Японська військова інтервенція в Сибір

Японська пропагандистська літографія, яка виступає за окупацію російського Далекого Сходу.

Японські офіцери у Владивостоці з місцевим командиром генерал-лейтенантом Розановим (1920).

Японська військова інтервенція в Сибір (яп. シベリア出兵, Shiberia Shuppei) 1918—1922 — це одна з назв відрядження японських збройних сил до російських Приморських провінцій у рамках більших зусиль західних держав і Японської імперії для підтримки військ російського білого руху проти більшовицької Червоної армії під час Громадянська війна в Росії. Японські війська зазнали втрат свого особового складу в 1399 убитих і ще 1717 померлих від хвороб. З 1918 по 1922 роки японські війська окупували російські міста і селища в Приморському краї.

Передумови

23 серпня 1914 року Японська імперія оголосила війну Німецькій імперії, зокрема це відбулось завдяки укладеному раніше англо-японському альянсу, і Японська імперія стала одним з членів «держав Антанти». Імператорський флот Японської імперії зробив значний внесок у військові зусилля союзників; однак імператорська армія Японської імперії була більш прихильною до Німецької імперії, і, окрім захоплення німецької колонії «Циндао», чинила опір спробам брати участь у бойових діях проти Німецької імперії. Повалення російського самодержавства та зречення царя Миколи II і встановлення більшовицької диктатури (уряду) на території колишньої Російської імперії, призвело до сепаратного миру з Німеччиною і розвалу всього «Східного фронту». Поширення антимонархічної більшовицької революції на схід викликало велику стурбованість уряду Японської імперії. В той час Владивосток, що мав вихід до Японського моря, був великим портом з величезним запасом військових запасів і великою спільнотою іноземних купців.

Участь Японської імперії

У 1917 році представники Франції спочатку просили Японську імперію втрутитися в події які відбувались на території Росію, але японська сторона відмовилася. Однак у лютому 1918 року генеральний штаб імператорської армії Японської імперії та військове міністерство Японської імперії сформували «Комітет планування Сибіру» з метою вивчення можливості того, що при красі російського царського режиму з'явиться можливість звільнити Японську імперію від будь-якої майбутньої загрози з боку Російської імперії шляхом відокремлення від неї Сибіру, та формування на її території самостійної буферної держави. Імператорська армія Японської імперії запропонувала наступ на два фронти, від Владивостока до Хабаровська вздовж річки Амур, а також через Китайсько-Східну залізницю, щоб відрізати російську Транссибірську залізницю на озері Байкал. Одначе уряд Японської імперії який на той час був під цивільним керівництвом прем'єр-міністра Хара Такасі, відхилив цей план.

Наприкінці 1917 року, уряд Японської імперії був стривожений тим що виявивши, що уряд Британської імперії, попри англо-японський альянс, звернувся до США щодо можливого спільного втручання у Владивосток без консультацій з Японською імперією. У грудні 1917 року Британська імперія погодилась, що такі військові сили повинні включати також і Японську імперію, але до того, як деталі вдалося опрацювати, британці наказали «HMS Саффолк» відправитись з Гонконгу до Владивостока. Прем'єр-міністр Японської імперії пан Тераучі Масатаке був обурений і наказав Імператорському флоту Японської імперії першими досягти Владивостока. Це завдання було доручено японському контрадміралу Като Канджі з лінкорами «Iwami» та «Asahi». З екіпажами, які працювали вдень і вночі під час новорічних свят, «Івамі» зміг вийти з військово-морського округу Куре 9 січня 1918 року і прибув до Владивостока 12 січня, лише за два дні до британського «HMS Suffolk. Asahi» який прибув 17 січня і став флагманом Като. «USS Brooklyn», який дислокувався у Владивостоці до грудня 1917 року, повернувся 1 березня

Генерал-лейтенант-Міцуе Юї та генерал Кікузо Отані, лідери японських військових сил у Сибіру

Початковим японським наміром було те, що продемонструвати силу (демонстрація сили) своїми військовими кораблями союзникам, щоб зміцнити довіру місцевих антибільшовицьких сил і допомогти відновити громадський порядок; однак це виявилося надто оптимістичним. Після того, як місцевий озброєний натовп пограбував магазин, що належав японцям, і вбив його власника, уряд Японської імперії не чекаючи на проведення розслідування вбивства, дозволив висадку своїй морській піхоті, яка продовжила окупацію всього міста. Військові сили Британської імперії також висадили 100 королівських морських піхотинців для захисту свого консульства, але американці не вжили жодних дій. У липні 1918 року президент США Вудро Вільсон звернувся до уряду Японської імперії з проханням надати 7000 військових як частину міжнародної коаліції з 25 000 військових, включаючи американський експедиційний корпус, який планував підтримати порятунок Чехословацького легіону та забезпечити запаси військових запасів у Владивостоці. Після бурхливих дебатів у парламенті Японської імперії, адміністрація прем'єр-міністра Японської імперії пана Тераучі погодилася надіслати 12000 своїх військових, але під командуванням Японської імперії, а не в складі так званої міжнародної коаліції.

