Шапіро Анатолій Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анатолій Павлович Шапіро
Anatoliy Shapiro.jpg
Ім'я при народженні Аншель Фейтелевич Шапіро
Народження 18 січня 1913(1913-01-18)
Костянтиноград, Полтавська губернія, Російська імперія
Смерть 8 жовтня 2005(2005-10-08) (92 роки)
Нью-Йорк, США США
Поховання
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Приналежність євреї
Звання майор
Нагороди
Герой України
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни II ступеня
Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки
Хрест Заслуги (Польща)

Шапіро Анатолій Павлович (18 січня 1913, Костянтиноград — 8 жовтня 2005, Нью-Йорк) — учасник Другої світової війни, командир окремого стрілецького батальйону 100-ї стрілецької дивізії, учасник визволення концентраційного табору Аушвіц 27 січня 1945 року. Герой України.

Біографія[ред. | ред. код]

Закінчив середню школу, 1934 року інженерно-педагогічний інститут у Запоріжжі по фаху інженера-технолога. У 1935 році мобілізований до лав Червоної Армії, після однорічних курсів у навчальному радіо-батальйоні Харківського військового округу, отримав звання молодшого лейтенанта; після демобілізації працював за фахом в Запоріжжі і Дніпропетровську.

У жовтні 1941 добровольцем пішов на фронт. Лейтенант Шапіро почав війну в Мінеральних Водах — командиром взводу зв'язку 76-ї морської стрілецької бригади. Восени 1941 року батальйону доручено вибити німців з «п'ятачка» на іншому березі річки Мостриці, під селищем Мостове.

Незабаром Шапіро призначили заступником командира стрілецького батальйону, через місяць — командиром батальйону. Воював на Північному Кавказі, брав участь у оборонних боях на Кубані, визволяв міста Туапсе і Ростов-на-Дону, був у боях в районі Таганрога, на річці Міус 1942 року. У липні 1943 воював на Курській дузі, під Прохорівкою був поранений та потрапив до шпиталю. Після одужання був направлений у 30-ту Іркутську дивізію командиром батальйону, потім у 100-ту стрілецьку дивізію 106-го стрілецького корпусу, також комбатом. Брав участь у форсуванні Дніпра, звільненні Польщі, у тому числі Освенцима та Чехословаччини.

У найбільший табір фабрики смерті Аушвіц-Біркенау батальйон майора Анатолія Шапіро увірвався 27 січня 1945 року. Тут воїни побачили ціле «місто» з сотень довгих бараків і двоповерхових блоків, гори пакунків з волоссям, безліч трупів, живих в'язнів-скелетів, що ледве рухалися, руїни 4 підірваних крематоріїв і газових камер, гори попелу. У таборах стояв трупний сморід.

Війну майор Анатолій Шапіро закінчив у Празі. До демобілізації виконував обов'язки старшого помічника начальника штабу 65-ї армії; під час війни був поранений і контужений.

Нагороджений 20 орденами і медалями. У 1947 році Шапіро демобілізувався. Працював на підприємствах Запоріжжя, на будівництві Куйбишевської ГЕС, в Сибіру і Калінінграді.

1992 року переїхав до США, жив в Нью-Йорку. Брав активну участь в роботі ветеранських організацій, зустрічався з молоддю, в'язнями Голокосту, опублікував багато статей та книг.

У січні 2005 року польський уряд нагородив Шапіро високим Орденом Офіцерської честі.

У травні 2005 року, до 60-річчя перемоги над нацистською Німеччиною, вийшла остання книжка А. П. Шапіро «Зловісний марафон».

21 вересня 2006 р. Президент України Віктор Ющенко підписав указ про присвоєння Анатолію Шапіро посмертно звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

  • 9 травня 2008 року у місті Запоріжжя на будинку №191 по вул. Соборній, де він працював з 1939 по 1941 рр., було відкрито меморіальну дошку Анатолію Шапіро.

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Попередник: Герой Україникавалер ордена «Золота Зірка»
№ 21
21 вересня 2006
Наступник:
Маркус Тетяна Йосипівна Дерев'янко Кузьма Миколайович