Янішевський Степан Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Янішевський Степан
Янишевський.jpg
Прізвисько «Далекий», «Богослов», «Тома», «Юрій»
Народження 17 вересня 1914(1914-09-17)
с. Витвиця, Долинський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть 29 листопада 1951(1951-11-29) (37 років)
Рівне, Українська РСР, СРСР СРСР
Приналежність OUN-B-01.svg ОУН
UPA-Zaslugy1.png УПА
Партія Організація українських націоналістів
Звання УПА погон 08 - Поручник.svg Поручник
Командування крайовий референт СБ Східного краю «Одеса» (2-га пол. 1944 — 08.1948), водночас крайовий провідник Східного краю «Одеса» (кін.1945 — 08.1948)

Янішевський Степан Павлович (псевдо: «Далекий», «Богослов», «Тома», «Юрій») (17 вересня 1914(19140917), с. Витвиця, Долинський повіт — 29 листопада 1951, м. Рівне) — діяч ОУН(б), крайовий референт СБ ОУН Східного краю «Одеса» (2-га пол. 1944 — серпень 1948), водночас крайовий провідник Східного краю «Одеса» (кін. 1945 — серпень 1948).

Життєпис[ред. | ред. код]

3 сільської родини. Закінчив гімназію у Перемишлі (до 1935). Навчався у Станіславській духовній семінарії, на вчительських курсах. Викладав історію у школах.

Член ОУН з 1941.

Скерований проводом ОУН зі Львова на Вінничину. Свою діяльність там розпочав завідувачем контори «Заготскот» у Могилеві-Подільському. В листопаді 1941 за дорученням керівника Вінницького обласного проводу ОУН(б) «Левка» став служити у місцевій охоронній українській поліції, яка співпрацювала з німецькою адміністрацією. Згодом став заступником керівника кримінально-адміністративного відділу, а з лютого 1942  заступником начальника кримінальної поліції м. Вінниці.

З осені 1942 став членом Вінницького обласного проводу ОУН(б), яким на той час керував Микола Козак («Смок»).

Від березня 1943 — референт СБ УПА-Північ, т. в. о. командувача округи ВО «Заграва». Поручник УПА.

Крайовий референт (керівник) СБ Північно-Східного крайового проводу ОУН(б), який у підпіллі мав зашифровану назву «Одеса» (2-га половина 1944 — серпень 1948).

У кінці 1945 керівник СБ крайового проводу ОУН(б) на Північно-Західних українських землях (ПЗУЗ) Микола Козак, підозрюючи Янішевського у зв'язках з МГБ, ухвалив рішення таємно заарештувати його. Це намагався зробити керівник Північно-Східного крайового проводу ОУН(б) Федір Воробець («Верещака»). 1 грудня 1945 він викликав «Далекого» на зустріч до лісу біля хутора Крук Тучинського району. Але при спробі арешту Янишевський зумів вирватися і втік у розташування своїх людей.

Після цього 5 грудня 1945 Янишевський («Далекий») створив альтернативний Північно-Східного крайовий провід ОУН(б) «Одеса». За різними даними, він мав у підпорядкуванні приблизно 130—200 підпільників (на сьогодні їх точна кількість істориками ще не встановлена). Вони базувалися на значній частині Рівненської та Житомирської областей, а також поширювали свою діяльність на сусідні території. У міжусобних сутичках між двома крайовими проводами загинуло понад 120 бійців ОУН.

Згодом розглядом справи "бунту «Далекого» зайнявся Провід ОУН(б), зокрема, керівник СБ Микола Арсенич і заступник Романа Шухевича — Василь Кук. Вони вважали, що Янишевського слід покарати за порушення організаційної дисципліни. Водночас помітили, що в тих районах, де діяли люди Янишевського, мали місце численні успішні антирадянські акції (терористичні акти проти радянських активістів; поширення листівок; друк преси; усна пропаганда тощо), отже агентом МГБ він не був. За висновками Кука, вирішальну роль у розколі могли відіграти особисті взаємини між Козаком і Янишевським. Кук також зауважив, що Козак допустився чималих помилок у своїй діяльності, зокрема, під час проведення кадрових «чисток». Тому Кук намагався примирити Козака та Янишевського. Він спробував викликати Янишевського, якого знав особисто, до себе на розмову. Але Янишевський боявся, що суд ОУН(б) не виправдає його, і тому до Кука не з'явився.

Лише за неповними даними слідчих МГБ, підпорядковані Янішевському бойовики з 1944 до серпня 1948 вчинили 782 теракти та знищили 1553 радянських активістів або запідозрених у прорадянських симпатіях людей (переважно на Рівненщині). Було пущено під укіс щонайменше 14 товарних і пасажирських потягів і один панцирний потяг.

З ініціативи С.Янішевського було створено підпілля ОУН(б) у Києві. Цим займався його заступник Святослав Титко («Роман»). У 1947 виник Київський міський провід ОУН(б), створений із числа приїжджих студентів, переважно Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Керівником проводу був Ігор Пронькін («Беркут»), студент фізичного факультету КДУ. Члени організації вивчали підпільну літературу, проводили організаційні збори, кілька разів поширювали листівки ОУН(б) в Києві. Вони мали зброю. В кінці травня 1948 всі члени організації (15 осіб) були заарештовані. Всі вони отримали тривалі терміни ув'язнення в радянських концтаборах.

Янішевський займався організацією бойових і пропагандистських рейдів у Центральну Україну. Їх починали у Рівненській або Житомирській області, відтак здійснювали багатокілометрові переходи на територію Київської, Кіровоградської, Черкаської, Полтавської, Чернігівської й інших областей. Під час рейдів поширювали серед населення листівки та підпільну літературу, здійснювали теракти проти радянських активістів (переважно голів сільрад і колгоспів). Іноді навіть вдавалося створювати з допомогою місцевих симпатиків ОУН т. зв. «опорні пункти» — конспіративні квартири чи криївки, де можна було переховуватись, зберігати зброю і літературу.

Янишевський заарештований агентами МГБ 12 серпня 1948.

25 серпня 1948 Суд ОУН заочно засудив його до «смертної кари без права реабілітації» за відхилення від принципів роботи підпілля.

Після цього (1949) частина підпільників альтернативного крайового проводу «Одеса» порозумілася з новим провідником ОУН(б) на Волині Василем Галасою, і таким чином конфлікт було припинено.

28 серпня 1951 військовий трибунал Прикарпатського ВО засудив Янишевського («Далекого») до розстрілу.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Мірчук Петро. Нарис історії ОУН 1920—1939 роки. — К. : Українська Видавнича Спілка, 2007. — 1008 с. — ISBN 966-410-001-3.

Посилання[ред. | ред. код]