Варшавська битва (1920)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Варшавська битва
Польсько–радянська війна
Polish-soviet war 1920 Aftermath of Battle of Warsaw.jpg
52°18′ пн. ш. 20°49′ сх. д. / 52.300° пн. ш. 20.817° сх. д. / 52.300; 20.817
Дата: 12–25 серпня 1920
Місце: Варшава Польща
Результат: Перемога Польщі
Сторони
Польща Польська Республіка

Україна Українська Народна Республіка

 Російська РФСР
Командувачі
Flag of Poland.svg Юзеф Пілсудський
УНР Симон Петлюра
Flag of Poland.svg Едвард Ридз-Смігли
Flag of Poland.svg Владислав Сікорський
Flag of Poland.svg Тадеуш Розвадовський
Flag of Poland.svg Юзеф Галлер
УНР Михайло Омелянович-Павленко
Flag of Poland.svg Леонард Скерський
Flag of Poland.svg Болеслав Роя
Flag of Poland.svg Францішек Латинік
Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка Михайло Тухачевський
Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка Семен Будьонний
Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка Йосип Сталін
Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка Гая Гай
Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка Олександр Єгоров
Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка Сергій Каменєв
Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка Олександр Шуваєв
Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка Володимир Лазарович
Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка Тихон Хвесін
Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка Август Корк
Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка Микола Соллогуб
Військові сили
113,000–123,000[1] 104,000–140,000[1]
Втрати
4,500 вбитих
22,000 поранених
10,000 зниклих[1]
Загалом: 36,500
15,000–25,000 вбитих, поранених або зниклих
65,000–66,000 полоних
30,000–35,000 Інтернувано в Східну Прусію[1][2]
Загалом: 110,000–126,000

Варша́вська би́тва («Диво на Віслі», 1325 серпня 1920) — вирішальна битва Радянсько-польської війни 1919–1921 років, у результаті якої Польська Республіка зуміла відстояти свою незалежність, завдавши поразки військам Радянської Росії.

Союзником польських військ у цій битві були українські військові з'єднання УНР.

Передумови[ред.ред. код]

У січні 1920 року Польща взяла участь у конференції прибалтійських країн. Однак досягти угоди про зміцнення зв'язків та співробітництва не вдалося. У розпорядженні Юзефа Пілсудського залишався єдиний можливий союзник — Директорія УНР, армія якої зазнала поразки від більшовиків. Симон Петлюра перебував у безвихідній ситуації на території Польщі і міг розраховувати тільки на поляків. З травня 1919 року почались таємні перемовини з представниками УНР щодо умов польсько-українського союзу. Перемовини між представниками УНР та Польщі тривали до середини квітня 1920 року.

Лінія фронту у серпні 1920 року

Перемовини відбувалися під постійним тиском поляків. Коли Симон Петлюра не погодився на польські умови, його разом з міністрами заарештували й протримали 24 години. 22 квітня 1920 року було підписано Варшавський договір між Польщею і Україною. Польща визнавала за УНР територію до кордонів 1772 року, західноукраїнські землі ж відходили до Польщі[3]. 24 квітня 1920 року між представниками Військового міністерства Польщі та Урядом Симона Петлюри була підписана Військова конвенція між Польщею та Україною, як додаток до Варшавського договору. Згідно з Конвенцією, польські та українські війська повинні були діяти спільно як союзні армії. У випадку польсько-українських дій проти радянських військ на території Правобережної України військові операції мали проводитись під керівництвом польського командування.

Початок Варшавської битви
Польський контрнаступ

Вже у квітні-травні 1920 року українсько-польські війська почали швидко просувались вглиб українських земель, а на початку травня увійшли до Києва. Поляки не поспішали віддавати зайняті українські землі урядові УНР і поводились на них не набагато краще за більшовиків. Ось що писав генерал-поручник Армії УНР Олександр Удовиченко про поляків:

« Українське населення повітів, зайнятих польськими військами, заскочене швидким розвитком політичних подій, підозріло ставилося до приходу поляків. Сотні більшовицьких агітаторів пускали чутки про наміри поляків відібрати від селян колишні панські землі, про повернення власників до своїх маєтків, про контрибуції, що мусять селяни заплатити за зруйноване панське господарство та ін. З другого боку, польські війська поводилися з населенням, як у завойованій країні. Відбувалися самочинні безконтрольні реквізиції збіжжя, цукру, фуражу, коней і худоби. Скарги населення залишалися без наслідків, а це призвело до напружених взаємовідносин між українцями й поляками[4].  »

Польсько-українські війська невдовзі були зупинені. Більшовики піддягнули значні сили, зокрема й 1-шу Кінну армію Будьонного, й розпочали контрнаступ. РККА почала швидко просувалась на захід. На початку липня більшовики вийшла до річки Збруч, на кордон між УНР та Польщею, а наприкінці липня більшовики вийшли безпосередньо на польську територію.