Після того, як «політичне рішення» було прийнято, імператорська армія Японської імперії перебрала повний контроль під керівництвом начальника штабу пана Юі Міцуе, і було проведено масштабне планування військової експедиції. Зрештою японські військові сили розгорнули 70 000 військових під командуванням японського генерала Кікузо Отані — набагато більше, ніж очікували будь-які інші союзні держави. Крім того, хоча союзники передбачали операції лише в околицях Владивостока, за кілька місяців японські війська проникли на захід і дійшли аж до озера Байкал і Бурятії, а до 1920 року японські «дзайбацу», такі як Міцубісі, Міцуі та інші, відкрили свої офіси у Владивостоці, Хабаровську, Миколаївськ-на-Амурі та Читі, привівши з собою понад 50 000 цивільних поселенців. Після того як міжнародна коаліція відвела свої сили, японська військові сили залишались на окупованих нею територіях. Однак політична опозиція завадила японській армії анексувати багатий на природні ресурси регіон. Японська імперія продовжувала підтримувати лідера Білого руху російського адмірала Олександра Колчака до його поразки та захоплення в полон у 1920 році, а також підтримувала режим російського отамана Семенова, який вони мали намір взяти під контроль у рамках запланованої буферної держави, але нестабільний уряд якого розпався до 1922 року. У березні — квітні 1922 року японська армія відбила великі наступи більшовицьких військ на Владивосток. 24 червня 1922 року Японська імперія оголосила, що до жовтня в односторонньому порядку виведе свої війська з усієї території Росії, за винятком північного острова Сахалін, який був захоплений у відповідь за Миколаївський інцидент 1920 року. Останні японські солдати покинули територію Владивостока 25 жовтня 1922 року. 20 січня 1925 року в Пекіні було підписано радянсько-японська Основна конвенція. За цією конвенцією Японська імперія зобов'язалася вивести свої війська з Північного Сахаліну до 15 травня 1925 року.

Вплив на японську політику

Мотиви Японської імперії в «сибірській інтервенції» були складними й погано сформульованими. Відверто Японська імперія (як і США та інші міжнародні коаліційні сили) перебували в Сибіру для збереження накопичених військових запасів і для порятунку Чехословацького легіону. Проте антипатія уряду Японської імперії до комунізму та соціалізму, рішучість відшкодувати історичні втрати Росії та уявна можливість вирішити «північну проблему» на користь Японської імперії шляхом або створення буферної держави, або шляхом прямого територіального придбання також були тими фактори яки впливали на політичні рішення уряду Японської імперії. Проте заступництво різних лідерів російського Білого руху залишило Японську імперію в поганій дипломатичній позиції стосовно уряду Радянського Союзу після того, як Червона армія врешті-решт вийшла переможцем у громадянській війні в Росії. Втручання розірвало єдність Японської імперії під час війни на шматки, що призвело до запеклої суперечки між японською армією та японським урядом і поновлення міжусобиць у середині самої японської армії. Офіційне проведення «сибірської інтервенції» пізніше було піддано різкій критиці в японському парламенті «сеймі», коли японська армію звинуватили в грубому спотворенні чисельності надісланих сил, незаконному привласненні таємних коштів і підтримці таких фігур, як російський генерал-лейтенант Роман фон Унгерн-Штернберг, чутки про звірства якого дійшли до преси.

Втрати японців армії під час «Сибірської експедиції» включали близько 5 000 загиблих від бойових дій або хвороб, а понесені фінансові витрати перевищили 900 мільйонів японських єн.

Див. також

• Шведська інтервенція в Персії

Список літератури

• Dallin, David J. (31 травня 2013). The Rise Of Russia In Asia. Read Books Limited. ISBN 9781473382572. - Total pages: 304
• Gow, Ian (2004). Military Intervention in Pre-War Japanese Politics: Admiral Kato Kanji and the 'Washington System'. Routledge. ISBN 0700713158.
• Harries, Meirion and Susie (2001). Soldiers of the Sun. Random House. ISBN 0-679-75303-6.
• Humphreys, Leonard A. (1996). The Way of the Heavenly Sword: The Japanese Army in the 1920s. Stanford University Press. ISBN 0-8047-2375-3.
• Dunscomb, Paul E. (2011). Japan's Siberian Intervention 1918-1922. Lexington Books. ISBN 978-0-7391-4600-2.