Юзеф Ковальський
| Юзеф Ковальський | |
|---|---|
| пол. Józef Kowalski | |
 | |
| Народився | 2 лютого 1900[2] Смереківка, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина |
| Помер | 7 грудня 2013[1] (113 років) Турськ, Ґміна Суленцин, Суленцинський повіт, Любуське воєводство, Республіка Польща[3] |
| Поховання | Кшешице |
| Країна |  Республіка Польща |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Знання мов | польська |
| Учасник | польсько-радянська війна 1920 і Друга світова війна |
| Військове звання | лейтенант і капітан |
| Нагороди |    |
Юзеф Ковальський (пол. Józef Kowalski; 2 лютого 1900 — 7 грудня 2013[4]) — польський військовик, капітан, останній ветеран польсько-радянської війни[5], супердовгожитель.
Він народився 2 лютого 1900 року в селі Віцинь (нині Смереківка, Львівська область, Україна) в родині Вавжинця (1872—1932) та Гелени (1881—1936) Ковальських. Короткий час був стрільцем австро-угорської армії (вересень-листопад 1918 року). З лютого 1919 року солдат польської армії. У 1920 році під час польсько-більшовицької війни воював у 22-му Підкарпатському уланському полку. Брав участь у битві під Комаровом біля Замостя, де 31 серпня 1920 року польська кавалерія розбила ядро військ кінної армії Будьонного. Це протистояння було найбільшим зіткненням кавалерії в польсько-більшовицькій війні та останнім великим кавалерійським боєм в історії Європи[6].
У 1920-х роках закінчив офіцерську школу. Звільнився у запас у званні лейтенанта запасу в 1926 році. У міжвоєнний період вів господарство. Другу світову війну провів у німецькому трудовому таборі, звідки йому вдалося втекти разом із товаришем. Після закінчення війни оселився в Пшемиславі у Любуському воєводстві. До 1993 року вів господарство. Коли його здоров'я погіршилося, він віддав землю в державну скарбницю і 9 грудня 1994 року оселився в будинку престарілих у Турську. У свій 110-й день народження він був відзначений Офіцерським хрестом Ордена Відродження Польщі[7].
Рішенням міністра національної оборони Томаша Семоняка від 15 лютого 2012 року Юзефу Ковальському присвоєно звання капітана Війська Польського[5][8].
16 серпня 2012 року, наступного дня після 92-ї річниці Варшавської битви, йому було присвоєно звання почесного громадянина Воломіна[9]. Юзеф Ковальський також був почесним громадянином Радзиміна[10].
Помер 7 грудня 2013 року у віці 113 років[11]. 11 грудня 2013 року похований на цвинтарі в Кшешицях[12].
- Офіцерський хрест Ордена Відродження Польщі — 2010[13]
- Медаль «Pro Memoria» — 2010[14]
- Національний спортивний значок[15]
- Відзнака «Заслуги перед Варшавою» (№ 1391) — 2010[16]
- ↑ а б Zmarł najstarszy Lubuszanin – miał 113 lat
- ↑ https://wiadomosci.wp.pl/pan-jozef-ma-107-lat-i-czuje-sie-znakomicie-6037398843368065a?wid=8714409&ticaid=132ac
- ↑ Freebase Data Dumps — Google.
- ↑ Zmarł najstarszy Lubuszanin – miał 113 lat. Radio Zachód. 9 грудня 2013. Архів оригіналу за 30 січня 2016. Процитовано 3 лютого 2023.
- ↑ а б Awans dla ppor. Józefa Kowalskiego – 112 letniego weterana. wp.mil.pl. 23 лютого 2012.
- ↑ Ostatni uczestnik Wojny Polsko-Bolszewickiej. niezalezna.pl. 19 серпня 2012.
- ↑ Mateusz Kudła, Superstulatkowie. Onet (пол.). Архів оригіналу за 21 грудня 2012. Процитовано 3 лютого 2023.
- ↑ Decyzja Ministra ON i Akt Mianowania (zdjęcia). radzymin.pl. 16 квітня 2013. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 3 лютого 2023.
- ↑ Ostatni świadek Cudu nad Wisłą uhonorowany – Nowy Dziennik – Polish Daily News – wydarzenia, informacje, wiadomości (англ.)
- ↑ Honorowi Obywatele Radzymina - Urząd Miasta i Gminy Radzymin, архів оригіналу за 15 листопада 2021, процитовано 3 лютого 2023
- ↑ Zmarł ostatni uczestnik bitwy warszawskiej. mon.gov.pl (пол.). 10 грудня 2013.
- ↑ Zmarł Józef Kowalski – ostatni weteran wojny polsko-bolszewickiej. niezalezna.pl (пол.). 10 грудня 2013.
- ↑ Postanowienie Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 1 lutego 2010 r. o nadaniu orderu (M.P. z 2010 r. nr 31, poz. 432).
- ↑ ppor. Józef Kowalski – zdjęcie. prezydent.pl. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 3 лютого 2023.
- ↑ Najstarszy polski ułan skończył 110 lat! (galeria zdjęć). fakt.pl. 2010. Архів оригіналу за 17 грудня 2013. Процитовано 3 лютого 2023.
- ↑ Ewidencja wyróżnień "Zasłużony dla Warszawy". bip.warszawa.pl. Архів оригіналу за 29 липня 2013. Процитовано 3 лютого 2023.