Лорд Джордж Керзон 11 липня 1920 року вручив ноту радянським представникам у Великій Британії. У ноті була пропозицією зупинити більшовиків на лінії Гродно–Брест–Рава-Руська-Перемишль, на так званій Лінії Керзона[5]. Проте більшовики цю ноту відхилили.

Оргбюро ЦК РКП(б) сформовало 8 липня 1920 року в Києві Галицький революційний комітет. Його головою був призначений Володимир Затонський. Вже 15 липня 1920 року Галицький революційний комітет проголосив створення Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (ГСРР)[6]. 19 липня 1920 року Оргбюро ЦК РКП(б) створило Польське бюро ЦК РКП(б), керівником був призначений Фелікс Дзержинський, поляк за походженням. 23 липня 1920 року в Смоленську було сформовано маріонетковий Тимчасовий революційний комітет Польщі, який повинен був взяти влади у Польщі, після взяття Варшави. Головою Тимчасового революційного комітету Польщі був призначений комуніст Юліан Мархлевський Зі Смоленська ТРК Польщі переїжав у Білосток.

12 серпня — 25 серпня 1920 року розгорнулась масштабна Варшавська битва, яка увійшла в історію під назвою «Диво на Віслі». Основний тягар оборони Варшави лежав на армії Північного фронту генерала Юзефа Галлера. У кровопролитних оборонних боях за Радзимін, Зєльонку та Оссув поляки знекровили противника. Юзеф Пілсудський зібрав на південний схід від Варшави групу свіжих частин, у складі п'яти дивізій піхоти і бригади кавалерії, та 16 серпня 1920 року з-над річки Вєпш вдарив у фланг наступаючих армій Західного фронту під командуванням Тухачевського. Протягом кількох тижнів поляки розгромили між Віслою та Німаном кілька червоних армій.

Більшовики зрозуміли, що їм важко вести наступ одночасно на Варшаву та Львів, тому перекинули 1-шу кінну армію Будьонного на варшавський напрямок. 1-ша кінна армія Будьонного мала рухатись через Замостя, Люблін у тил контратакуючих дивізій Пілсудського.

Оборона Замостя[ред.ред. код]

Докладніше у статті Оборона Замостя

Саме у період з 19 до 30 серпня 1920 року 6-та Січова дивізія УНР під командуванням Генерал-хорунжого Марка Безручка відбивала атаки 1-ї кінної армії Будьонного під Замостям. Безручко командував залогою міста Замостя, до якої входили: 6-та Січова дивізія, 31-й польський полк та 2 етапових курені. Всього — 3200 багнетів, 200 шабель, 12 гармат та 3 бронепотяги[7]. Морська піхота УНР міністра ВМС УНР Михайла Білинського стала під Замостям тією фортецею, яку не могли здолати війська М. Тухачевського. Під час тих боїв Білинський постійно знаходився в діючій армії зі своєю дивізією морської піхоти.

Атаковані з півдня і заходу більшовики були змушені перейти прусський кордон, частина військ відступила на схід.

Наслідки битви[ред.ред. код]

Польські окопи під Мілосною, серпень 1920

Після Варшавської битви більшовики змушені були піти на перемовини з Польщею. За наслідками перемовин між Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою та Українською СРР з одного боку, і Польщею, з іншого, на вимогу більшовиків до складу делегації Польщі не було допущено делегатів від Уряду УНР[8], 12 жовтня 1920 року в Ризі підписано радянсько-польське перемир'я, а 18 березня 1921 року — Ризьку мирну угоду[9].

Згідно з угодою більшовики визнавали за Польщею входження до її складу західнобілоруських земель до рік Двіни і Березини та західноукраїнських теренів у районі Полісся. Стосовно галицьких земель, більшовики погоджувались з їх міжнародно-правовим статусом як підмандатної території Ліги Націй з тимчасовим управлінням Польщею, затвердженим Верховною Радою Паризької конференції 25 червня 1919 року. На сході Галичини польські повноваження тимчасового зверхника мали за межу річку Збруч.

