Уайна Капак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Уайна Капак
Hp inka11.jpg
Ім'я при народженні Тітон Кусі Уальпа
Народився 1467(1467)
м. Куско або Томебамба
Помер 1527(1527)
м. Кіто
·натуральна віспа
Підданство імперія Тауантінсую
Діяльність Вождь
Титул Сапа Інка
Посада Імператор
Термін 1493–1527 роки
Попередник Тупак Юпанкі
Наступник Уаскар
Рід династія Верхнього Куско
Батько Тупак Юпанкі
Мати Мама Окльо II
У шлюбі з Койя Кусірімая
Арайя Оклло
Діти 50 синів

Уайна Капак (близько 1467 —1527) — Сапа Інка імперії Тауантінсую у 1493–1527 роках, здійснив численні походи на північ Південної Америки (до сучасної Колумбії).

Життєпис[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Походив з династії Верхнього Куско. Син Сапа Інки Тупак Юпанкі. Народився у Куско, проте за іншою версією у м. Туміпамба. При народжені отримав ім'я Кусі Уальпа (або Кусіуальпа). Замолоду супроводжував батька у численних походах. Після того, як у 1493 році Тупак Юпанкі захворів у м. Чинчеро, то частина знаті влаштувало змову з метою поставити на трон іншого сина імператора — Капак Уарі. Втім Кусі Уальпу за допомоги низки військовиків придушив заколот, під час чого Тупак Юпанкі було отруєно. В смерті володаря звинуватили його молодшу дружину та мати Уарі — Чукуї Окльо, яку зрештою було страчено за наказом Мами Окльо (матері Кусіуальпи), а Капака Уарі заслано у віддалену місцину. Також було вбито усіх їх родичів.

Новий Сапа Інка прийняв ім'я Уайна Капак. Регентом при малолітнього володарі став його родич Апо Уальпая, який зрештою став планувати повалити Уайна Капака, щоб поставити на трон свого сина, оскільки ще не відбулася церемонія сходження на трон. Планувалося захопити палац Кіспіканчу («Кришталевий палац»), де перебував Уайна Капак. Цю змову було викрито вуйком Сапа Інки — Уамою Ачачі, в результаті чого регента страчено. Владу перебрала мати Уайна, за наполяганням якої відбулася церемонія коронація. Тоді ж він оженився на сестрі Кусірімай.

Деякий час було витрачено на заспокоєння бунтівних провінцій, повстання васальної держави Чачапоя та встановлення суцільного контролю над військовими силами імперії.

Самостійна політика[ред. | ред. код]

Після цього продовжив політику свого батька з підкорення гірських земель на півночі своєї держави. У результаті були підкорені значні землі в долині річки Мараньйон та теперішнього Еквадору, зокрема м. Кіто. Це місто було перетворено на важливий адміністративний центр найпівнічніших володінь імператора.

Землі приєднані Уайною Капаком (позначено зеленим кольором)

Разом з походам значну увагу приділяв розбудові міст, де зводилися храми, облаштовувалися вулиці, квартали, забезпечення водою. Особливу багато робив Уайна Капак для облаштування храмового та священного для інків міста Пачакамак. Значні зусилля були докладені задля зміцнення влади інків в колишній державі Чиму.

Було здійснено низку походів на землі сучасної Болівії, що були приєднані до держави інків. тут Уайна Капак підкорив плем'я чарків. На їх землях в районі сучасної Кочабамби наказав оселити велику групу колоністів. Водночас було зміцнене кордони, зведено фортеці, які повинні були захищати колоністів від нападу племені чирігвано (з сучасного Парагваю).

У цей час повстав касік Тумбала, володар острова Пуна. Завдяки наявності флоту з великих плотів війська інків переправилися на острів, де після запеклої битви завдяки звитяжним діям Уайна Капакі бунтівники були подолані. Водночас спалахнуло повстання у чверті Чинчасую, але вмілими діями діями намісників Інки було придушено.

Слідом за перемогою над повсталими військами інків були приєднані землі на півдні сучасної Колумбії. Після цього Уайна Капак на чолі війська рушив на південь імперії, де повалив залежних касіків, підкорених за часи Тупак Юпанкі. Таким чином, до імперії інків остаточно були приєднані землі від річки Аконкагуа до Чачапоаль (в сучасному центральному Чилі). По поверненню до Куско Сапа Інка отримав відомості про повстання у провінції Чинчаясую. Завдяки рішучим діям інкської армії ворохобники були розбиті.

Слідом за цим підготував війська до нового походу на північ. Перед походом призначив спадкоємцем трону сина Уаскара. Уайна Капаку разом з синами Нінаном Куйочі та Атауальпою довелося знову придушувати повстання в області Кіто та народу патів (південна Колумбія). У подальшому намагався розширити володіння на північ, де проти інків виступило плем'я карангі. У битві при горі Котокачі інки зазнали суттєвої невдачі й вимушені були відступити. Новим апо кіспаєм (головним військовиком) Сапа Інка призначив Аукі Тома. Останній повністю переміг, після чого за наказом Уайна Капака усе плем'я карангів було знищено, а на їх землях поселили інкських колоністів.

На деякий час Уайна Капак зробив головною ставкою місто Туміпампа, де спорудив безліч чудових будівель в знак прихильності до цього північного міста, зокрема палац Мольєканча, Храм Мама Окльо та золотий сад на кшталт столичного. Згодом другою столицею стало місто Кіту, колишня столиця держави Кіту (сучасне Кіто в Еквадорі).

У 1527 році під час боротьби за оволодіння долиною річки Чинчипе Сапа Інка помер від натуральної віспи, яку занесли сюди іспанці. За деякими свідченнями від цієї епідемії померли близько 250 тисяч мешканців північних провінцій імперії інків. Ще у 1524 році заповів розділити імперію між синами Уаскаром та Атауальпою. Втім незадовго до смерті призначив спадкоємцем іншого сина Нінана Куйочі.

Уайна Капак Н'ян[ред. | ред. код]

За наказом Сапа Інки було зведено прибережну магістраль «Уайна Капак Н'ян», будівництво якої завершено було напередодні смерті Уайни Капака. Деякі її ділянки були відновлені, інші — заново збудовані. Протяжність магістралі Уайна Капака становила 4000 км. Магістраль починалася у самого північного порту Тумбес, перетинала з півночі до крайньої південної частини напівпустельну територію Кости, тягнулася вздовж берега Тихого океану до Чилі, де у нинішнього міста Копьяпо поєднувалася з іншою магістраллю — Королівською (імператорською) дорогою — після чого йшла до річки Мауле.

Джерела[ред. | ред. код]

  • María Rostworowski: Enciclopedia Temática del Perú. Bd. I, El Comercio, Lima 2004, ISBN 9-9727-5201-1, S. 67 (ісп.)