично-суспільний устрій[ред.ред. код]

Володарі були наділені необмеженим всевладдям, бо лише надзвичайно центра­лізована та деспотично організована влада могла забезпечи­ти ефективне функціонування об'єднаної іригаційної систе­ми, мобілізувати маси селян-простолюдинів на споруджен­ня багатокілометрових захисних мурів тощо.

Правителі спирались на прошарок знаті (фішлька — високородні) та хрецтва. Найчисленішими верствами населення були землероби й ремісники. Усі вони відносилися до простолюдинів (яна — слуга).

Право[ред.ред. код]

Зберігалися основи звичайного права. Відповідальність мала колективний характер. Так, за крадіжку чужого майна страчували не лише самого злодія, а й усіх його братів та батька, шо не дбав про виховання свого сина. За зваблення чужої дружини винуватця скидали з високої скелі, а за невиконання наказів державного чиновника — живцем закопували в землю.

Жорстоко карали за непрофесіоналізм недбалих лікарів, котрі вважалися державними службовцями: якшо після невдалого лікуван­ня хворий помирав, його ховали разом із прив'язаним до мертвого тіла живим лікарем.

Економіка[ред.ред. код]

Землеробство[ред.ред. код]

Чіму успадкували від культури моче традиції ірігаційного землеробство. Вирощувалися тіж самі культури 9маїс, бата, картопля, маніок та ін.), до яких додалося вирощування коки.

Ремесла[ред.ред. код]

Чіму першими на узбережжі сучасного Перу розкрили секрет бронзоливарництва (10 % олова + 90 % міді). Налагодивши завдяки цьому відкриттю масове виробництво «найновіших», високоефективних засобів праці.

Дороги[ред.ред. код]

В чіму існувала розгалужена система вимощених кам'янистих шляхів, ширина яких залежала від інтенсивності транс­портного навантаження — 5—8 м на периферії і майже 25 м поблизу Чан-Чана. Незважаючи на те, що чіму не знали колеса, щільна мере­жа в'ючного транспорту з використанням лам і альпак цілком забезпечувала тогочасні потреби в перевезеннях.

Культура[ред.ред. код]

Архітектура[ред.ред. код]

Значними будовами уславилася столиця Чан-Чан, водночас техніку будівництва підкореним народам не передавалася, не зводили чіму великих споруд за межами своєї етнічної території.

Період чіморської держави в історіографії іноді назива­ють епохою будівників міст, адже на землях цієї держави археологи уже сьогодні ви­явили рештки десятків міст — Апурлек, Фадо, Кольїке, Чакма, Пакатнаму, — серед руїн якого знайде­но рештки 50 чімуських пірамід.

Поховання[ред.ред. код]

Своїх померлих володарів чіму ховали у їхніх власних палацах разом з багатим начинням, коштовностями та десятками чи навіть сот­нями принесених у жертву з цього приводу непорочних дівчат. Кожен наступний владика мав будувати собі нову резиденцію, котра ставала після його смерті черговим поховальним комплексом.

Міфологія[ред.ред. код]

Являла собою своєрідне синкретичне поєднання двох культових систем: обожнення та вшанування змій і поклоніння Місяцю, з яким пов'язували наявність на землі срібла («місячного металу»). Місяць чіморці вважали сильнішим за Сонце, оскільки його (на відміну від Сонця) можна поба­чити і вдень, і вночі. Перший культ проявлявся у традиції утримувати в спеціальних палацових келіях Чан-Чану десятки «священних» змій, а стосовно другого — то найрадіснішою і найурочистішою подією у чіму було святкування сонячних затемнень, котрі відзначалися як свя­то Місяця, шо перемагає Сонце (місячне затемнення, навпаки, супро­воджувалось масовим прилюдним трауром).

Під час цього святкуван­ня чіму приносили в жертву Місяцю своїх п'ятирічних дітей. Релігійному чинникові у справі стабілізації соціально-політичних відносин чіморці надавали меншої уваги. Це проявилося, зокрема, у ставленні до культових споруд (сі-ан — будинок Місяця), які перестали вирізнятися своїми масштабами серед інших громад­ських будівель.

Одяг[ред.ред. код]

Лише знать мала право носити прикраси із золота та унікальні плащі із пір'я колібрі та папуг (золотавого, зеленого або синього кольору). Прос­толюдини вдягалися значно скромніше і но­сили небарвистий одяг з вовни або бавовнику.

Посилання[ред.ред. код]


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.