Під час польсько-радянської війни 1920 року українська сторона надала суттєву військо-політичну допомогу Польщі та зарекомендувала себе як надійного партнера. Завдяки грамотним тактичним діям українського командування Армії УНР, героїзмові та звитязі рядових військових, вдалося не просто зупинити більшовицьке просування на захід та відвернути трагедію під Варшавою, але й, в ґрунті речі, зірвати більшовицькі плани «всесвітньої революції».

Після підписання сепаратної Ризької угоди, українські дивізії було залишено напризволяще поляками під Проскуровом та Кам'янцем-Подільським. Не витримавши більшовицького наступу, українські війська перейшли 21 листопада 1920 року Збруч і були інтерновані поляками в таборах у Каліші, Александрові Куявському та інших містах[10]. Так поляки віддячились своїм українським союзникам, які допомогли врятувати Варшаву від більшовиків.

У масовій культурі[ред.ред. код]

Кінематограф

Література[ред.ред. код]

  • Зашкільняк Л.О., Крикун М.Г. Історія Польщі: від найдавніших часів до наших днів / Львів. нац. ун-т ім. І. Франка; Ін-т іст. досліджень; Центр іст. полоністики. – Львів, 2002. – C. 442
  • Макарчук С.А. Українська республіка галичан: Нариси про ЗУНР – Львів: Світ, 1997. – 192 с.;
  • Красівський О. ЗУНР і Польща: політичне і воєнне протиборство (листопад 1918 – липень 1919 рр.) / НАН України. Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича. – Львів, 1999. – 43 с.;
  • Литвин М. Українсько-польська війна 1918-1919 pp.: Монографія. – Львів: Світ, 1998. – 488 с.;
  • Ярема Я. Над Сяном. Листопадові дні 1918 року в Перемишлі: Події і роздуми / Упоряд. С. Яреми; Післямова М. Литвина; НАН України. Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича, Львів. – Львів, 1997. – 96 с.
  • Polska i Ukraina: Sojusz 1920 roku i jego następstwa: Materiaіy z konf. nauk., Toruń, 16-18 list. 1995 r. / Nauk. red.: Z. Karpus, W. Rezmer, E. Wiszka. – Toruń, 1997. – 562 s.
  • Дильонгова Г. Історія Польщі 1795-1990. – К.: Києво-Могилянська академія, 2007. – C. 111
  • Лісевич І. У відблиску польських багнетів: Життя Києва під час перебування в ньому польських військ (травень-червень 1920 р.) / НАН України. Ін-т історії України; Відп. ред. С.В. Віднянський. – Київ, 2002. – 220 с.
  • Прушинський М. Драма Пілсудського. Війна 1920 / Відп. ред. В.П. Вєдіна; Пер. з пол.: В.В. Булгаков, В.П. Вєдіна. – Київ: Лібра. 1997. – 335 с., [16] арк. іл.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Szczepański, Janusz. Kontrowersje Wokół Bitwy Warszanskiej 1920 Roku (Controversies surrounding the Battle of Warsaw in 1920). Mówią Wieki (pl). Архів оригіналу за 14 May 2008. Процитовано 2008-05-12. 
  2. Soviet casualties refer to all the operations during the battle, from the fighting on the approaches to Warsaw, through the counteroffensive, to the battles of Białystok and Osowiec, while the estimate of Red Army strength may be only for the units that were close to Warsaw, not counting the units held in reserve that took part in the later battles.
  3. Варшавський договір УНР з Польщею та його наслідки
  4. Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921. Олександр Удовиченко
  5. Історія дипломатичних відносин у XX сторіччі.
  6. Народження країни. Від краю до держави.
  7. Оборона Замостя. Оборона Дністра. Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921. Олександр Удовиченко
  8. Мирна конференція в Ризі між Польщею та Совєтами. Перспективи. Наміри Української Армії відновити бойові дії. Заключення миру між Польщею й Совєтами. Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921. Олександр Удовиченко
  9. РИЗЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР МІЖ РСФРР І УСРР ТА ПОЛЬЩЕЮ 1921, Ризький мирний договір між РСФРР, Білоруською СРР і УСРР та Польщею 1921
  10. Обеззброєння Української Армії. Табори інтернування. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921. Олександр Удовиченко

Посилання[ред.ред. код]